Догмат про Христа почав розвиватися в ті часи, коли Церква вкоренилася у грецькій культурі. Саме тоді стали замислюватися, як саме найправильніше говорити про Христа.
Про це – у бесіді зі священиком, професором і письменником Лукашем Калмиковським.
– Скажіть, що таке догмат?
– Саме слово «догмат» християни почерпнули з грецької мови, називаючи ним короткі ствердження, які пояснюють їхню віру. Від самого початку рання Церква була переконана, що життя, смерть і воскресіння Ісуса Христа слід розглядати у ширшому контексті, оскільки історія спасіння набагато довша і виводить свої початки ще з часів Старого Завіту. Навіть такі визначення особистості Ісуса, як Христос, Месія або Син Божий, можна зрозуміти тільки у співвіднесенні з біблійною традицією. Певної миті Церква усвідомила, що для того, аби Добра Новина поширилася серед людей іншої культури, її, з одного боку, необхідно сформулювати найпростішим чином, а з іншого – пояснити, про що, власне, йдеться.
Отак виникли короткі формули, пізніше названі догматами. Перші з них були пов’язані з хрещенням, яке від початку вділялося в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Тим, хто приступав до хрещення, простою мовою пояснювали, про якого Отця, Сина і Духа йдеться. У той само час поставали Євангелія, послання апостолів Павла, Петра, Якова, в яких особа Ісуса Христа розкривалася ще повніше. Сьогодні, читаючи Новий Завіт, можна помітити, що вже його автори посилаються на те, що можна назвати початком т.зв. христологічного догмату. Наприклад, апостол Павло у Посланні до Коринтян пише: «Для нас, однак, є лиш один Бог, Отець, від якого все і для якого – ми; і один Господь Ісус Христос, через якого все, і ми через нього» (1Кор 8,6).
– І це був перший догмат?
– Не в тому сенсі, у якому ми сьогодні говоримо про догмати. Однак наведений уривок показує, що історія цього догмату виводиться зі старозавітних часів, адже апостол Павло тут посилається на юдейське сповідання віри, яке базувалося на словах Книги Второзаконня: «Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний» (Втор 6,4). Неможливо усвідомити важливість сповідання віри Павла, не знаючи про те, яке значення для юдеїв мали ужиті ним звороти. То були слова, з якими благочестивий юдей не розлучався, бо так йому веліло чинити Писання: «Ось ці слова, що я їх заповідаю тобі сьогодні, мусять бути у твоєму серці. Ти накажеш про них своїм синам і говоритимеш про них, сидівши в хаті і йдучи в дорогу та лягаючи й устаючи; і прив’яжеш їх на знак собі на руку та й вони будуть налобником у тебе між очима, і напишеш їх на одвірках твого дому й на твоїх воротях» (Втор 6,6-9).
Догмат про Христа, якщо бути точним, почав розвиватися в той час, коли Церква вкоренилася у грецькій культурі. Саме тоді почали замислюватися, як найправильніше говорити про Христа. Украй важливим було питання: що істина про Христа означає для життя і спасіння людини, як окремі формулювання відображають нашу надію на вічне життя і віру в те, що ми спасенні Христом.
– Певно, саме так і з’явилася малозрозуміла нині формула «єдиносущний з Отцем»?
– Упродовж чотирьох з половиною століть християни сперечалися, як правильно назвати словом те, що Ісус – істинний Бог та істинна людина, що ще не дві особи, а дві природи. Справа в тому, як саме можна виразити те, що Христос належить до людства і може щось зробити від його імені, а з іншого боку – те, що Він має силу Бога, спроможного спасти людину. Христос єдиний з нами і з Богом. Це було неймовірно важко виразити, оскільки реальність, яку учні пережили, в яку увірували і яку звіщали іншим, розбивала всі шаблони людського мислення та дій.
– Отець Августин Янковскі, бенедиктинець, одного разу сказав, що Бог став людиною, аби пізнати її долю, зрозуміти, наскільки інколи важко людині слухати Бога. Чи навчився чогось Бог завдяки Втіленню?
– Святе Письмо нам виразно каже, що так. У Посланні до Євреїв читаємо: «І хоч був Сином, навчився з того, що витерпів, значення послуху» (Євр 5,8).
– А чи страждав Бог у Христі, коли той помирав, розп’ятий?
– Варто мати на увазі, що людське розуміння тут неадекватне. Богослови стверджують, що Бог страждати не може – Він може спів-страждати. Отець спів-страждав Синові. Наслідок прийняття христологічного догмату – т.зв. обмін визначеннями (communicatio idiomatum). Він полягає в тому, що риси Бога у Христі йменуються назвами, узятими з Його людського єства, а людські – з єства Божого. Тому можна сказати, думаючи про Христа, що Бог страждав, що Бог помер на хресті, – так само, як сказати, що людина в Отці перебуває у Пресвятій Трійці. Це ті парадокси, з якими Церква стикається від самого початку свого існування.
Євангеліє надзвичайно обережно описує те, що відчував (у психологічному сенсі) Ісус, помираючи на хресті. Попри це, на тему останніх слів Христа написані томи роздумів…
– І жодного догмату…
– Жодного. Напевно Ісус відчував драматизм людського існування в неймовірній інтенсивності, пізнавши близькість Бога та її втрату. Крик «Боже Мій, Боже Мій, чом Мене покинув?» справді набагато драматичніше звучить у Його вустах, аніж у вустах будь-якої іншої людини, яка не дуже то й знає, хто є Бог. У цьому стражданні Христос, тим не менше, парадоксальним чином відчував Божу присутність – Він був переконаний, що до кінця йде тим шляхом, який Йому вказав Його Отець. Це можна помітити у містиків: вони переживають спокій і радість одночасно з внутрішнім стражданням. Страждання і радість зовсім не обов’язково йдуть нарізно.
" Ніщо не може цілісно охопити істину про Бога. Істину віри, виражену в догматах, можна порівняти, скажімо, з ліхтарями уздовж шосе.
– Чи можна сказати, що догмати – це шпаргалка з усього вчення Церкви?
– Ніщо не може цілісно охопити істину про Бога. Істину віри, виражену в догматах, можна порівняти, скажімо, з ліхтарями уздовж шосе. Ліхтарі вказують, куди треба їхати, щоби не врізатися в дерево і не впасти в канаву. Якщо ми їдемо поміж ними, то перед нами стелиться дорога, яка, теоретично, провадить у безкінечність. Церква ніколи не вважала, що догми вичерпно передають істину: це певні межі, за якими вона перестає відповідати за те, що ви вирішите проповідувати. Кожен може мати власні погляди на те, якими є Бог і світ. Церква з допомогою догматів показує, які з цих поглядів уміщаються в рамки Євангелія, отриманого нею від апостолів і самого Ісуса Христа.
Звичайно, бувало в історії так, що оперували частіше догматами, аніж Святим Письмом. Скажімо, богослов’я ХІХ століття розвивалося фактично тільки довкола пояснення догматів, і на це відреагував ІІ Ватиканський Собор, нагадавши, що найпершим джерелом, із якого належить черпати, є Слово Боже, яке міститься у Біблії, а догмати мають допоміжну функцію і певною мірою розвивають те, що вже міститься у Святому Письмі.
– Певно, важко буде знайти у Біблії підстави для догмату про папську непомильність…
– Дехто жартує, що догмат про непомильність мав захистити всі інші догмати. А якщо серйозно, то з кожним догматом було так, що певної миті Церква офіційно та однозначно проголошувала істину, якою завжди жила, яку підсвідомо відчувала, бо ця істина опинялася в небезпеці. Через догмат Церква виражає те, що, як вона вважає, завжди містилося у джерелах Одкровення – Святому Письмі чи давній апостольській Традиції. Для мирянина це, можливо, непросто буде зрозуміти, особливо коли формулювання далеко відходить від того, що можна знайти безпосередньо в Біблії.
– Така само історія була з богородичними догматами? Нові догмати стосуються головно Діви Марії. Особа Христа сьогодні не викликає таких суперечок, які були у ранньому християнстві?
– Слід підкреслити, що кожний богородичний догмат у кінцевому підсумку вказує на самого Христа. Марія – це завжди зачаток того, що колись стане участю всієї Церкви. Так само говорить і ІІ Ватиканський Собор у розділі, присвяченому Богородиці. У богослов’ї говориться про своєрідну ієрархію догматів: одні є основоположними, інші пояснюють істини віри у менш значущих питаннях. У самому центрі вчення лежить істина: «Бо коли ти своїми вустами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у своєму серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся» (Рим 9,10).
Для апостола Павла слово «Господь» – Kyrios – замінює ім’я Бога «Я Сущий». Тому центральною є істина про Бога, Єдиного у трьох іпостасях: Син рівний Отцю, але водночас Син може звернутися до Отця, а Отець – до Сина. Обидва вони у цих стосунках обдаровують один одного Третім – Духом, який також має всі риси Божественної Особи, але інакше, ніж Отець і Син. Тому прийняття істини про Христа, єдиносущного з Отцем, Духом Святим і людиною, тісно пов’язане з істиною про Пресвяту Трійцю. Таким є саме серце вчення Церкви.
" Багато з догматів ніколи не були урочисто проголошені. Є в ученні Церкви такі ствердження, які ніколи не бралися у християнстві під сумнів: наприклад, те, що Бог створив світ.
– А інші догмати – всього лише коментар?
– Це допоміжні формулювання для уточнення. Багато з догматів ніколи не були урочисто проголошені. Є в ученні Церкви такі ствердження, які ніколи не бралися у християнстві під сумнів: наприклад, те, що Бог створив світ. Немає жодного догмату щодо цього, і тим не менше ми віримо, що Бог створив людину на свій образ і подобу.
– Французький домініканець Андре Гуз вважає, що, можливо, настав час виразити істини віри новою мовою. Наприклад, у Символі віри багато такого, чого ми просто не помічаємо, бо не розуміємо його слів – не так, як їх розуміли у давнину. Чи могла б нова мова зробити зрозумілими для нас ці приховані значення?
– Можливо. Однак потрібно бути обережним у перекладі будь-якої формули новою мовою, аби з купіллю не вихлюпнути й дитини. Вводити людей у християнство можна двома способами: до певної міри перекладати давні поняття сучасною мовою, усвідомлюючи при цьому, що мова телебачення чи інтернету неспроможна виразити всіх тонкощів, або навчати людей змісту слів у традиційній для Церкви мові, розкриваючи для них сенс формулювань. Це як із Біблією: її перекладають безліччю мов, але якщо ти хочеш навчитися розуміти її – йди вивчати іврит і грецьку.
Не вдасться викинути й замінити чимось новим формулювань, із якими християни жили упродовж століть. Не варто помилятися, гадаючи, ніби можна ні з того ні з сього використати нові поняття, не звертаючись до старих. До них необхідно повертатися, заглиблюватися в їхній сенс хоч би задля того, щоб побачити, чи ми чогось не згубили.
Людина хоче знати якомога більше. Доти, доки її цікавість служить спасінню, – все добре. Гірше, якщо фальшиві шукання «істини» служать розділенню людей. Завжди важливо пам’ятати, що в питаннях віри неможливо пізнати все. Якщо людина не розуміє, що вона обмежена, то вона не зрозуміє нічого.
Уршула Ягелло, Славомир Русин, за перекладом Братство св.Биргитты
фінансово.
Щиро дякуємо!
