Питання-відповідь

Чому Папа беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом?

13 Лютого 2013, 15:43 2552

Питання: Чому Папа Войтила беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом? Якщо Папа помилився в цьому випадку, значить, це є аргументом проти непомильності Папи Римського.

Відповідь: Кардинал Алойзій Степінац, архиєпископ Загребський, під час Другої Світової війни, при режимі Тіто,  був засуджений до примусових робіт нібито за співпрацю з пронацистським рухом усташів Анте Павеліча. Однак справжня причина засудження була іншою: він відмовився очолити національну хорватську Церкву, що відокремилася від спілкування з Римською катедрою.

«Найстараннішими» і найсуворішиими постулаторами процесу беатифікації кардинала Степінаца мимоволі стали саме ті, хто в 1946 році проводив процес, названий Папою Пієм XII «сумним». Найперший і найлютіший обвинувач кардинала Яків Блажевич роки потому визнав, що над архиєпископом не було б жодного процесу, якби він проявив більше «політичної гнучкості». Степінацу просто-напросто потрібно було прийняти умови Тіто, а саме відокремитися від Римського Престолу. Про це розповідав Мілован Джилас, друга особа режиму Тіто, відомому хорватському скульптору Івану Мештровичу: «Ми не можемо терпіти його прихильність до Папи Римського. Відверто кажучи, і так думаю не тільки я, Степінац був засуджений без вини». Детальніші відомості історики мають ще від одного югославського комуністичного лідера, Володимира Поповича. Степінац – «безсумнівно, людина з сильним характером, бездоганний, твердий у своїх переконаннях. Якби він поступився хоча б по одному пункту, сьогодні він був би на свободі, а у нас стало б менше проблем», – говорив Попович.

Цей профіль святості накреслений «незалежними» і «незацікавленими» агіографами. Їх ствердження обеззброюють: вони рішуче спростовують ту чорну легенду, яка донині оточує особистість Загребського кардинала, обвинуваченого в пособництві фашистському режиму Павеліча і навіть нацизму. А його вчинки і слова на захист гнаних сербів і євреїв, вимовлені з єпископської катедри, відомі всім. 13 грудня 1946, через два місяці після оголошення вироку – воістину юридичного монстра, анульованого хорватським парламентом у 1992 році, – президент єврейської громади США Луїс Брайер заявив: «Цього великого діяча Церкви звинуватили у співпраці з нацизмом. Ми, євреї, це заперечуємо. Він був одним з небагатьох європейців, які повстали проти нацистської тиранії саме в той момент, коли це було найбільш небезпечно. Він відкрито і безстрашно виступав проти расистських законів. Після Його Святості Пія XII, він був одним з найбільших захисників євреїв, переслідуваних у Європі».

У 1994 році Амьель Шомрон, секретар Головного рабина Загреба в роки Другої Світової війни, свідчив, що «впродовж чотирьох років нацистської окупації архиєпископ Степінац допомагав євреям і захищав їх різними способами». Шомрон повідомив деталі, оскільки йому самому довелося пережити ці події: «Архиєпископ допомагав євреям, надаючи їм надійний притулок і захист у своїй офіційній резиденції в Загребі».

На Святій Месі беатифікації 3 жовтня 1998 був присутній – що буває далеко не завжди – Огніен Краус, президент Координаційного комітету хорватських єврейських громад. Його свідчення особливо красномовне: «Євреї Хорватії вдячні кардиналу Степінацу за те, що він зробив все можливе для порятунку людей, що належали до інших віросповідань, національностей і народів. Ми сподіваємося, що історія винесе свій суд над вчинками кардинала Степінаца». Ці слова звучать як відлуння єдиної заяви, зробленої Степінацем під час процесу-фарсу: «Якщо ви мене не виправдаєте, мене виправдає історія».

Всупереч деяким твердженням, що отримали популярність в Росії, історичні документи свідчать про те, що він врятував життя великій кількості євреїв і сербів. На жаль, деякі висловлювання Степінаца часто виривають з контексту, повністю спотворюючи їх сенс. Тим не менш, саме блаженному Алойзію належать слова: «Кожна людина, незалежно від того, до якої раси і народу вона належить, несе на собі печать Бога-Творця і має свої невід'ємні права, які в неї не може самовільно відняти або їх обмежити жодна людська влада». І ще: «Роль і завдання християн – рятувати людей. Коли ці мерзенні й дикі часи пройдуть, ті, хто прийшов в нашу Церкву по вірі, залишаться. Решта ж повернеться в свої Церкви, коли небезпека мине».

Коли читаєш деякі статті про кардинала Степінаца як про пособника фашистського режиму і прихильника геноциду сербів, так і хочеться запитати у їхніх авторів: невже вони думають, що під час процесу беатифікації, який тривав близько 20 років, ніхто в Римській Курії не «помітив» в біографії, документах і записах Степінаца відомостей, що підтверджують його участь у злочинах, хоча б своїм мовчанням?

Зауважимо також, що в матеріалах, які очорнюють блаженного Степінаца, майже завжди йдеться не про його особистість, а про інших представників хорватської Церкви та хорватської політики. Так, серед них були і ті, хто зробив інший вибір, у всіх були різні стосунки з режимом. Але коли мова йде про моральну оцінку вчинків тієї чи іншої людини в процесі беатифікації, ця оцінка дається одній конкретній людині. Перш за все святість, мучеництво – це прояв у житті християнина його взаємин з Богом.

Блаженний кардинал Алойзій Степінац народився в Брезаріче Загребської єпархії (Австро-Угорська імперія) 8 травня 1898 року. Після здобуття початкової освіти, навчався у ліцеї при Загребській семінарії, але після отримання атестата був посланий на італійський фронт і взятий в полон в 1918-му. У 1919 році, повернувшись до Хорватії, поступив на аграрний факультет університету, але в 1924 році повернувся до підготовки до священства. Алойзій Степінац навчався в Римі, де в 1930 році був висвячений на священика. У 1931 році виїхав до Хорватії, де з січня 1929 правив король Сербський Олександр. Ситуація в Хорватії була важкою, оскільки влада прагнула будь-якою ціною викорінити католицтво на користь православ'я – державної релігії. При відсутності конкордату з Ватиканом, католики вважалися громадянами другого сорту і не користувалися тими ж правами, що православні.

Отець Степінац працював в Курії і став першим директором єпархіального відділення «Карітас». У 1934 році Папа Пій XI призначив молодого Степінаца – йому було всього 36 років – єпископом-помічником архиєпископа Загребського монс. Бауера. У 1937 році він змінив його на єпископській катедрі і незабаром очолив Югославську  єпископську конференцію. У 1941 році Хорватія отримала незалежність в результаті нацистської політики під режимом Анте Павеліча, який, за прикладом Гітлера і Муссоліні, почав переслідувати меншини (євреїв, циган, сербів і дисидентів). Серби на території Хорватії опинилися в протилежній ситуації в порівнянні з попереднім режимом. Архиєпископ Алойзій Степінац відразу ж став на захист гнаних, заборонивши всякий процес проти православних, а також заборонивши їх перехрещення в разі переходу в католицтво. Архиєпископ Загребський звернувся з листом до Павеліча, умовляючи його не чіпати невинних сербів, а в листі від 20 листопада 1941р. закликав до «повної поваги особистості, незалежно від віку, статі, релігії, національності та раси».

Позиція в захист меншин, про яку він заявив публічно, викликала негативну реакцію німців. Один з представників режиму прокоментував: «Якщо б єпископ в Німеччині виголошував такі промови, він би не зійшов живим з катедри». Павеліч відправив до Ватикану делегата, щоб вимагати зняття архиєпископа з посади. 8 травня 1945 в Загреб вступили партизани Тіто, які почали систематичну війну проти релігії, заарештовуючи і засуджуючи до страти супротивників комуністичного режиму. 17 травня 1945 був заарештований і Степінац, проте 3 червня Тіто його звільнив з певною метою: він зажадав у архиєпископа відокремитися від Церкви і заснувати національну хорватську церкву.

Алойзій Степінац рішуче відмовився, що спровокувало нові спалахи переслідувань. Архиєпископ Степінац 22 вересня того ж року опублікував лист хорватського єпископату, в якому викривалась несправедливість гонінь на Церкву. Уряд відреагував посиленням гонінь, а у вересні 1946 року Степінац був заарештований, і близько місяця тривав процес на основі неправдивих свідчень і наклепів.

Ось деякі слова архиєпископа Степінаца зі стенограми суду:

«Я не був усташем і не присягав їм, як мене в тому звинувачують ваші чиновники. Хорватський народ виступав за створення хорватської держави, і я був би чудовиськом, якби не відчув биття пульсу хорватського народу, який перебував в рабському становищі в колишній Югославії. Ще раз повторю: для хорвата були неможливими просування по службі в армії або дипломатична кар'єра, якщо він не міняв віросповідання чи не вступав у шлюб з жінкою іншої віри … Кожен народ має право на самовизначення – чому ж тільки хорватський народ повинен бути його позбавлений?»

За відмову створювати національну незалежну Церкву архиєпископ був засуджений до 16 років примусових робіт. У жовтні 1946 року Степінаца помістили в одиночну камеру, де він пробув до 1951 року, а потім помістили під домашній арешт в Крашіче. 12 січня 1953 Папа Пій XII звів архиєпископа Степінаца в сан кардинала, публічно виступивши із засудженням режиму, який заборонив архиєпископу бути присутнім на церемонії. В результаті Тіто розірвав усі відносини зі Святим Престолом. У 1953 році Степінац тяжко захворів, у тому числі поліцитемією, але з мужністю і терпінням переносив численні болі й негаразди. Архиєпископ помер 10 лютого 1960 року, молячись за  своїх переслідувачів. Після смерті поліція наказала знищити всі органи покійного, щоб перешкодити усілякому шануванню його смертних останків віруючими. З дня похорону Алойзія Степінаца 13 лютого 1960 року не припинялися паломництва в катедральний собор Загреба до його гробниці. Його молитовному заступництву приписують безліч чудес і зцілень. Процес беатифікації Алойзія Степінаца почався в Римі в 1981 році і завершився урочистою церемонією, проведеною в Загребі Папою Йоаном Павлом II 3 жовтня 1998 року.

Наводимо уривок з листа кардинала Алойзія Степінаца, датованого 26 березня 1958 і адресованого єпископові Скоп'є монс. Цекаде.

«Краще померти тут, ніж створити враження, що Церква йде на поступки, причому всього лише через здоров'я убогого єпископа. І не сумнівайся, що ця звістка розійдеться швидко, щоб ввести народ в спокусу, в оману. Той, з ким вчинили вкрай несправедливо, тепер, на їх думку, повинен просити про милість, щоб показати їх правоту, а не Церкви, коли вона піднімає свій голос проти їх неправди (…). … Дуже прошу тебе – будь твердим у сподіванні про майбутнє нашої Церкви. Навіть якщо я тут помру, віддам охоче моє життя за Бога і за Католицьку Церкву. Молю Бога кожен день, щоб сто разів померти, ніж змусити народ засумніватися через мій найменший прояв слабкості. Бог ніколи не може бути переможений».

З приводу згадки у запитанні поняття непомильності Папи, зауважимо – абстрагуючись від випадку зі Степінацем – що беатифікація як така не відноситься до сфери непомильності Папи Римського. Беатифікацією  благословляється публічне вшанування того чи іншого прославленого. До сфери непомильності Папи відноситься канонізація – остаточна сентенція, що пропонує загальне вшанування.

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан

Католицький Оглядач


Інші «складні питання»:

Чому Папа беатифікував хорватського кардинала Степінаца, якого вважають фашистом?

Як Церква ставиться до вакцинації і до знеболювання наркотичними препаратами?

Що поганого в усиновленні дітей одностатевими парами?

Що відбувається під час Хрещення?

Чому католики вшановують святих і їх мощі?

Чи може Католицька Церква в майбутньому дозволити рукоположення жінок?

Як розуміти слова апостола Павла «Немає влади не від Бога»?

Чи можуть чоловік і жінка, розписані тільки в РАГСі, приступати до Сповіді та Причастя?

Чи має реінкарнація відношення до походження людей?

Чи існують особливі випадки, в яких допустиме використання презерватива для католиків?

Чому Бог не зупиняє зло і допускає страждання?

Де проходить межа між правом на оборону та превентивною війною?

Чи буде дійсною Сповідь, якщо почуття каяття «охололо»?

Чи припустимий аборт у випадку аненцефалії?

Чи можна християнинові дотримуватися кашрут?

Чому Церква скасувала заборону відспівувати самогубців?

Чи потрібно прощати тих, хто не просить прощення?

Як перемогти страх «поганої Сповіді»?

Як відрізнити одкровення Бога від диявольських навіювань?

Чи можуть помисли бути таким же гріхом, як і дії?

Навіщо сповідатися з гріхів священикові?

Багатство і розкіш Церкви

В яких джерелах йдеться про мучеництво апостола Петра в Римі?

Від кого походять люди?

Вона – католичка, він – розлучений православний. Чи можливий шлюб?

Два питання від мусульманина

Звідки взялася дружина у сина Адама і Єви?

Католицизм і англіканство

Про реінкарнацію

Протестанти і апостольське спадкоємство

Хто встановлює день нашої смерті?

Чи може диявол вселитися одночасно в кількох людей?

Чи можна контактувати з померлими родичами?

Чи можна молитися за тварин?

Чи можна причащатися без попередньої Сповіді?

Чи можна спати у хлопця?

Чи можна сповідатися у різних священиків?

Чи нормально для християнина боятися смерті?

Чи правда, що Адам прожив 930 років?

Чи правда, що євреї досі очікують прихід Месії?

Чи суперечить християнству психоаналіз Фройда?

Чому важко потрапити відразу в Рай?

Чому Церква за аборт відлучає, а за вбивство – ні?

Що значить – хула на Святого Духа не проститься?

Що означає відлучення від Церкви?

Що сказати людині, яка думає про самогубство?

Як Бог може бути єдиним і в той же час Трійцею?

Як прийняти Таїнство Хрещення у дорослому віці?

Яка різниця між святими і блаженними, між Отцями Церкви і Вчителями Церкви?

Які обов'язки накладає Таїнство Шлюбу, і чи може їх невиконання стати виправданням для розлучення?

Якщо Бог знає все, то навіщо Він створює людей, які підуть в пекло?

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Хорватія
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: