«Біль і щастя сумісні. Якщо знаєш, що робити з болем»
2016 рік почався смертю, раптовою приблизно ж настільки, як прихід Дня Господнього… тобто — всі знали, всі все розуміли, а настання все одно було раптовим. І невідворотним. Без жодних негативних підтекстів: ця смерть не була сумною, яким буває щось безнадійне і безвихідне; радше життєствердним. Власне, як День Господній. Я молилася Розарій, сидячи близенько біля її воскових рук, а в сусідній кімнаті лунали голоси, повні вдячності, навіть радісні на цьому загальному тлі: а пам’ятаєш, як вона… а як ото ми… «Вона навчила мене радіти життю. Мені й зараз плакати не хочеться». «Якби я й не вірила...