Дайджест

Ісус — єдиний Спаситель світу

17 Березня 2010, 09:09 7345 «Прийди», №1/2009

1.Потреба спасіння

У світі і в нас самих може з’явитися зло у трьох постатях: фізичне, духовне і моральне. Проявом фізичного зла є неминуча смерть кожної людини, що особливо драматично переживається, коли раптово помирає молода людина чи хтось дуже близький і коханий, коли мати залишає малих дітей. Фізичним злом є також хвороба, а особливо невиліковна, довготривала, що принижує людину.

Існує також духовне зло. Діє сатана, батько брехні та ворог Бога і людини, який намагається якнайбільше людей відтягнути від Бога, знеохотити до добра, порізнити людей між собою. Він підсуває спокуси до вчинення зла, відтягує від добра, є причиною поневолення, одержимості і маніакальності.

У світі, сотвореному добрим Богом, існує також моральне зло. Людині найлегше помітити це зло в інших. Отже вона засуджує багатьох людей, які кривдять, обманюють, використовують ближніх. Відкриває також структури зла — такі, як несправедливі суспільні системи, економічну залежність бідних від багатих, організовану злочинність, корупцію. Часто моральне зло стає настільки повсякденним, що перестає називатися гріхом. Але ж багато людей живе в умовах, негідних людини, у майже невільницькій залежності, у почутті безпомічності щодо кривдників. Розбещують дітей та молодих людей, примушують їх до проституції, чинять безлад в розумі та сумлінні.

Якщо людина є досить чесною, то помічає моральне зло також у самій собі. Визнає, що сама чинить несправедливий осуд, обманює, ранить словом. Виявляється нечесною і невразливою на потреби людей, що живуть біля неї. Відкриває, що в ній самій існує якась роздвоєність: з одного боку — добрі прагнення, з іншого — дійсність, якої соромиться. Про такий стан роздвоєності пише апостол Павло: Бо що роблю, не розумію: я бо чиню не те, що хочу, але що ненавиджу, те роблю. (…) знаю бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. (…) Мені бо милий, за внутрішньою людиною, закон Божий, але я бачу інший закон у моїх членах, який воює проти закону мого ума і підневолює мене законові ума, що в моїх членах. (Рим 7,15.18 — 19.22-23).

Апостол закінчує це відкриття драматичним криком: Нещаслива я людина! Хто мене визволить від тіла тієї смерті? (Рим 7,24). Питаємо, чи є хтось, хто міг би нас визволити від зла, що існує у світі, в якому живемо?

2. Різні способи спасіння

Щодо кількості зла у світі, — часто у дуже привабливому вигляді, інколи невинному, іншим разом у вигляді поневолення, людина може зайняти різні позиції. Може своєю вільною волею стати на сторону зла, йому служити, поширювати і пропагувати. Крайнім прикладом такої позиції є культ сатани, віддання йому себе, належність до сатанинської групи.

Іншою позицією є різні форми уникнення опору щодо зла, згода на зло у самому собі і в своєму оточенні, страх і байдужість щодо поширення зла. Багато людей не вірять, що зло може бути переможене або що від зла можна оборонятися. Вони живуть у почутті безсилля, страху, паралічу. Як наслідок, зло на перший погляд виграє, домінує, поширюється безкарно і вражає нові жертви.

Третім способом підходу до зла є спроба подолати його власними, людськими силами. Щодо фізичного зла людина веде боротьбу за здоров’я і за продовження життя. Безсила перед смертю, старечим виснаженням організму або невиліковною хворобою, людина пробує вдавати з себе переможця через евтаназію, яку хоче назвати «доброю смертю» або «гідним вмиранням». Але це не змінює факту, що смерть є програшем людини і її людських можливостей.

Людина також пробує подолати моральне зло власними силами. Для перемоги над суспільною і економічною несправедливістю вона створює політичні партії та організації, вдосконалює правову систему. Іноді людина, безсила перед злом, вдається до насильства. Проте найкраща програма і найбільш впливова і шляхетна організація не визволить цілковито світ від зла, кривди і несправедливості. Цього тим більше не зроблять акти терору і революція.

Дехто пробує перемогти моральне зло в самій людині через людські постанови, шляхетні цілі, поставлені перед собою і групами. Та і в цьому випадку виявляється, що людина власними силами не може визволитися від зла. Зло з’являється у більш витонченому вигляді, а «побічною дією» рішень, побудованих на природній доброті, є пиха, погорда щодо інших, різні прояви обожнювання людини.

Жодна релігія не має такого радісного послання: Ісус переміг

На своє питання «Хто мене визволить?» апостол Павло знає одну відповідь. Він виражає її у вигляді подяки: (Рим. 7,24). Для Павла тільки Ісус може визволити людину від будь-якого роду зла. А так як Ісус вже здійснив це визволення, тому Павло дякує Богу Отцю за цей дар, нічим не заслужений людьми, за який ніхто ніколи не зможе відплатити. Єдине, що людина може зробити, — це прийняти визволення, подароване через Ісуса, і за прикладом Павла перебувати у вдячності Богові.

3. Спасіння, здійснене через Ісуса

Жодна релігія не має такого радісного послання: Ісус переміг, Ісус подолав усіляке зло, Ісус живе і в сьогоднішньому світі здійснює наступні перемоги над злом. Як це сталося і де можна побачити це визволення, яке здійснив Ісус?

Ісус з Назарету, правдива Людина і правдивий Бог, під час свого навчання давав знаки, що вказували на силу, яку Він мав. Одним словом Він приборкував бурю на морі та вихор. Він словом і жестом спричиняв відхід хвороби. Він повертав до життя людей, які померли. Він результативно виголошував, як тільки Бог може це робити, слова: «Відпускаються тобі гріхи». Він виявляв свою владу над злим духом, наказуючи: «Вийди з нього». Учні Ісуса могли переконатися, що їхній Учитель має силу над тим, що нищить, поневолює і обмежує людину. Це були знаки, що звіщали повну Ісусову перемогу над усім злом.

Фактично перемога Ісуса на усім злом була заплачена і здійснена через Його смерть на хресті і воскресіння. Кожен, хто прагне успішно визволитись від будь-якого зла, може звернутись до Ісуса і прохати Його про участь у цій Його перемозі.

Проте повна маніфестація Ісусової перемоги та ізбавлення від усього зла здійсниться наприкінці часів, в яких ми живемо, коли Христос повернеться і об’явиться в славі. Тоді вже сатана буде знешкодженим і не зможе більше діяти, не зможе нікого спокушувати, зневолювати і захоплювати для своїх цілей (пор. Од 20,10). Тому — Він мусить квапитися, бо знає, що має мало часу (пор. Од 12,12). Кого до цього часу Він надбає для себе, той належатиме Йому.

Тоді ж закінчиться панування смерті. Вже не буде ані хвороб, ані суму, ані нарікання, ані нічого такого, що може викликати ці стани в людині (пор. Од 21,4). Тоді також ті всі, що в своєму житті вибрали Ісуса і звернулися до Нього з проханням про визволення, будуть учасниками Його слави назавжди. І абсолютно ніщо не загрожуватиме їхньому буттю з Господом назавжди (пор. 1 Сол 4,17). Вже не буде людина переживати спокуси до невірності, не буде потрібна віра і надія. Буде тільки любов (пор. 1 Кор 13,13).

4. Ісус спасає сьогодні

Ісус здійснив основний акт визволення кожної людини майже 2000 років тому на хресті на Голгофі. Але Ісус визволяє також і сьогодні. Найбільш видимими є окремі акти визволення від морального зла. В Тайні Сповіді кожен, хто звернеться із жалем до Ісуса, отримує звільнення від зла, яке його відділяло від Бога. Коли людина виконає те все, що дає можливість ввійти ласці прощення, вона насправді поєднується з Отцем, від якого сама від’єдналася. Слова священика «відпускаються тобі гріхи» спричиняють це поєднання і дають впевненість, що гріх є переможений. Показовим може бути визволення, здійснене Ісусом щодо людини одержимої або поневоленої гріхом. Молитва, занесена з вірою і звернена до Ісуса, насправді здійснює визволення.

Привілейованим «місцем», у якому Ісус сьогодні визволяє людину від зла, є Таїнства Церкви

Просьба про визволення від іншого виду зла, напр. хвороби, терпіння, труднощів, повинна бути поєднана з визнанням Ісусового панування, тобто із покладанням на Його волю. Ісусове панування може об’явитися в істинному звільненні від зла або може виражатися в ласці (благодаті), даній, щоб витримати те, що є важким, противним, що можна назвати хрестом. Апостол Павло тричі палко і з вірою просив про звільнення від чогось, що він називав «колючкою». Але він не був звільнений від цього дошкульного болю. У відповідь він почув від Господа: Досить тобі моєї благодаті, бо моя сила виявляється в безсиллі (2 Кор. 12,8н). Так, отже, визволення, здійснене в цьому випадку Ісусом, виразилося в тому, що Павло, прийнявши страждання, отримав можливість духовно зростати.

Привілейованим «місцем», у якому Ісус сьогодні визволяє людину від зла, є Таїнства Церкви. Коротко кажучи, це знаки, які чинимо з вірою і з віднесенням до обітниці Христа. Бо Він «домовився»: якщо віруючі в Його силу будуть повторювати визначені Ним жести і слова, то Він особисто діятиме так, як діяв дві тисячі років тому. Так Ісус визволяє через Таїнство Хрещення, Сповіді, Євхаристії, Єлеопомазання. З одного боку, ми можемо бути впевнені (що нам дуже необхідно в цьому випадку), що Він насправді присутній у цих знаках і діє. З іншого боку, це не «магічні» знаки. Він може результативно діяти настільки, наскільки людина відкриється на Його благодать.

5. Іншими словами про те саме

Хтось трохи із сарказмом сказав, що Католицька Церква має повноту правди і джерел благодаті, але не говорить про це навіть своїм вірним. Це виражається в досить поміркованій (посередній) євангелізації і тенденції до радше «затушовування» сили Ісуса, який спасає людину. Далі та сама особа зауважує, що протестанти знають, що Церква передусім має проголошувати світу добру новину про спасіння, яке приніс Ісус. Але це роблять тільки Свідки Єгови, проголошуючи, однак, хибну науку…

Тут наявна певна гіперболізація, але водночас слід визнати той факт, що переважна більшість охрещених навіть не думає ділитися радісною новиною. А це означає: вони самі не пережили того факту, що їхнє життя було врятоване і дароване Ісусом. Але ж потрібно, щоб кожен, хто вірує в Ісуса, вмів проголошувати правду про спасіння на різні способи! Тому, як ілюстрацію, далі ми в різних аспектах представляємо фундаментальну правду про спасіння.

А. Згідно біблійного мислення

Старий Завіт знає «інституцію», яка добре підходить для опису дійсності спасіння. При цьому вживається термін «∂оель», що перекладається як «рятівник», «спаситель», «визволитель», «месник крові». Прототипом виступає ситуація в межах родини, коли хтось зобов’язується, наприклад, звільнити брата з неволі (пор. Лев 25,47-49), взяти під захист вдову (Рут 4,5), помститися за замордованого родича (Чис 35,19) або рятувати родинні блага (Лев 25,23-25). Пророк Ісая, описуючи визволення Ізраїля з вавилонської неволі, також використовує термін «∂оель», але по відношенню до Бога. Отже, виявляється, що Бог, який визволяє вибраний народ, є «∂оель Ізраїля» (Іс 43,14; 44,6.24; 47,4). Залишаючись у цих категоріях, можна сказати, що Ісус є «∂оель» щодо цілого людства. Він став «родичем» кожної людини, щоб її визволити, стати на її захист, викупити, повернути втрачені блага.

Б. Відшкодування за зневагу щодо доброго царя

Дуже мало потенційних слухачів Євангелія мають біблійне мислення. Треба, отже, шукати інших образів та порівнянь для переказу правди про спасіння, здійснене Ісусом. Можна розпочати від опису ситуації людини як Божого творіння. Людина є трагічною істотою, оскільки може в нескінченний спосіб зневажити Бога, але сама неспроможна виправити вчинене зло. Це виникає з того факту, що Бог є Богом, а людина є творінням. Це останнє, отже, існує, тільки тому що Бог хоче, щоб воно існувало у наступну секунду. Воно живе, тому що Бог хоче, щоб його організм правильно функціонував. Одночасно людина кожним актом волі, обираючи зло, противлячись голосу сумління, свідомо порушуючи заповіді, зневажає Подателя всього. Вона проявляє явну невдячність щодо Бога, який з любові до неї дав заповіді, послав свого Сина, дає неустанну благодать.

Коли людина усвідомлює, що вона згрішила, не знаходить способу відшкодувати те, що сталося. Бо чим можна направити гріх? Слова «прошу пробачення» — це ніщо. Недостатньо жодної жертви, бо все, що людина має, походить від Бога. Навіть якби людина дозріла в своєму жалі до рішення, що взамін за гріх принесе своє життя в жертву Богові, то і цього недостатньо. Бо життя — дар Бога. Але ж невдячність, злість, глупоту, знищення добра, яке Бог подарував, потрібно якось відшкодувати.

Ісус, як Божий Син, може скласти жертву, яка відшкодує злобу всякого гріха

Драму гріха можна представити за допомогою порівняння до ситуації в царстві, в якому всі мають своє місце у суспільній ієрархії, на вершині котрої є добрий і ласкавий цар. А на самому низу цієї ієрархії знаходиться жебрак, який живе не з праці власних рук, але з доброзичливості царя та добрих людей.

Одного дня стається трагедія. Жебрак зневажає доброго царя. Отже, хтось з самого низу суспільної ієрархії зневажає свого добродія і годувальника, найбільш шановану особу в царстві. Не може бути більшої зневаги і більшої ганьби. Драма полягає в тому, що немає способу, щоб відшкодувати те, що сталося. Якби царя зневажив хтось із осіб шляхетного роду, то його можна було б позбавити шляхетства, маєтку, вкинути до в’язниці. Якби це був хтось рівний цареві, то його можна було викликати на поєдинок або навіть оголосити війну іншому цареві та іншому царству. Тимчасом жебрак не має нічого, сам є ніким, а відважився на ганебний вчинок.

Єдине вирішення цієї ситуації, що задовольняє царя, — це втручання царського сина, який звертається до батька: «Батьку, не зважай на зневагу, яку вчинив Тобі цей злидар. Я прошу в Тебе пробачення від імені цілого царства. Якщо це принесе Тобі якусь сатисфакцію, то, якщо хочеш, можеш мене покарати». Слово царського сина (щодо гідності рівного цареві) від імені цілого царства (а отже і злочинця) спричиняє те, що цар приймає це прохання про вибачення, і таким чином повертається належний порядок.

Ісус, як Божий Син, може скласти жертву, яка відшкодує злобу всякого гріха. При цьому Він має повноваження скласти жертву від імені всіх людей, через те, що Він уповні є людиною. Тільки в такій ситуації була можливою жертва, якої вистачило за всі гріхи всіх людей всіх часів. Звичайно, що і це порівняння доволі «кульгаве», хоча б через те, що між царем і жебраком існує різниця в кілька сходинок суспільної ієрархії, але вони обидва є людьми. Незрівнянно більшим є провалля між Богом — Творцем і людиною — творінням.

В. Взяти на себе провини

Пригадую, як я намагався пояснити моїм учням з 2-го класу правду про Ісуса, Який взяв на себе наші гріхи, щоб нас спасти. Тоді я розповів їм вигадану історію, яка мала допомогти їм зрозуміти цю правду. В класі один учень, який дуже часто був штрафником у класного керівника, розбив вікно. Ситуація була дуже загрозливою, бо керівник реагував дуже нервово: «Знову він, знову розбите вікно. Прошу йти по батьків і заплатити за вікно!»

Коли переполохані ще учні були в класі, зголошується улюбленець керівника і каже: «Я візьму провину на себе. Я скажу їй, що це я ненавмисне розбив вікно. Пані мене любить, і не буде скандалу». Саме так і сталося. Коли пані довідалася, що її улюблений і зразковий учень розбив вікно, запитала, чи йому нічого не сталося, відшукала завгоспа і сама залагодила вставлення нового скла.

Здається, діти зрозуміли, що означає «взяти на себе провину». Але саме порівняння є дуже «кульгавим». Ісус дійсно взяв на себе гріхи всіх людей, але це відбулося не так «стерильно чисто» або «ідилічно». Він став перед Богом як один великий гріх цілого людства. Бог Його «зробив гріхом» (2 Кор 5,21). Ісус не став перед Богом як чемна, порядна і шляхетна людина, але як злочинець, винний у найбільших злочинах. Хтось порівняв ситуацію Ісуса на хресті до такої, якби хтось зло цілого світу хотів зосередити на цьому Приреченому, що висить на хресті. Так, ніби гріхи цілого світу тиснули в цій одній точці, як вістря конуса оберненого основою догори. Пророк, що провіщав спасіння через Слугу Ягве, описує відразливий образ: «Не було в ньому ні виду, ні краси, — ми бачили його, — ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали» (Іс 53,2-3).

Г. Гідно використати дароване життя

Кілька років тому я бачив фрагмент якоїсь вистави сучасного американського автора. Героєм був чоловік, якому інший врятував життя. Рятівник при цьому підхопив хворобу, яка так послабила його організм, що йому залишилося кілька років життя. Він так сказав до врятованого: «Ти живеш і будеш жити. Постарайся гідно прожити своє життя. Створи сім’ю, кохай дружину, май дітей і радій життям». Вистава показує, що сталося інакше. Врятований не впорядкував свого життя. Він зловживає алкоголем. В його домі виникають скандали з дружиною. В цьому домі немає дитини.

Одного дня приходить повідомлення. Людина, яка врятувала йому життя, хоче приїхати до його дому. Досі його інформували, що в житті врятованого все йде добре: дружина, добра дитина, робота. Він хоче приїхати і радіти щастям другої людини. Він хоче на власні очі побачити, що жертва його життя не була змарнована.

Наш герой впадає в паніку. Він дуже чітко усвідомлює те, що фатально використав дароване йому життя. Його жахає також і те, що його рятівник усе це побачить. Він замислюється над тим, чи не почати грати роль, начебто у нього все добре: «позичити» якусь дитину або пояснювати, буцім синочок мусив десь поїхати, що вони з жінкою є люблячим подружжям тощо.

Не знаю, як закінчилася ця вистава, бо не мав можливості переглянути її до кінця. Але мотив, представлений мною, можна використати в нашому проголошенні спасіння, яке здійснив Ісус. Кожна-бо людина має, завдяки Ісусові, «подароване» життя. До якогось моменту можна жити, не усвідомлюючи цієї об’єктивної правди. Однак у певний момент мусить постати запитання: що я зробив з життям, яке мені подароване? Чи Ісус, коли умер за мене на хресті, не зробив цього даремно? Як я маю провести і використати подароване мені життя, щоб воно узгоджувалось із задумом Того, хто заплатив за нього найвищу ціну?

о. Роман Піндель
Переклад: о. Роман Терлецький

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook
Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com

.

Якщо ви шукаєте платформу для азартних ігор з якісним сервісом, Вавада казино пропонує відмінний вибір ігор та бонусів, що зробить ваш досвід захопливим і прибутковим.

martian wallet is a trusted crypto wallet providing secure storage for digital assets. It offers multi-token support and an easy interface for hassle-free transactions. .

Вавада дарит 100 фриспинов! Нажмите на ссылку, чтобы получить бонус и попробовать свои силы в лучших азартных играх.

Need a reliable activator for Windows 11, 10, 8 or Office? Get KMS Pico now and enjoy seamless activation for all your software!

Unlock the full potential of your Windows and Office software with KMSPico.

slot online