Безпосередньо перед відльотом кардинала Пароліна назад до Рима CREDO звернулося з запитанням до архиєпископа Мокшицького, митрополита Львівського, з проханням дати короткий підсумок цьому важливому візиту.
— Ваше Преосвященство, що саме, на Вашу думку, залишається головним у цьому історичному державно-церковному візиті?
— Ми дуже раді присутності кардинала, бо це була дуже важлива зустріч. Він на власні очі міг побачити, якою є ситуація в Україні.
Ми дуже задоволені, що він зустрівся з представниками української державної влади, з паном президентом та іншими, а також з ієрархією Церкви, а в особливий спосіб — із вірними, з людьми, які потребували цієї зустрічі, потребували його доброго слова, потіхи та надії. Він міг побачити, якою великою є потреба, щоб звертатися не тільки до Святішого Отця, аби прийшла матеріальна допомога, але також щоби Папа своєю молитвою та завдяки зустрічам із його Державним секретарем міг посприяти тому, щоб закінчилася ця страшна війна на сході України.
— Мої враження від зустрічей із представниками влади минулих часів — таке, що вони дуже любили говорити красиві слова, аби лиш усе словами й закінчувалося. Яка Ваша думка — у цьому відношенні в Україні щось змінилося?
— Маємо надію, що з допомогою Святого Престолу та за участі представників нашої держави будуть здійснені певні кроки. Ми знаємо, що чуда одразу не станеться. Держава — це дещо інша частина цілого українського суспільства; але слід пам’ятати, що всю державу загалом, країну, Батьківщину творять люди, тобто ми самі. І я думаю, що солідарність поміж нами може зробити більше, ніж покладання на державні структури.
— Тобто цю саму ситуацію потрібно звернути не на «когось», а на себе самих. Щоби ми, віруючі, не залишалися на рівні слухання гарних слів і їх невтілювання, як ото в Посланні апостола Якова — хто не виконує слова, той немовби подивився на себе у дзеркало, відійшов і забув, як виглядає?
— Так, ми повинні розпочинати від самих себе: і єпископи, і священики, навчати також і своїм власним життям, своїм прикладом, і заохочувати також інших до зміни життя; на жаль, інколи це не так.