В Україні, у м. Яремче, протягом минулого тижня відбувався міжнародний конгрес національних лідерів Руху «Подружні зустрічі», у якому взяли участь керівники спільнот із Польщі, України (римо- та греко-католики), Німеччини, Литви, Латвії, Молдови та Білорусі.
Напередодні конгресу часопис CREDO поспілкувався із засновниками руху — Іреною та Єжи Ґжибовськими, а також із відповідальними за рух в Україні – подружжям Куземківих – пані Вірою та паном Зеновієм, які гостинно відчинили перед нами двері своєї оселі та створили чудову атмосферу для спілкування.
— З чого починаються «Подружні зустрічі»? Чим є ці реколекції?
Ірена Ґжибовска: Все починається від дводенних реколекцій, які цілком можуть стати початком подальшої участі у нашій спільноті.
Єжи Ґжибовскі: Ці дводенні реколекції — це, можна сказати, ін’єкція, що зміцнює подружжя. Для багатьох учасників це одноразова акція. Ми потім втрачаємо з ними контакт, але минає кілька років і до мене телефонують люди, які змінили своє життя і тепер хочуть, щоб їхні діти також взяли участь у наших реколекціях. Це погляд на подружжя із зовсім ншої сторони, у іншому світлі, це вихід з рутини, звички, зміна способу реагування. І, звісно, добре все це потім продовжувати, бо якщо ні, то повернення до старих звичок важко буде уникнути. Якби не було сімей, які хочуть брати у цьому участь, ми б не змушували і не продовжували б цього на силу, не розвивали.
— Яку форму має «продовження»?
Єжи Ґжибовскі: Це щомісячні зустрічі у малих групах. Це школа діалогу. Школа комунікації у подружжі, обговорювання тих тем, які були порушені під час реколекцій. Ці зустрічі готують подружні пари зі священиком. Якщо немає священика, то це не перешкода – пари все одно приходять.
Віра Куземків: такі зустрічі тривають дві-три години, можна приходити з дітками, які будуть під наглядом під час зустрічі. Тим часом батьки мають духовні бесіди, спілкуються на не побутові теми. Люди приходять до нас із задоволенням. Часто самі нагадують, що час вже зустрітися. Для них це ковток свіжого повітря.
Єжи Ґжибовскі: Важливу річ хочу зазначити – все що відбувається між подружжям під час реколекцій, відбувається виключно між ними, то їхній досвід діалогу і це не виходить назовні. Люди часом мають упередження щодо наших реколекцій, продиктовані їхньою участю у якихось тренінгах, де була необхідність розповідати про себе, а на наших реколекціях про себе ніхто не говорить, не виносяться на публіку сімейні труднощі чи проблеми. Наприкінці можна поділитися, за бажанням, тим, що люди пережили підчас реколекцій, але і це не вийде за межі спільноти. Тобто, підкреслюю, пара все переживає вдвох.
Зеновій Куземків: Утрьох.
Єжи Ґжибовскі: О так! Звісно. Але, треба сказати, що до нас приходять також пари, які є далекими від Церкви і ми не зобов’язуємо їх до участі у релігійних практиках.
— Чи трапляється, що хтось такий «віддалений» навертається після реколекцій і стає практикуючим християнином?
Зеновій Куземків: Так, буває і часто.
Єжи Ґжибовскі: Люди кажуть, що підчас реколекцій побачили Бога та Церкву іншими очима. Пригадую таке свідчення: «я відкрив для себе Церкву делікатну, терпеливу, яка вміє слухати, і я хочу бути у такій Церкві». Люди відкривають для себе особистісний зв’язок з Богом, входять в діалог не лише одні з одними, але й з Богом.
Зеновій Куземків: Не треба забувати, що на кажних реколекціях відбувається чудо. Люди їздять у пошуках чудес по світах, а ми це спостерігаємо на кожних наших реколекціях – чудо перемінення сім’ї. Фактично це дія Святого Духа, який сходить підчас реколекцій та діє через діалог, через сповідь, Причастя, навіть на невоцерковлених осіб, які просто присутні. І дуже часто люди починають ходити до церкви.
Єжи Ґжибовскі: Мені пригадується багато свідчень, у яких звучить та сама фраза: «ми були як сліпі», — мені це асоціюється зі «Сліпі бачать, глухі чують, убогим проголошується Добра новина». Тобто, відбувається якась внутрішня переміна і люди приймають її з радістю. Часто чоловіки, бо якраз їм найскладніше погодитися на цей виїзд, потім зізнаються, що не хотіли, але не жалкують і вдячні дружині за те, що вмовила і навіть змусила, бо це був найкраще проведений час у їхньому житті. Навіть старші подружжя часто кажуть, що якби вони взяли участь у таких реколекціях раніше, то їхнє життя було б зовсім іншим.
Ірена Гжибовска: Досвід діалогу, який отримують люди на наших реколекціях, потім приносить свої плоди у спілкуванні також з іншими людьми, з дітьми, з Богом, навіть священики та монахині також отримують неймовірний досвід універсальності діалогу і ми бачимо, наскільки це важливо.
Єжи Ґжибовскі: Заповідь любові реалізується в діалозі. Серед наших учасників багато вчителів і вони нам розповідають, що у них змінилися відносини не лише у подружжі, але також і у школі, з їхніми учнями, бо почали ставитися до учнів, як до особистостей, почали їх слухати і відповідно краще розуміти. Тепер, власне надихнувшись реколекціями, одна із аніматорів нашого руху, вчителька, веде такі майстер-класи для вчителів, які базуються на принципах «Подружніх зустрічей».
— Отче, Ви свого часу працювали у варшавському осередку «Подружніх зустрічей», потім у люблінському. Чим для Вас була співпраця з аніматорами та учасниками реколекцій?
Отець Маріуш Кравєц: Священик, який згодом буде вести реколекції та працювати з малими групами, повинен пройти той самий шлях, що й всі – взяти участь у реколекціях як учасник. Важливим відкриттям для мене була співпраця із подружжями, бо треба сказати, що такого плану реколекції відрізняються від класичних, які зазвичай ведуть священики. А тут цінною є співпраця, спільна підготовка протягом кількох тижнів, до тих реколекційниїх вікендів і з часом я почав розуміти, що так Святий Дух керує, що ми взаємно доповнюємо одні одних. І коли я, як священик, думав, що ж можу сказати подружжям, як до них промовити, мені казали – не говори про подружжя, говори про свій досвід діалогу з людьми та Богом, як духовна особа, як священик. Я монах, живу у спільноті, я постійно вчуся діалогу і це вплинуло на моє щоденне життя у спільноті та спілкуванні з людьми, як священика. Я можу приводити людей до Бога через своє служіння, бо під час реколекцій було багато прекрасних сповідей, які я спостерігав, як малі чуда, чуда навернення, зміни стосунків у подружжі та з Богом. Люди через сповідь, молитву та Євхаристію єдналися з Богом і я це бачив, приймав у цьому участь, мав до цього відношення. Це прекрасний досвід для кожного священика. Ті подружні зустрічі дали мені також глибоке відчуття дружби, духовного єднання, довіри, яке народжувалося поступово, з наших глибоких розмов із подружжями аніматорів, які ділилися своїм життям, розповідали часом глибоко особисті речі, щоб свідчити і давати іншим надію.
Зеновій Куземків: Я пригадую, як ми проводили зустрічі аніматорів та священиків, і один із присутніх священиків сказав, що раніше, попри все, почувався трохи самотнім, але тепер, коли він повернувся із реколекцій «Подружніх зустрічей», то відчув, що має нову родину.
— А як ви, пане Зенику та пані Віро, стали учасниками, а тепер вже і лідерами «Подружніх зустрічей» в Україні?
Віра Куземків: У 2001 році ми пройшли реколекції в УГКЦ. До Львова цю ідею привезла сестра Христофора. Вона і ще дві подружні пари були учасниками реколекцій у Києві, які проводили Іренка і Єжи для римо-католиків. Їм це сподобалося і вони вирішили, що треба запровадити такий рух і у Греко-Католицькій Церкві. Коли нас запросили до участі у реколекціях ми навіть не знали, що це таке і на що ми погодилися. Нам о. Орест Фредина сказав «треба» і ми поїхали, хоча нам навіть слово «реколекції» було незнайоме – діти Радянського Союзу, що ще сказати… Але ми подумали, щоб це не було, ми поїдемо, адже отець погане не запропонує (сміється – ред.). Якось так вийшло, що реколекції відбувалися наприкінці року, а це, відомо, дуже складний період на роботі – річні звіти, закриття, здача і таке інше, але ми вже пообіцяли, що поїдемо і відмовитися не пасувало. І ось уже 15 років ми у цій спільноті. Бачимо, яка це важлива справа, наші погляди на життя змінилися. Ми мали інші пріоритети, робили ставку на матеріальне, акцентували на достатку, престижі, а після реколекцій Зеник сказав, що не хоче бути «мішком із грішми», що хоче служити іншим. І коли нам запропонували вчитися на аніматорів, то ми погодилися без вагань. Для нас було важливо поділитися з іншими, бо нам особисто це багато дало.
— Що саме дали Вам ці перші реколекції?
Віра Куземків: Змінилося наше життя, стосунки з дітьми змінилися, ми навчилися висловлювати свої почуття та емоції, зник наказовий тон ps спілкування. Ми навчилися розмовляти про те, як пройшов наш день, ділитися враженнями, слухати, чути одне одного. Ми навчилися закінчувати день спільною молитвою. Пам’ятаю, як наші діти спочатку дивувалися, але швидко звикли. Ми перестали бути чисто формальними християнами.
— Як Ви вважаєте, чому ці реколекції мають такий успіх і є такими ефективними?
Віра Куземків: На своїх зустрічах ми не читаємо лекцій, нікого не повчаємо, ми даємо свідчення свого життя – ділимося тим, що пережили дуже глибоко, що було важким для нас і з чим нам було важко собі порадити і ,можливо, саме тому «Подружні зустрічі» притягують багатьох людей. Бо ми свідчимо, що часом і справді у немочі наша сила, і завдяки цьому хтось зростає. Ми вкладаємо свої зусилля, велику працю, бо для нас це важливо – віддавати себе служінню людям.
— Як люди можуть вас знайти, довідатися про вас і про те, що ви пропонуєте?
Зеновій Куземків: Дуже по-різному. Раніше – тільки через парафіяльні оголошення, а тепер нам допомагає у поширенні інформації інтернет – соціальні мережі, парафіяльні сайти, банери чи плакати на парафіяльних дошках оголошень. Але також вести реколекції тепер набагато важче – ми, аніматори, приїжджали виснажені, бо люди різні приїжджають, з різним рівнем релігійності та віри, з різними поглядами. Але для нас є таким віховим показником, що на реколекції, які ми проводили останнім часом, приїжджає багато молодих подружь, які шукали нас, знайшли і спеціально приїхали взяти участь, щоб почерпнути щось для свого подружжя, збагатитися, тобто це свідоме бажання, усвідомлена потреба зростати. Я пригадую наші перші реколекції, про які розповідала Віра – я особисто їхав, бо мені було незручно відмовити отцю, я навіть не уявляв куди я їду, Віра взяла книжку, бо думала, що буде мати нарешті нагоду почитати.
Трапляються такі учасники, які отримали наші ре колекції, як подарунок на День народження. Хтось із їхніх друзів оплатив їм проживання та харчування, бо аніматори працюють безкоштовно. І такі випадки не поодинокі, більше того, потім ті пари кажуть, що це був один із найкращих подарунків.
— Траплялися якісь складні подружні випадки?
Ну, з такого, що найбільше запам’ятовується, то це пари, які приїхали на реколекції, коли вже навіть не жили разом, але священик їх зобов’язав взяти участь, то вони поверталися назад, як закохані молодята. Або були такі, що дорогою на реколекції навіть не сіли поруч, але після реколекцій життя помінялося. Багато таких випадків на нашій пам’яті і завдяки ним особливо помітно наскільки «Подружні зустрічі» є доброю та корисною справою. Навіть серед наших аніматорів є пара, яка почала знову жити разом після пережитих ре колекцій і зараз свідчать своїм життям, що все можливо.
Єжи Ґжибовскі: Подружні зустрічі виявилися дуже результативними для подружь у кризі, ми знаємо про багато випадків, коли люди забирали документи на розлучення із суду, це такий внутрішній струс, який дозволяє побачити своє подружжя під іншим кутом, у іншому світлі, зрозуміти та прийняти різницю почуттів, темпераментів та змінити форму спілкування, бо виявляється, що можна порозумітися, можна жити краще, не конфліктувати на рівному місці. Хоча, це зовсім не означає, що наші ре колекції призначені для подружь, що переживають кризу. Це реколакції також, а може і передусім, для тих, у кого все добре, але вони хочуть, щоб було краще, хочуть йти вперед, хочуть мати підтримку та опору у цьому прагненні.
— Часами подружжя вважає, що у них все добре, все як у всіх, і не бачать проблем, а отже не шукають зростання чи буде це означати, що «достукатися» до цієї категорії учасників буде складніше ніж до інших?
Зеновій Куземків: Знаєте, коли до нас приходять пари, які кажуть про себе, що у них все чудово і навіть ідеально, то якраз таких ми боїмося найбільше. Бо це зазвичай означає, що там маса прихованих проблем, а щоб їх розв’язати – треба бути свідомим наявності. Ця свідомість приходить якраз під час реколекцій.
Віра Куземків: Молоді подружжя мають часом проблеми, які виникають, бо вони живуть з батьками. А після участі у наших реколекціях вони приводять батьків, щоб вони перестали гальмувати їхній розвиток і перешкоджати будувати здорові стосунки. Ми вже навіть плануємо запровадити зустрічі для батьків, чиї діти готуються до шлюбу.
— А як на рахунок приготування до подружжя? Веде ваш рух такі зустрічі?
Єжи Ґжибовскі: Ми у Польщі маємо «Вечори для закоханих». На цих зустрічах ми делікатно заохочуємо піднімати такі теми, на які молодь соромиться розмовляти і часто уникає, і це зовсім не секс, як можна би подумати, а віра, релігійна активність, діти – коли і скільки, життєві пріоритети. Ми схиляємо до діалогу. Часом після таких зустрічей деякі пари розпадаються і ми вважаємо, що це успіх, бо це означає – на одне розлучення менше. Ми говоримо про мотивацію для одруження, про емоційну зрілість, вчимо, що не варто будувати своє подружжя на емоціях, якими палкими вони б не були.
Віра Куземків: В Україні це лише у планах. Також є потреба у таких зустрічах для греко-католицьких семінаристів та їхніх майбутніх дружин. Ми провели вже одні такі реколекції і нас заохочують продовжувати, бо є така необхідність. Ми розвиваємося. Ростемо. Шукаємо шляхи та способи.
— Щиро дякую за розмову.
фінансово.
Щиро дякуємо!
