Слов’яно-арійство – «Русскій мір» для малоосвічених

Концепція православного «русского міра» в усій повноті доступна далеко не кожному. Для малоосвіченої (перш за все — гуманітарно), агресивної публіки Імперія розробила значно простішу і войовничішу ідеологію – радикальне неоязичництво.

Тим, хто остаточно утратив зв'язок з християнським корінням, незгоден з самодержавним православієм, Імперія пропонує задовольнити потребу в релігії потягом до слов'янських, «русских» богів, а невдоволеність сучасністю і тугу за втраченою величчю компенсувати міфологізацією прадавньої слов'янської історії.

1,5 млрд. років тому(!) «русскіє славянє» прилетіли на Землю-Мідгардъ. Значно пізніше, з дозволу «русскіх» з космосу сюди прилетіли й інші, не такі мудрі, раси. Усі древні міста Землі засновані … «русскімі». (Трехлебов А.В. Кощуны Финиста Ясного Сокола России. Пермь. 2011. – 720 с.)

Цей фрагмент видається повною нісенітницею, але коли зі сцени чи з монітора його декламує харизматичний проповідник слов'яно-арійства «волхв» Вєдаман Вєдаґор Трьохлєбов, навіть люди, які пам'ятають університетський курс історії, ловлять себе на тому, що звучить ця нісенітниця цілком переконливо і в неї дуже хочеться вірити. І люди вірять. Особливо ті, хто не мав університетського курсу історії, і дуже слабо пам'ятає шкільний – проповідники слов'яно-арійства орієнтуються на малоосвічену аудиторію – так, «середній» послідовник російського слов'яно-арійства рідко знає, що крім росіян, українців, білорусів та болгар, слов'яни – це й поляки, чехи, словаки та ін.

Радикальніші з російських неоязичників, «рідновірів», «слов'ян» вважають «офіційну науку» брехнею, придуманою для того, щоб приховати істину від нащадків слов'янських мудреців. Натомість пропонують вірити в богів Рода, Велеса і, особливо, у войовничого Перуна-громовержця… Культ предків у слов'яно-арійців набуває особливого значення. Всьому, що походить від предків (через волхвів з іменами Доброслав, Богуміл, Коловрат, Яроврат) – треба вірити, те ж, що суперечить волхвам – викривлення історії і результати соціальних збочень. Внаслідок такої логіки картина світу неоязичників надзвичайно контрастна — вони вірять, що Пєрун – наш предок і бог з величезними магічними силами. У Славяно-арийских Ведах описуються польоти Пєруна у космічному просторі біля Землі 40000 років тому на «вайтмані» (схоже, йдеться про запозичення з літаків-віман, які згадуються в міфології індуїзму).

Пєрун дав предкам сучасних слов'ян Вєду Пєруна, щоб ми зараз її згадали і відроджували Слов'янські Общини. Общини, однак, відроджувати майже не вдається, бо неоязичництво – суто міська субкультура, хоча й пропагує єдність з Природою і обоження природніх сил. Аби не нав'язлива пропаганда поглядів і заклики до вивчення «слов'янського рукопашного бою» та боротьби, виглядало б це мирно й нешкідливо, як тусовки толкіністів – одягнені у довгі вишиті сорочки і підперезані поясами з цілком реальними ножами слов'яно-арійці їдуть вихідними в московському метро до парків зі своїми фалічними чурами та капищами. Що характерно – міліція їх не чіпає.

Міфологізація історії

Як і науку загалом, «офіційну історію» слов'яно-арійці вважають фальсифікацією – культова серія фільмів «Ігри Богов» вчить адептів двом вбивчим аргументам, які ті радо повторюють: «в истории об этом не говорится, но так было» і «правительства и официальная история скрывают».

Загалом, основою «слов'янського» трактування минулого є агресивна відмова від історичності. Неоволхви ненавидять християнство і досить специфічно трактують історію – наприклад св. Сергія Радонежського вважають волхвом, а св. Володимира і пізніших київських князів демонізують – за страшні знущання над язичниками, буцім, нищення язичників княжими воїнами під час «насадження рабської віри» масштабами перевищує і Голодомор і Голокост.

Епоху СРСР, як і інші прояви російського імперства, хоч і потроху критикують, але всіляко виправдовують. З точки зору жреців Радянський союз – союз РА-дості (РА – у неоязичників ім'я бога Сонця, яке давні єгиптяни позичили, звісно ж, з праслов’янської мови).

Образ ворога

Слов'яно-арійство неможливе без образу ворога. Найболючіші занози у мізках адептів – християни і євреї, також – напівпотойбічні «темні» або «сірі», які керують світом… Ці істоти виглядають як люди, але в них немає совісті і походять вони мало не від прадавніх ящерів. Розумніші проповідники (на кшталт Трьохлєбова) прямо не асоціюють їх з євреями, тільки натякають, менш розумні відкрито ототожнюють темних з «жидами, которые пьют русскую кровь». Популярний серед неоязичників і весь набір традиційних російських параной – світовий уряд, американці і увесь Захід (як раби Ізраїлю) хочуть підкорити Росію, останню надію для духовного відродження людства…

Деякі неоязичники бачать ворогом і агентом темних, що захопили владу, В.Путіна та його уряд (у системі Трьохлєбова-А.Хінєвича), більшість же вважає Путіна світлим вождем (напр. послідовники волхва Лєвашова). Особливо віддані – такі, як Верховна жриця Крада Велес, при кожній можливості вітають національного лідера і отримують подяки з Кремля за активну громадянську позицію.

Лінгвофріцтво

Невід'ємною частиною слов'яно-арійської ідеології і дискурсу є аматорська лінгвістика або ж лінгвофріцтво – метода «відкриття» прихованого смислу слів, розгадавши який можна взнати забуті істини. Наприклад слово етруски (культура, яка існувала на Апенінському півосторові перед римською) – це, насправді, викривлене «ето русскіє», а, значить, Римську Імперію заснували … росіяни. Росіяни – найдавніша нація чи навіть раса, і тому має відродити статус панівної. Або славянин значить насправді того, хто «славит ян і інь». Те, що концепції інь та ян з'явилися як мінімум за два тисячоліття (а скоріш за все – значно давніше) до виокремлення російської мови, лінгвофріки ігнорують як дезінформацію з табору «офіційної історії». Іще показовий приклад знаходження прихованого: японське слово самурай розкладається на сам-у-рай, у рай, значить, воїн сам відправляється, коли робить харакірі. Один з гуру російського лінгвофріцтва, В.Чудінов, до речі доктор філософських наук, взагалі доводить, що давньокитайські єрогліфи походять з давньоросійського письма. Виступи Чудінова, включно з тими, де він розповідає про те як росіяни прилетіли з Сіріуса і збудували піраміди Хеопса, користуються шаленою популярністю у Росії, завжди отримують ефірний час на телебаченні.

Що змушує людей у це вірити?

І, що характерно, тих, хто приймає проповідь слов'яно-арійства, переконати в чомусь іншому майже неможливо. Жреці неоязичництва ціляться на аудиторію, яка не переймається вивченням першоджерел.

Джерела

Серед неоязичників популярні «чудесно віднайдені давні тексти» (більшість авторитетних вчених вважають їх підробками), такі як Велесова Книга та числені Славяно-арийские Веди, які «знайшов» (історія чудесного знаходження і подальшого приховування металевих пластин дуже схожа на історію Книги Мормона) і популяризує волхв А.Хінєвич. Попри схожість назв, до Вед індуїзму ці тексти стосунку майже не мають (крім кількох елементів реферування і майже прямого списування). Плагіат виявляється і при порівнянні тексту Вед зі скандинавською Сагою про Інглінгів та деякими легендами тамплієрів. Неоязичницька паства про плагіат нічого не знає, як і не знає відповіді на питання, чому в «слов'янському» календарі (неоязичники «відновили» давній, істинний календар слов'ян) назви місяців запозичено з івриту.

Психологічні корені і символізм

Слов'яно-арійці вітаються відомим гітлерівським жестом правою рукою (Гітлера, в основному, шанують, як і символіку Третього Рейху), люблять коловрати – свастики. А ще руни – бо вважають, що задовго до Кирила й Мефодія у слов'ян вже була розвинена писемність, яка звалася Руница. Саме на її основі давні скандинави й розробили своє рунічне письмо.

Психологічні корені російського слов'яно-арійства виглядають досить небезпечними. Перша історична паралель, яка напрошується – Німеччина перед Другою Світовою – у суспільстві розквітає потяг до арійсько-язичницької традиції, захоплення псевдоісторією, міфологізація своєї «раси» як вищої. У Росії, слава Богу, це явище не набуває масового характеру.

До речі, шукаючи предків у завойовницькій, вищій, «арійській», ведичній цивілізації, неоязичники активно використовують матеріали нациської пропаганди, легко замінюючи індо-германців на слов'яно-арійців.

Поширення популярності фашизму й расизму серед російської молоді, вочевидь, підтримується якщо не суспільством, то владою – у сучасній «російській душі», – складна мішанка – тут і комплекс національної образи, подібний до того, що переживали мешканці веймарскої Німеччини, і когнітивний дисонанс між насаджуваним імперським міфом та реаліями російського життя. Тому арійська проповідь потрапляє у благосний ґрунт.

Ще кілька зовнішніх паралелей між діяльністю російських неоязичників та ідеологів нациської езотерики: «сенсаційні знахідки» на древніх каменюках «арійсько-нордичних написів» – саме цим займається вже згадуваний академік Чудінов, тільки його написи вже не про історичну роль германців, а про слов'яно-аріїв. Рунічна символіка, яка мала «укріпляти віру есесманів» дуже нагадує спроби відродити «руніцу». А захоплення расизмом і расовою містикою – дещо схоже на захоплення вищого керівництва Третього Рейху окультизмом і магією праведичного і скандинавського походження.

Організація і поширеність

Організаційні структури у неоязичників постійно змінюються: є чотири-п'ять великих і багато дрібних груп, які часто об'єднуться, роз'єднуться і ворогують між собою. У багатьох групах рядові члени сплачують жрецям чи волхвам «десятину».

Попри відносно незначну кількість активних членів слов'яно-арійських общин, багато хто проникається їх ідеями і, формально не вступаючи до общин, люди продовжують поширювати окремі фрагменти ідеології. Кількість переглядів числених виступів гуру слов'яно-арійства на ютюбі на сьогодні сягає десятків і сотень тисяч.

Популярності і антирежимності рухові додає і певний ореол мучеництва, який неоязичники отримали після кількох показових судових справ і адміністративних затримань своїх гуру. Вироки (досить м’які, однак) за статею про екстремізм і розпалення міжнаціональної ворожнечі роздули медіаувагу і привернули спраглу активності молодь.

Політична діяльність і погляди

Парадоксальним чином неоязичництво поєднує у свідомості багатьох адептів імперський ура-патріотизм і невдоволення нинішнім православно-орієнтованим ладом.

Ідеальний політичний устрій – це спільне життя всіх братів-слов'ян у межах однієї могутньої держави, де, всі, звичайно, рівні, але, як у Оруела, «деякі рівніші ніж інші»… Взагалі ж «національного питання» стосовно спільного життя у межах ідеальної держави для слов'яно-арійців не існує: українці й білоруси, як і болгари – це «заблудшиє русскіє»; натомість неоязичників дуже турбує питання расове. Спрямована на інородців агресія і ненависть, однак, рідко виходить за межі форумів і розмов під час тусовок,

однак натхенна слов'яно-арійством молодь масово брала участь у націоналістичних акціях під час виборів, заворушеннях футбольних фанів, приєднувалася до різноманітних русскіх маршей і акцій проти вихідців з Кавказу.

Українське неоязичництво

Шите білими нитками слов'яно-арійство активно поширюється в основних районах втілення «русского міра» – в Росії, Білорусії і, як це не дивно, має чимало прихильників серед російськомовного населення України.

Українські рідновіри і РУНвірівці від російського слов'яно-арійства намагаються дистанціюватися, попри певну зовнішню схожість і користування спільними джерелами та імітаціями на кшталт «козацьких вед». Українські велемири-ясновиди часто виглядають і поводяться подібно до російських «колег», але менш агресивно, а їхня міфологізація історії виразно проукраїнська.

Захоплених ідеями слов'яно-арійства в Україні досить багато. Йдеться, схоже, про кілька десятків тисяч людей, готових щиро вірити в те, що серед нас ходять «темні», і що слов'яни вклонялися богу Ра (точних досліджень у нас не проводилося).

На рівні сприйняття історії вплив на українську молодь відбувається загалом як міфологізація спільного походження українців і росіян і, як наслідок, виводиться необхідність жити разом в одній державі. Аргументи захоплених російським неоязичництвом емоційні – типовий «віруюючий», киянин Сергій, який на найближчому слов'яно-ведичному фестивалі в Криму збирався ініціюватися у волхви, в приватній бесіді пояснює: «я чувствую, это правда – нас заставили забыть наше прошлое, но я чувствую и понимаю теперь, что у нас великое прошлое… раньше никаких украинцев и белорусов не было – была непобедимая Русь, как и тогда, словяне должны жить все вместе…»

Найбільші фестивалі «ведично-слов'янської тематики» в Україні притягують 500-1000 осіб, значна частина з них приїздить з Росії. Непрямо про поширеність російського неоязичництва в Україні свідчить і популярність різноманітних «слов'янських» цілителів, і часто досить дорогих (від кількасот гривень до 800 доларів) семінарів та тренінгів зі «слов'янської йоги», «слов'янського дао» та іншої «слов'янської» магії, де, наприклад, «возобновляют утраченую связь с Предками». Бажаючих потрапити на такі семінари як гастролюючих російських, так і місцевих, волхвів, предостатньо.

Висновки

Хоч таке сучасне язичництво виглядає як релігійна ідеологія, насправді – це не релігія. Неоязичництво – скоріше квазірелігійна ідеологія з усім необхідним: гуру, міфологізована історія, втрачені і чудесно віднайдені ритуали та тексти, образ ворога й відповідне ставлення до нього, прикрите повчаннями, що треба жити мирно і розвивати благоРАзуміє. І попри те, що більшість неоязичників не здатні до інших виявів себе, окрім базікання на тематичних форумах, серед них є певний відсоток неврівноважених екстреміськи налаштованих людей, готових до насилля… Попит на таку силу, як показали останні протестні події в Москві, на вміння її організувати і використати, є і завжди буде, адже в країні, де сплелася мішанка різних народів, для керування ними найкраще підходить принцип «розділяй і владарюй».