У Великий Четвер напевно не один католицький священик почує повні високих слів побажання, поєднані з вираженнями вдячності за своє служіння, отримає квіти або якийсь подарунок з оказії «свята священиків». А можливо, не з однієї проповіді, виголошеної цього дня, можна буде довідатися, яким важким та повним жертовності й небезпек є життя священика. На жаль, за кілька днів до цього весь настрій зіпсував… єпископ Рима, Папа Франциск.
Наступник св. Петра у Великий Понеділок зустрівся зі студентами Папської колегії Леоніанум. Як випливає з інформації Радіо Ватикану, він не снував перед ними картинок, повних успіхів і безпечного майбуття. Навіть дійшов до того, щоб запропонувати відмову від прямування шляхом священства. «У Церкві є чимало способів давати християнське свідчення, і багато доріг до святості», — нагадав Папа, і процитував одного зі своїх попередників на Апостольській Столиці: «Пій ХІ колись сказав, що краще втратити якесь покликання, ніж ризикувати з непевним кандидатом». Це велика вказівка не тільки для самих семінаристів, але також, а може навіть насамперед, для тих, хто у духовних семінаріях бере на себе величезну відповідальність за формацію майбутніх священиків та за допущення їх до свячень.
Поміж двома процитованими вище висловами Папа Франциск сказав ще дещо. Це фраза великої ваги, яка, як я відзначив, одразу викликала спротив у декого з духовенства. Він сказав: «У наслідуванні Христа немає місця для посередності, тієї посередності, яка завжди провадить до використання Божого Люду для своєї користі». КАІ у своєму інтернет-щоденнику новин винесла у заголовок фразу, яка є своєрідним скороченням сказаного єпископом Рима: «Священик не може бути посередністю». КАІ піднесла планку нечувано високо. Перестаралася? Зловжила папськими словами? Мені так не здається.
Ранньої осені минулого року я розмовляв з одним кліриком, якого зустрів випадково, про приваби маленької сільської парафії. «Це моя мрія, потрапити на таку парафію. Спокійно працювати. Бути таким звичайним, пересічним ксьондзом», — снував він далекоглядні плани. Якби він був студентом семінарії в моїй дієцезії, я би, певно, не витримав і подзвонив би до настоятелів, аби придивилися до цього кандидата уважніше, ніж дотепер. Проте він був здалеку, а мені забракло рішучості.
У цьогорічному «Листі до священиків на Великий Четвер» кардинали, архиєпископи і єпископи Конференції єпископату Польщі написали: «Ісус вибрав нас попри наші слабкості та обмеження. Вочевидь Він помітив в нас певні риси розуму, волі й серця, якими хоче послужитися, аби ми допомогли Йому закидати сіті і здобувати людей для Його справи, для Його Євангелія. Чи ж наша відповідь не повинна бути щедрою і повністю безкорисливою? Чи маємо ми рахувати години, віддані Ісусові на служіння і на служіння нашим братам і сестрам? Наше покликання — любити і служити».
Багато років тому висварив мене один священик, що я у присутності семінаристів критично говорив про певний спосіб «буття ксьондзом», досить сильно наявний у Церкві в Польщі, й посилався на власний досвід і спостереження у цій справі. «Так не годиться! Як Ви можете в їхніх очах підривати авторитет інших священиків, їх не можна знеохочувати, ані формувати з них вічних критиканів!» — повчав він мене, коли ми залишилися самі. Я тепер ось замислююся, а що той священик подумав про Франциска, коли довідався, що у Великий Понеділок Папа сказав: «Ви, дорогі семінаристи, готуєтеся не до професійної праці, аби стати функціонерами якогось закладу чи бюрократичного органу. У нас так багато священиків, які затрималися ’на півдорозі’, чи не так? Це боляче, що їм не вдалося дійти до повноти. Вони мають щось від функціонерів, щось від бюрократів, і це не є добре для Церкви. Стережіться, аби й ви у це не впали!»
о. Артур Стопка, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
