Свята Мати Тереза говорила про себе: «У мені тече албанська кров, я — католицька монахиня і громадянка Індії. За покликанням я належу усьому світові, однак моє серце належить лише Серцю Ісуса».
Аґнес Ґондже Бояджіу, таким було світське ім’я Матері Терези, народилася у Скоп’є (сьогодні це територія Македонії) 26 серпня 1910 р. До Калькутти вона прибула 1929 року як місіонерка Згромадження сестер із Лорето. Згодом, описуючи цей досвід як «покликання у покликанні», 1950 року Мати Тереза заснувала нове згромадження —Сестер Місіонерок Любові, аби служити Христу, відкинутому та зневаженому в найубогіших з убогих; наступного року свята прийняла індійське громадянство. Протягом свого життя Мати Тереза отримала 124 національні та міжнародні нагороди як визнання та вшанування її діяльності, 1979 року її нагороджено Нобелівською премією. Свята померла 5 вересня 1997 р. у віці 87 років; св. Йоан Павло ІІ проголосив її блаженною у Ватикані 19 жовтня 2003 року; натомість, напередодні 9‑ї річниці її смерті, 4 вересня 2016 р., Святіший Отець Франциск канонізував Матір Терезу.
Свята давала численні інтерв’ю, намагаючись таким чином привернути увагу світу до вбогих та нужденних. Одна з таких розмов відбулася з індійським правозахисником та журналістом Анто Аккара. Вони зустрілись у дитячому будинку в центрі Нью Делі, де працюють сестри-калькуттки. Мати Тереза відповіла на звинувачення у конвертизмі та отриманні «брудних» грошей, висловила свою позицію стосовно абортів і «теології визволення». Пропонуємо переклад цієї бесіди.
Анто Аккара: Мати Терезо, яка Ваша рідна мова?
Мати Тереза: Албанська. Однак я вільно розмовляю і бенгальською, і англійською.
— Ви почуваєтеся індійкою чи албанкою?
— Я — усе! Я люблю кожну країну, я — Божа дитина, яка любить усіх людей.
— Тобто у Вас нема національності?
— Я маю дипломатичні паспорти Індії та Албанії, а також ватиканський паспорт. Будь-коли можу поїхати до США; завжди, коли прошу про візу до цієї країни, отримую її на п’ять років. Узагалі в мене ніколи не було жодних проблем із візами у жодній країні.
— Коли Ви засновували згромадження, чи думали Ви, що воно аж так розвинеться та розростеться?
— Всі про це знають. Сьогодні ми працюємо у 126 країнах світу. Ми маємо 561 дім (називаємо їх «скиніями»), де мешкає 4 600 монахинь. Служити найубогішим з убогих просто. Ми потрібні, ми захищаємо тих, які не мають нічого, відкинених дітей Бога. (Сьогодні 758 домів сестер-калькутток знаходяться у 139 країнах світу; до згромадження належать 5 160 монахинь. — Ред.).
— Які мотиви Вашої діяльності? Чи це фундаменталістські релігійні мотиви, як твердять Ваші критики?
— Ісус дуже чітко каже у Євангелії: «Усе, що ви учинили одному із найменших Моїх братів…» Зрозуміло? Так чинив Христос. Знову, Ісус каже: «Прийдіть, благословенні мого Отця, займіть місце, приготоване для вас; бо Я був голодний, і ви нагодували Мене; спраглий Я був, і ви дали Мені пити; нагий Я був, і ви зодягнули Мене; Я був подорожнім, і ви прийняли Мене; хворим Я був, і ви Мене відвідали». Саме цим ми й займаємося: брати, отці та сестри — усі, хто належить до нашої родини; усі роблять те саме. Усі ми були створені Богом, щоб любити й бути любленими. Усі ми беремо участь у цьому ділі. Коли ми так чинимо, приходить радість, єдність та любов.
— Вас звинувачують в отримані коштів та нагород від осіб із сумнівною репутацією. Ви перевіряєте людей, від яких маєте намір щось прийняти?
— Жодних питань на цю тему! Ми складаємо обітницю зі щирим серцем віддати усе вбогим. Усе, що ми отримуємо від уряду чи приватних осіб, навіть якщо це одна рупія, ми віддаємо вбогим. Ми служимо без винагороди, не отримуємо заробітної платні. Якщо хтось каже, що він із католицької родини й хоче допомогти нам, чого б ми мали відмовити такій людині?
— Нещодавно Вас звинуватили у конвертизмі, стверджуючи, що саме це і є єдина мета вашого «manav seva» (служіння людству. — Ред.). Що Ви на це відповіли?
— Моя відповідь — Господь їм усім пробачає, адже вони не знають, що кажуть. Я пояснювала вже: ми робимо усе з любові до Господа; любити означає приймати і поважати іншого. Діла любові — це завжди діла, що несуть мир. У нашому домі в Калькутті панують мир, єдність і любов. Численні індійські родини постійно приносять їжу та одяг до нашого дому для помираючих. Це акт любові. Я не прошу про це, вони почули про те, що я роблю, і прийшли самі. Їм [критикам] треба прийти і подивитися на ці чудові справи, які там діються. Багато людей [йдеться про волонтерів — Ред.], допомагаючи убогим, віднайшли мир, радість і єдність для себе та своїх родин. Кожен, хто допомагає потребуючим, — надзвичайно щасливий. Цілком природно, що критики нами не задоволені.
— А як щодо звинувачень у конвертизмі?
— Ніхто, крім Господа не може змусити вас навернутися. Навіть якщо я дуже цього захочу, то не зможу примусити вас сказати Богові: «Вибач!» Я не зроблю вас католиком ані протестантом. Ніхто не змусить вас змінити релігію, хіба ви цього захочете, і Господь уділить вам свою благодать. Усе відбувається між вами та Господом. Ніхто вас не змусить! Ми збираємо помираючих на вулицях; їхні тіла повні черв’яків. Ми допомогли уже більш ніж 40 000 людей. Я піднімаю цю людину, мию її, люблю її та служу їй; чи це конвертизм? Вона жила на вулиці, як тварина; я обдаровую її любов’ю, і вона відходить у мирі; її серце сповнене миром, відбувається зустріч цієї людини із Богом. У це не можна втручатися. Навіть якби я захотіла, то не змогла би нічого учинити. Коли люди помирають, ми завжди кличемо їхніх одновірців: мусульмани, християни чи індуси приходять, аби забрати тіло померлого та поховати згідно зі своїми звичаями. Якщо конвертизм — це допомагати людям справді повернутися до Бога, очистити серце та любити Його, то я таки займаюся конвертизмом! Ось справжній конвертизм.
— Ваші критики кажуть про таємні хрещення у Ваших домах. Чи це правда?
— Ні, це неправда! Звертаючись до всіх, хто вигалує такі неправдиві історії, я хочу сказати: Господь пробачить усім цим людям! Мені їх шкода, адже вони завдають собі великої кривди. Якщо індієць хоче віднайти шлях до Господа, він має право піти до будь-якого священика, монахині чи іншої особи. Коли ви — католик, і якась людина приходить до вас, шукаючи підтримки, — звісно, ви приведете її до того, хто покаже їй Божу любов. Конвертизм — це не просто зміна віри, це переміна серця, а це вже справа благодаті, що діє в нас; лише тоді постає питання про зміну віри. Вас ніхто не змусить до цього, навіть святі пророки.
— Чи Ви хочете, щоб Ваше згромадження почало працю у нових напрямках?
— Не думаю, що ми можемо робити більше, аніж робимо зараз. Ми збираємо людей на вулицях, часто із черв’яками у ранах, піклуємося про них, вони можуть померти у мирі та любові. Вони почуваються у нас, як удома зі своєю родиною. Зараз я намагаюся відкрити будинок для хворих на СНІД. Багато людей помирає від цієї хвороби сьогодні.
— У вересні, звертаючись до священиків — капеланів в’язниць, Ви сказали, що «піклуватися про жінок та чоловіків у в’язниці означає робити щось прекрасне для Господа». Чи Ви також плануєте розпочати це служіння?
— Ми уже цим займаємося. 110 жінок, які вийшли із ув’язнення, сьогодні з нами у Шантідхані (Оселя миру. — Ред.). Незабаром 22 хлопців звільняться також, про них піклуватимуться наші брати (члени чоловічої гілки згромадження, заснованого св. Матір’ю Терезою. — Ред.). Уряд штату попросив нас зайнятися цією справою. Вони мають жити в атмосфері любові; їх треба любити.
— Ви працювали в Калькутті, якою майже 20 років керував комуністичний уряд. Чи мали Ви труднощі з урядом, яким керував Джоті Басу?
— Ми ніколи не мали з ним жодних проблем. Джоті Басу ставився до нас дуже прихильно. Він був одним із тих, хто сказав мені: «Мати, зробіть, будь ласка, щось для цих дівчат із в’язниці». Він дуже допомагав, ми завжди могли до нього зателефонувати; також ніколи не виникало жодних проблем, якщо потрібно було домовитися про зустріч.
— Чи правда, що Ви хочете відкрити дім у Пекіні?
— Так, я їздила до Пекіна, і ми сподіваємося відкрити там дім уже на Великдень.
(Ця мрія святої залишилася нездійсненою. — Ред.)
— Якою є Ваша позиція щодо абортів?
— Я завжди кажу: «Якщо ви їх [ненароджених] так боїтеся, віддайте їх мені». Будь ласка, не вбивайте їх. Ми боремося з абортами за допомогою програм усиновлення. Лише в Калькутті нам вдалося сприяти усиновленню більш ніж 1 000 дітей. Не можу сказати, скільки дітей ми приймаємо щороку; ми не відмовляємо нікому. Усіх дуже чекаємо.
— Деякі люди в Церкві кажуть, що Ваша діяльність лише сприяє розвиткові бідності замість того, щоб із нею покінчити. Як щодо застосування теорій визволення, що дозволило б поліпшити систему загалом?
— Чи я можу діяти безособово? Людина помирає з голоду на вулиці, і я можу її ігнорувати? Коли я віднаходжу голодного чи голого на вулиці, я не можу його минути. Я думаю, жодна людина не може так вчинити. Багато інших людей займатимуться цією справою [застосування теорії визволення]. Я не маю на це часу, я зайнята своїм ділом. Мій метод простий і зрозумілий: я бачу помираючого і забираю його; я віднаходжу голодного і даю йому їжу. Він може любити й бути любленим. Я не звертаю уваги на релігію та колір шкіри, я не дивлюся ні на що. Кожна людина — індієць, мусульманин чи буддист — мій брат чи сестра. Думаю, усі ми так чинимо.
За матеріалами: Vatican Radio
фінансово.
Щиро дякуємо!
