Молитва олівцем і фарбами

Про релігійну художню творчість – створення образів та ікон, картин релігійної тематики – часто пишуть як про «особливий спосіб молитви». А художниця Євгенія Петренко підтвердила, що то не журналісти заради красного слівця таке у тексти ввертають. Так справді є!
Виставка робіт Євгенії Петренко «Марія у моєму серці» триває в київському Інституті св.Томи Аквінського.

– Женю, це вже не перша Ваша виставка «на домініканській території», наскільки мені відомо.

– Так, попередня відбулася в лютому, вона також була тематична – присвячена ангелам. Наступна була задумана на травень, і планувалася вона саме як марійна, оскільки це місяць, присвячений у Католицькій Церкві Пресвятій Діві Марії. Так сталося, що виставку довелося відкласти, але ось, за домовленістю з директором Інституту о.Войцехом Сурувкою, її розмістили у жовтні. Це теж марійний, Розарієвий місяць. Сподіваюся, що вона стане цікавим «тлом» для власної культурної програми Інституту: експозиція не планувалася як щось осібне, відокремлений від життя Інституту захід, персональна виставка художника, навіть не було її урочистого відкриття як такого. Нехай вона стане допомогою в проведенні Інститутом різних цікавих заходів та зустрічей, присвячених ушануванню Діви Марії.

– Коли і як Ви почали малювати? Адже до такого рівня художньої майстерності потрібно доростати довго…

– Малюю з дитинства, тобто скільки себе пам’ятаю. А за спогадами рідних – з півторарічного віку. Спершу це було як у всіх дітей, потім у художній школі навчалася – досить посередньо; але мала якусь жагу, прагнення малювати. Без цього я себе просто не усвідомлювала. Після школи навчалася у професійному училищі, а після закінчення училища остаточно зрозуміла, що нічого іншого не хочу робити, як тільки малювати. Далі була самоосвіта і безліч різних спеціальностей, від театру до дизайну годинників. То були кроки до професійної прикладної графіки. Творчість завжди йшла паралельно цьому. Така собі внутрішня вимога, нагальна потреба творити.

Саме цю свою викохану творчість і хочу виставляти, показувати іншим, аби поділитися внутрішнім світом, думками, молитвою. Стиль робіт може змінюватися відповідно до настрою або навіть через використання інших матеріалів і технік. Але хоч би якою була тематика робіт, завжди хочеться показати душу: і того, хто творить, і того, хто дивиться – для мене це найголовніше. Тож не планую наперед, чим би таким вразити, а покладаюся на те, що Господь попровадить і реальність надихне на щось нове та цікаве.

– Тобто крім оцього «творчого вогню», жаги малювати, у Вашому житті невід’ємною є віра.

– Я прийняла хрещення у 20 років, і одразу з’явилося прагнення малювати ікони. Але того, вже далекого 1990-го року, ніхто не міг мене навчити. Тож я вивчала іконографію за так званими «прорисами» – графічними контурами відомих ікон. Для новоствореної парафії отців-капуцинів на Лівому березі намалювала велику ікону Богородиці Матері Церкви – оце й був початок мого навернення. До речі, такої ікони ще не існувало. Іконографію створювали через молитву спільноти та поради священиків. На цій виставці присутні п’ять ікон, зроблених у той період. Це власна іконографія: пошуки погляду, постаті та рухів, пошуки стилю. А також особистий досвід спілкування з Марією через молитву, коли малюю. Власне, малювання і є тією молитвою, яка стає найкоротшою дорогою до зустрічі з Творцем. Це своєрідна медитація, споглядання та роздуми над Євангелієм. Часто я читаю Святе Письмо і роздумую над ним, перш ніж узятися за малюнок, а потім молюся Розарій та малюю одночасно.

– Експозицію названо «виставкою ікон», хоча у точному термінологічному розумінні це не ікони як такі…

– Так, це не ікони у безпосередньому розумінні, а тільки моє вшанування ікони, переосмислення її засобами графіки. У своїх роботах я хочу підкреслити те, чого ми часто не помічаємо в іконах: а саме – досконалу думку та прекрасну графічну основу. Ніколи в житті мені не траплялося зустріти когось, хто погано говорив би про ікони. Навпаки, якось я зустріла дівчину-баптистку, яка носила на шиї маленький живописний образок Богородиці; я побувала в мусульманській родині, у якої вдома на почесному місці висять дві ікони: Серця Ісуса та Марії. Мої знайомі лютерани моляться перед іконами, бо ці зображення допомагають їм увійти в молитву, в роздуми, медитувати. Головна мета існування ікони – допомагати у молитві та наверненні. Протестанти нібито відкинули традиційну ікону, але ж натомість створили величезну кількість прекрасних ілюстрацій, фільмів, плакатних образів, які насправді євангелізують! Отже, те, що ми бачимо, діє так само сильно, як і те, що чуємо через Слово Боже. Я хотіла показати на цій виставці, що можна і треба працювати над образами, які були б сприйняті і зрозумілі сьогодні й так само несли Євангеліє, як ікона.

– Одну з Ваших робіт отримав у подарунок Блаженніший Любомир, кардинал Гузар – певно, це велика честь?

– То була ідея активістів Інституту св.Томи, і дарували цей образ від Інституту. Так що, знову ж таки, не йдеться про якесь персональне вирізнення художника (мене, до речі, на врученні й не було). Звісно, це дуже приємно, що він забрав її з собою. Блаженніший уже майже не бачить, але колись я впевнилася, який гострий його духовний зір! Йому детально розповіли, що і як там намальовано, і, здається, він був дуже розчулений. Для мене ж найдорожчі ті роботи, біля яких люди моляться, які можуть промовляти до людей і служити спільноті віруючих. А марійна ікона мені найрідніша, найближча.

Довідка:

Євгенія Петренко – киянка, за освітою художник-оформлювач та дизайнер, за професією художник-графік, ілюстратор дитячих християнських книжок, співпрацює з видавництвом FIDES (Краків) та СКРИНЯ (Львів). Охрещена у православній церкві св.Іллі (Київ, Поділ), познайомилася з капуцинами 1992 року і прийняла католицизм. Від 1997 року – член Францисканського Ордену Світських.

До речі,

21 жовтня (неділя) в Інституті релігійних наук, по вул.Якіра, 13 (неподалік метро «Либідська»), відбудеться авторський майстер-клас Євгенії Петренко «Основи іконографіки: створюємо ікону власноруч». Роботи Євгенії Петренко можна знайти в її блозі.

У центрі майстер-класу – особисте переживання досвіду Бога, яке ми спробуємо втілити в творчості з допомогою різних матеріалів і технічних прийомів. Рівень художньої підготовки не має значення. Навіть якщо вам здається, що ви зовсім не вмієте малювати, – завдяки практичним порадам Євгенії Петренко та її авторським ескізам ви зможете переконатись у протилежному. Ми впевнені, що створити незабутню картину може кожен! Це стане чудовим подарунком для Ваших близьких і рідних.

Час проведення: 15.00 – 17.00. Мотиваційний внесок – 50 грн. (роздаткові матеріали, кава, солодощі).

Контактна особа: 063 610 15 87, ryba4uk@gmail.com (Ольга Рибачук).

З собою бажано принести ті матеріали, якими Ви полюбляєте малювати чи якими хотіли б навчитись малювати: олівці, фарби (акварель, гуаш, акріл), пензлі, туш, фломастери тощо. Однак якщо у вас не буде з собою чим малювати, ви зможете отримати все на місці.

Реєструватись на майстер-клас необхідно до 20 жовтня включно за цим
посиланням.