Демократія, пошана до людської гідності, людської особи, є плодом Євангелія. Західна цивілізація власне розуміння прав людини формувала саме під впливом християнства. Постмодерна людина стає шукачем магії. Ми хочемо магічно вибирати, але не брати відповідальності на себе.
– В українському суспільстві останні роки спостерігається сплеск агресії і нетерпимості. Як звичайній людині, реагувати на агресію особливо від політичних опонентів чи людей з іншими політичними поглядами? Як реагувати на дії влади, які викликають гнів і обурення?
Деяка агресія є захистом і правильним захистом на первинну агресію. Наприклад, мама чи батько, які відповідальні за дитину і відчувають небезпеку для цієї дитини, мають право захищати її, навіть в спосіб, який збоку виглядає агресивним.
Так само людина, що відчуває загрозу для себе – фізичну чи психологічну – інстинктивно діє агресивно. Очевидно, ми, створені на образ і подобу Божу, покликані до вищого, шляхетнішого, Христоподібного способу поведінки.
У цих днях, коли ми святкуємо 80-ліття Блаженнішого Любомира Гузара (розмова відбувалася 10 лютого), я думаю, нам варто звернути увагу на його приклад, подивитися як він, великий любитель миру, ставиться до агресії, і її долає духовною стійкістю і гумором.
Я СТОРОНЮСЯ ВІД ПРОЯВІВ АГРЕСІЇ. НЕ ДИВЛЮСЯ ПОЛІТИЧНИХ ШОУ, НЕ ЧИТАЮ УСІХ КОМЕНТАРІВ В ІНТЕРНЕТІ
Щодо мене особисто, то я намагаюся сторонитися від багатьох проявів агресії. Я не дивлюся політичних шоу, де агресивна поведінка до опонентів є частиною самого шоу, не читаю усіх коментарів в інтернеті.
Якщо ми говоримо про реакцію на ті агресивні дії, що викликають гнів і обурення, то найкращою реакцією є солідарна самоорганізація суспільства. Треба організуватися в дієві громадські рухи.
Бо відповідь агресією на агресію у довгостроковій перспективі не буде конструктивним засобом. Конструктивна дія не просто демонтує несправедливий лад, який панує, але щось будує. Ми побачили як після великого зусилля демонтажу несправедливого ладу під час Помаранчевої революції без послідовної громадської праці лукаві сили і навички швидко змогли взяти верх.
– Як ви розумієте «європейські цінності»?
Хоч Європа сьогодні це з труднощами визнає, але все, краще в європейських цінностях випливає з християнства.
Європейська цивілізація є за своєю сутністю християнською. Сьогодні вона у певній кризі, серед деяких прошарків європейського суспільства, наприклад, небажаними є діти, хворі люди.
ДЕМОКРАТІЯ Є ПЛОДОМ ЄВАНГЕЛІЯ
Не все, що відбувається в Європі представляє традиційні європейські цінності. Демократія, пошана до людської гідності, людської особи, є плодом Євангелія, довголітньої праці Церкви у сіянні зерна, яке, можливо, не завжди в церковному убранстві дає плоди для Європи і не тільки для Європи.
Думаю, що глибинне пережиття і дальший розвиток цінностей, на яких побудований мирний повоєнний Європейський союз, не можливі без доступу до їх витоків.
Сьогодні, ми всі, і, можливо, в першій мірі Церква, визнає свободу совісті і вимагає її для своїх вірних. Ми розуміємо, що не можна в ніякому разі нав’язувати віросповідування.
Однак я переживаю, що наближається певна стерильність, безплідність, і Європа сьогодні лише збирає жнива з того, що сіялося давно, у що інвестували прадіди. Нинішнє покоління часто не готове інвестувати, ризикувати, жертвувати, щоб забезпечити своїм нащадкам те, що вони отримали важкою працею батьків і дідів.
Демографічні зміни, що відбуваються в Європі, стають дуже швидкими. Сьогодні в Брюсселі вже чотири роки поспіль найпопулярніше ім’я для хлопців, які реєструють міські реєстри – це Магомет.
В деяких країнах європейські етноси себе не відтворюють так щоб зберегти провідні позиції, і невідомо чи ті цінності, якими зараз живе Європа і які для багатьох є ідеалом, збережуться через 50 років.
– Політики з крайньо-правого крила називають прихильників європейських цінностей «ліберастами». Чи є різниця між ліберальним і європейськими цінностями?
Є різні відтінки і різні розуміння як європейських, так і ліберальних цінностей. Десь в центрі обох систем координат, які зрештою перетинаються, є повага до гідності особи. Там, де зберігається зосереджена увага до гідності і святості кожної людини, там як те, що називають європейськими, так і те, що називають ліберальними цінностями показує своє найкраще обличчя.
– Де закінчуються «радянські цінності» і починаються європейські?
Радянські цінності пов’язані з комунальним, спільним, і варто зазначити, що вони не були позбавлені елементів, в яких був потенціал підкреслення гідності людей і людських спільнот. Проте сукупність комуністичної ідеології настільки нищила святість людини, її інструменталізувала, що мені важко говорити про словосполучення «радянські цінності».
РАДЯНСЬКА СИСТЕМА НИЩИЛА МАЙЖЕ ВСЕ, ЩО БУЛО ЦІННИМ
Легше визначати радянські антицінності. Система, яка зуміла ефективно нищити мільйони людей, яка посягала на тотальний контроль родинних стосунків, думок і поведінки людей, насправді нищила майже все, що було цінним.
Радянські цінності характеризувала комуна, сучасні європейські цінності характеризує індивідуалізм, але мені здається, що ми повинні шукати культуру, спосіб життя, які вповні визнають не лише цінності, але також і чесноти, які передусім визнають і плекають Богом дану людську гідність, в центрі якої є глибока свідомість, що людина є створена на образ і подобу Божу.
– Чи дійсно сучасний принцип прав людини народився із християнської концепції «свободи вибору»?
Без сумніву, західна цивілізація, яка мала як потужний компонент свого розвитку християнство, власне розуміння прав людини формувала саме під впливом християнства. Очевидно, що до цього долучилися інші, не явно виражені християнські течії, які могли показово заперечувати базове християнство, але неможливо видалити християнство, як провідний фактор.
– Як віруючий християнин може застосовувати концепцію «свободи вибору» у повсякденному житті, у стосунках з іншими людьми?
Ми стоїмо перед вибором кожної хвилини кожного дня. Про це можна багато говорити, але я б хотів акцентувати невід’ємний зв'язок, який повинен бути у кожному виборі – відповідальність. А це для сучасної людини не завжди легко. Ми часто хочемо отримувати, не беручи на себе відповідальності – щось за ніщо. Постмодерна людина стає шукачем магії. Ми хочемо магічно вибирати, але не брати відповідальності на себе.
– В Україні досить поширена думка: принцип прав людини руйнує християнство і сприяє руйнації людни і суспіства. Що ви думаєте з цього приводу?
Кожну добру річ можна викривити, і не все, що йде під гаслом прав людини, є сумісне з християнством, і не завжди воно є справді за права людини. Проте правильно трактовані принципи прав людини, не просто сумісні з християнством, але й з нього випливають.
Довідка: Ректор Українського католицького університету. Народився 1960 року в Сіракузах (США) в українській родині. Закінчив університет у Сіракузах, семінарію у Римі. У 1992 році у Гарвардському університеті (США) здобув науковий ступінь доктора філософії в галузі слов’янської і візантійської культурно–церковної історії. У 1993 році приїхав в Україну й організував Інститут історії Церкви, працював над відновленням Львівської богословської академії та створенням УКУ, який нині очолює.
У 1998 році був рукоположений на священика. Є автором фундаментального дослідження «Криза і реформи», що побачило світ англійською (1998) та українською (2000) мовами. Статті отця–доктора Бориса Ґудзяка опубліковані в різних виданнях світу українською, англійською, італійською, французькою, німецькою, польською та російською мовами.
21 липня 2012 Папа Бенедикт XVI призначив отця Бориса Ґудзяка титулярним єпископом Каркабії і Апостольським екзархом УГКЦ у Франції. 26 серпня 2012 року у Соборі Паризької Богоматері відбулося висвячення в єпископи.
19 січня 2013 Папа Бенедикт XVI звів апостольський екзархат Франції в ранг єпархії з назвою Єпархія Святого Володимира Великого в Парижі і Борис Ґудзяк став її першим єпископом.
Роман Кульчинський, ТЕКСТИ.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
