Про те, як за кілька хвилин відрізнити божевільного від святого, з о. Йорданом Слівінським, засновником Школи для сповідників, розмовляє Мартін Якимович.
— Ви собі спокійно сидите у конфесіоналі, в храмі по Лоретанській у Кракові, коли раптом жінка починає шепотіти: «Отче, я Вас знаю. Мені Вас показала сама Матір Божа». Яка Ваша перша реакція?
— Стараюся слухати. І запитую, що далі.
— Я часто їжджу по храмах, спільнотах і бачу, обережно кажучи, що диваків там не бракує.
— Зазначмо таку закономірність: розмовляючи з людьми про Бога, ми вельми охоче починаємо розповідати про себе. Живемо бо у часи, коли люди не вислухані й дуже хочуть, аби хтось хоч трохи послухав те, що їм хочеться розказати. Я таких щодня бачу в конфесіоналі. «Мене ніхто не слухає», — кажуть пенітенти. Буває, що вони приходять до сповідальниці, бо хочуть, аби їх нарешті хтось почув. Вочевидь сповідь існує не для цього; але я тих людей досить добре розумію. Вони не хочуть чути короткого: «Говори про гріхи!»
— Отець Міхал Сопочко не довіряв. Він відіслав Сестру Фаустину до психіатра.
— Згідно з принципами розпізнання. Він дуже добре зробив. Такі справи потрібно робити з великою делікатністю. Якщо приходить людина з можливим порушенням психіки, то я не можу її відіслати ні з чим, бо вона почується приниженою, відкинутою. Прошу повірити, випадкова людина «з вулиці», чуючи: «Йди до психіатра!», не потрапить до лікаря, а відійде з почуттям гіркоти. Тому її потрібно вислухати. Як сповідник, я розмовляю з такою особою 5‑10 хвилин. Я її не знаю. Не супроводжую на життєвому шляху, не спостерігаю за нею щодня. Я не маю часу на детальне розпізнавання й діагноз; зрештою, я у сповідальниці сиджу не для цього. Сповідник — це не персона, яка має повноваження до психологічної чи психіатричної допомоги, або ж видавання якихось медичних діагнозів.
Тут потрібен фахівець, психотерапевт. Це не опозиційні одна щодо одної реальності. Ці світи прекрасно взаємодоповнюються. Це діє в обидва боки: часто лікарі, бачачи, що проблема людини стосується не тільки її психіки, але впливає на духовне життя, радять таким сповідь.
— Ви відсилаєте до конкретних лікарів?
— Так. До таких, із ким уже довгі роки співпрацюю.
— Ви колись зустрічали у конфесіоналі святу людину? Отець Бадені розповідав мені про такий досвід: сповідав дівчину, зі слів якої променіло таке світло, що він був переконаний у її святості. Не мав сумнівів.
— Нема де правди діти: пенітенти часто нас навертають. Вони мають такі чутливі, так сформовані сумління, аж по такій сповіді я дякую Богові, що зміг таку людину зустріти. Й за деякий час бачу, що Бог хотів би мене, сповідника, через цього пенітента багато чого навчити.
— А Ви не заздрите о. Сопочку?
— Я взагалі не заздрю жодному сповідникові складних пенітентів. Я б хотів у конфесіоналі бути таким заслуханим у Бога, як був о. Міхал. Для цього не обов’язково сповідати містичок рівня св. Фаустини. Інколи приходить дуже проста душа, дитина, яка розповідає про свій біль, страждання і шалену самотність, і треба величезної віри та вслуховування у Святого Духа, аби знати, що їй відповісти. Таких людей не відсилають ні з чим, а після сповіді їх довго ще супроводжуєш молитвою.
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
