Ще одна молитва Яна Твардовського

За цією буденністю криється особливий погляд на світ — світ, у якому до поета промовляє Бог, промовляють рослини, промовляють люди. У якому він — священик — здатний здивуватися вчинком малої дівчинки, яка замовляє службу за Андерсена, світ, у який може впасти ангел, аби побавитися у сніжки; світ, де Бог може бути не лише всемогутнім, а й усміхненим.

Спробую бодай ескізно ознайомити читачів з книжкою, писати про яку насправді надзвичайно важко. Важко тому, що кожен вірш у збірці отця Яна Твардовського «Ще одна молитва» заслуговує на окрему розмову, читання-перечитування, захоплює простотою форми (здебільшого це верлібри), ощадливою, але влучною метафорикою і парадоксальністю, абсолютно іншим поглядом на світ від того звичного, яким ми на нього дивимося. У кожному вірші знайдеться той золотий рядочок чи й кілька, а то й цілий вірш, який обов’язково хочеться перечитати комусь уголос. Кожен вірш справді є ще одною молитвою. Молитвою як розмовою з Богом, таким на диво близьким, а навіть, як пише отець Ян, — буденним. Це також розмова з людьми — з будь-ким, хто візьме цю ошатну збірочку до рук і переконається ще раз, що життя насправді прекрасне, адже задля прогулянки поміж дерев у лісі навіть варто вийти з неба:

Попросіть Богородицю аби ми по смерті
У кожну вільну суботу ходили до лісу
Бо хочеться вийти навіть із неба
(«Дерева»)

Сам Ян Твардовський, роздумуючи над тим, чим є поезія, писав: «Гадаю, що вірші — це різновид розмови: автор хоче передати щось із власних переживань», та ще: «Вірші, що пишуться, часом оновлюють спосіб передання віри», «Вірш — це ще одна спроба знайти контакт з іншою людиною. Звісно, є люди, яким вірші не потрібні. Але є й такі, що їх читають, переписують, знають напам’ять. Це вразливі люди, а люди вразливі — нехай навіть їх небагато — дуже важливі».

Отець Ян, вочевидь, сам був людиною надзвичайно вразливою, здатною співпереживати, схильною до глибоких роздумів про, здавалось би на перший погляд, звичайні, буденні речі чи явища. За цією буденністю криється особливий погляд на світ — світ, у якому до поета промовляє Бог, промовляють рослини, промовляють люди. У якому він — священик — здатний здивуватися вчинком малої дівчинки, яка замовляє службу за Андерсена; світ, у який може впасти ангел, щоб побавитись у сніжки; світ, де Бог може бути не лише всемогутнім, а й усміхненим. Це світ, де щастя і нещастя переплітаються і є неможливими одне без одного, де померлі все ж таки залишаються близькими, відходять і не відходять водночас. У цьому світі є різні самотності, є різні любові, але єдина і справжня — та, що веде до Бога. Бог із цих поезій такий, яким його відчував отець Ян, — дуже близький людині, хоча залишається невидимим, він вірить «у Бога без доказів бо Він є насправді і дуже не любить про себе теорій». Ще одна молитва може бути і розмовою з Богородицею, і навіть листом до неї:

Пишу листа бо Тебе побачити не можу
Думаю що часом мабуть тебе чую
Бо звідки ж той шепіт коли засинаю

У поезії отця Твардовського немає дидактики чи виголошення релігійних догм, як у проповіді; він радше ділиться з читачем своїм відчуттям Бога і світу, світу видимого і невидимого, який не раз бачить дуже парадоксально. Як, наприклад, у зворушливому вірші про ангела:

Хто з нас подасть йому руку
Пожаліє бо в нього завеликі крила
Совість надто чиста аж незручна
Колір білий радше непрактичний

……………………………………

Хто з нас обійме його за шию
Знаєш — скаже — тепер усе інакше
Тепер я тебе від світу закрию

Бог у отця Твардовського — усміхнений творець, який не закінчив сотворення світу, бо ще триває його незакінчений усміх. Отець Ян вважав, що почуття гумору — це Божий дар. «Людина, що здатна усміхатися і має почуття гумору, навіть у хвилини відчаю бачить Бога, надію і перемогу добра». І хоча легко уявити усміхнену людину, а набагато важче — усміхненого Бога, отець Ян бачить Його саме таким — усміхненим, відкритим до людей, трохи дитячим і близьким, а не суворим, похмурим і радим карати, яким ми не раз сприймаємо Його.

У цій збірці чимало несподіваних і дуже виразних образів, як-от «мокра мордочка зірки», малий Христос «із розбитим спухлим коліном», «серце так само повзає, як бджола самотня», «молочні зуби віри»; багато онтологічних роздумів, у яких важливе буття і людини, і тварини, і найдрібнішої комахи чи квітки — на все поет дивиться з любов’ю, глибоким поглядом з-під окулярів своїх добрих теплих очей.

Збірка «Ще одна молитва» охоплює всі етапи творчості Яна Твардовського — від поезій, написаних на початку 50-60-х років минулого сторіччя, до вірша, написаного у день смерті. Збірка містить також прозу отця.

«За віршами отця Яна можна скучати, кожен його текст можна перечитувати дуже багато разів, перечитуючи нові й нові пласти. До цих текстів можна повертатися і з цими текстами можна дружити – для мене це було одне з найпарадоксальніших відкриттів: адже той спосіб, у який отець Ян ділиться своїми текстами, ділиться пережитим, врешті-решт своїм життям, — вражає своєю щирістю й глибиною», — пише у передмові до поетичної збірки перекладачка Дзвінка Матіяш.

А від себе додам: якщо ви прочитаєте хоча б одного вірша отця Твардовського, ви вже не зможете випустити в книгарні з рук ошатний і водночас аскетичний томик і вже вдома не раз перечитуватимете цю поезію, вражаючись її глибокою філософією.