Оксана та Данило Вербовецькі з сином Любомиром. Фото Надії Гербіш
Якось моя знайома, розповідаючи про проблеми з чоловіками, зачепила тему гороскопів. Стандартний підхід: той їй не підходить, бо він такого-то знаку, інший навпаки – просто мрія, бо народився потрібного числа, і в неї з ним велика «сумісність». Досхочу наговорившись про свої любовні справи, вона запитала, хто ж за знаками зодіаку ми з Данилом, моїм тоді ще нареченим. І коли я відповіла, що не вірю у вплив гороскопів на життя людини, вона багатозначно закотила очі й промовила: «Ах так, звичайно, вам же Церква забороняє у це вірити!», і швидко змінила тему, коли я почала пояснювати, що заборона тут ні до чого.
На жаль, це був не перший і не останній раз, коли стиль нашого життя сприймався довколишніми як чудернацьке наслідування точних вказівок Церкви, під смертельним страхом їх порушення. Відколи ми з Данилом почали зустрічатися, нас часто запитували, коли весілля. Наша чітка відповідь, що не менш ніж за два роки, більшість дуже смішила. Нам іронічно підморгували і, посміхаючись, застерігали: «Не можна бути такими впевненими, може дещо статися, і ви одружитеся раніше». Замість залишати співрозмовникам ще більше простору для фантазій, ми висловлювалися прямо. «Дечого» статися не могло, бо ми дотримуємося дошлюбної чистоти. На це вже були зовсім різні реакції. Захоплення, недовіра, сарказм, висміювання…
Згадуючи зараз ті рішення, розумію, що інакше не могло бути. Не могло бути випадкових спокус і втрачання голови. Коли ти не просто живеш так, бо тобі щось заборонили Церква, мама чи ще хтось, а віриш у те, що робиш, і розумієш, чому робиш – тоді легко дотримуватися обраного шляху. Я недаремно навела спочатку реакцію інших людей, бо часто саме від неї багато залежить. Суспільство на кожному кроці суперечить тому, чого нас навчає Господь, і в таких обставинах легко збитися на манівці, сприйняти вчення Христа як щось старомодне й неактуальне. Стикалися ми і з іншими ситуаціями: коли практикуючі християни щиро дивувалися, що Церква досі забороняє дошлюбне статеве життя, застосування контрацепції, штучне запліднення. І, думаю, якби ми жили тільки писаними заборонами, не вникаючи в суть, то не раз би піддалися бажанню отримати швидку особисту насолоду без огляду на іншу особу.
На щастя, нам із Данилом Бог дав розуміння своїх «заборон». Вступаючи в шлюб, ми знали, що, дотримуючись вчення Церкви щодо статевого життя, отримуємо чудовий інструмент ощасливлення одне одного і досягнення сімейної повноти. Проте і самого знання виявилося замало. Для того, щоби глибше зрозуміти, треба було все це пережити. Бо на кожному етапі стосунків є безліч страхів і невпевненості, надто стосовно статевого життя. З усіх сторін звучить: а як ви можете знати, що підходите одне одному, а раптом хтось із вас виявиться нездатним до сексуального життя, а що ви будете робити, якщо буде третя, п’ята, десята вагітність або, навпаки, не зможеш завагітніти? І як відповідь на ці страхи й сумніви, Бог дав нам свої вказівки, ніби постійно повторюючи: «Не бійтеся!» Він не каже, що буде легко та безтурботно, Він запевняє, що в усі часи є поруч.
І тепер ми з власного досвіду знаємо, наскільки прекрасним є перше дарування себе під час шлюбної ночі. Чудовішою за це може бути тільки наша щоденна відкритість одного перед одним, відкритість на задум Бога щодо нашої сім’ї.
Оксана Вербовецька
Зустріч
Усе наше життя сплетене із зустрічей: із самими собою, з людьми, які нас люблять і не люблять, з тими, кого ми образили і хто нас образив, з тими, для кого зустріч із нами – остання зустріч. У цьому всьому, під усім плетивом буденного життя криється приховане Боже життя. Чи вдається нам подивитися на буденність не лише ззовні, а й із середини? Чи усвідомлюємо, що це Бог наказує нам когось відвідати, веде до зустрічей і хоче, щоб ми сказали іншій людині щось від Нього? А може, часто тільки вислухали, що вона має нам сказати? Часом вислухати важливіше, ніж дати найглибшу, в нашому розумінні, пораду.
Життя
Ніхто з нас не хотів народжуватися. Хтось Невидимий кинув нас у цей світ, як Оленку й Івасика у темний ліс. Розплющуємо очі й дивуємося, що живемо. Хто з нас хотів жити?
Коли у старого Авраама народився син, його назвали Ісааком, сміхом здивованих людей. Народження людини тішить нас, але й дивує, як так сталося, що вона прийшла на світ? Часом звичайна молитва, як мелодія, що грається одним пальцем лише на одній струні, ніби вправа для рук, яку розучує учень, «Богородице Діво, радуйся. Господь з Тобою», «Богородице Діво, радуйся, Господь з Тобою», підкаже, що це Бог покликав нас на цей світ і це Він покликав нас до життя. Ми виконуємо Його поклик, бо живемо.
Життя без любові – це життя без сенсу. Лише любов є сенсом життя. А що іще? Немає сенсу в чомусь іншому.
Отець Ян Твардовський
фінансово.
Щиро дякуємо!
