Про душпастирську місію, духовну працю, екуменічний та міжрелігійний діалог, комунікацію з молоддю та інше поспілкувалися в ексклюзивному матеріалі з єпископом-помічником Львівської архидієцезії РКЦ в Україні Едвардом Кавою.
— Розкажіть, будь ласка, як Ви почуваєтесь тепер, після свого призначення єпископом у Львові: які найважливіші ініціативи плануєте реалізувати (зокрема, плани стосовно Акції «Папа для України»)? Що, на Вашу думку, потребуватиме найбільше моральних сил та енергії?
— Вже два місяці звершується моє служіння єпископа-помічника Львівської архидієцезії. Для мене це зовсім нова реальність, бо я був вихований і формований в Ордені Братів Менших Конвентуальних. Там була інша специфіка служіння і душпастирства, але життя у спільноті значно відрізняється від життя дієцезіального.
Перше моє відчуття після призначення єпископом — це пізнавання. Я пізнаю дієцезію, священників і парафії.
Стосовно Акції «Папа для України», то цими днями закінчився процес реорганізації та розпочав діяти новий секретаріат у Києві, який продовжить місію. Маємо вже певні вироблені механізми, є партнери, з якими працювали — це полегшує ситуацію. Із новим секретаріатом маємо особливе завдання: інтенсивно допомагати людям, які перебувають у зоні конфлікту, у зоні бойових дій. Прагнемо, щоб ця допомога дійшла до людей, які її потребують, аби ці люди, зокрема діти, мали змогу щасливо перезимувати, мали медикаменти, їжу, одяг — це ті пріоритети, які стоять зараз перед нами.
У зв’язку з тим, що зараз дуже багато обов’язків, я потребую молитви — не тільки щоб хтось молився за мене, а щоб я сам міг молитись і перебувати в духовному спокої. Зараз найбільша потреба, яку бачу, — це слухати і почути. Я стараюся слухати людей, священиків, ось зокрема ті потреби, які пов’язані зі Сходом та акцією «Папа для України». Східний регіон нашої країни неабияк мені знаний, адже раніше я служив там капеланом.
— Часто у Львові представники різних християнських конфесій живуть у своїх духовних гетто, не спілкуються одні з одними… або ж спілкуються тільки в рамках офіційних заходів. Як плануєте налагоджувати екуменічний діалог у місті: як із духовенством, так і з представниками релігійних та світських ЗМІ?
— Це справді відчувається, що у Львові є така ситуація. Я думаю, це питання часу — і завдання Церкви. У Львові є велика потреба міцного морального авторитету, якого потребують люди.
Особисто я не маю жодних бар’єрів у спілкуванні. У мене хороші відносини як із Православною, так і з Греко-Католицькою Церквами.
— Які основні вектори комунікації оберете для роботи з молоддю (тими, хто перебуває в стані депресії, мігрує за кордон у пошуках кращого життя тощо)?
— Це велике завдання зараз — вийти до молоді. Молодь — це наше майбутнє. Думаю, що на рівні Церкви, так як і на рівні держави, молодь — це наша основна мета в теперішньому та майбутньому. Зараз молодь живе у віртуальному світі, а якщо ні, то мріє про виїзд за кордон. Цвіт нашого народу не бачить свого майбутнього на Батьківщині. Перед собою бачу завдання, як відповідальний за Церкву, щоби якнайшвидше знайти комунікацію із молоддю.
— Сьогодні у Львові активно розвивається юдео-християнсько-ісламський діалог. Як Ви ставитеся до співпраці з представниками інших релігій на соціальному підґрунті? (Насамперед питання внутрішньо переміщених осіб, допомоги військовослужбовцям тощо).
— Наша Римо-Католицька Церква завжди була і є відкрита для діалогу. Ми зацікавлені в тому, щоб діалог із представниками інших релігій був плідним.
Дивлячись на страждання багатьох людей, думаю, що настав час для миру, єдності, пошани. Якщо ми навчимося просити пробачення і прощати, це принесе нам позитивні плоди. І це важливо як на церковному рівні, так і на державному. Поділи не мають нічого спільного з Божим даром. Поділ прийшов від сатани. Якщо ми прагнемо жити даром Божим, то нам потрібно подолати поділи і збудувати єдність, збудувати мости, перш за все між собою.
— З якими словами підтримки Ви б хотіли звернутися до львів’ян, та й цілого українського суспільства, яке переживає потужну кризову ситуацію: що економічному, що в духовному планах?
— Я весь час переживаю, завжди молюся — молитва є частиною мене. Біль, якого я зазнаю, перебуває в мені.
Ми переживаємо важкі часи, нестабільні на рівні духовному і матеріальному. В якомусь моменті бачу, що ми дуже втомлені, але я відчуваю в цьому певний позитив. Усі труднощі, які ми зараз переживаємо, дуже сильно нас укріплюють. Труднощі пробуджують нас до того, щоби змагатися, — і це певною мірою добре, бо це нас виховує. Гірше було б, якби наше суспільство було розслабленим. Напруженість, яка помітна в українцях, — виснажлива. Маю надію, що це усіх нас укріпить і дасть на майбутні покоління неймовірно добрі плоди.
Бог бачить усе те, що ми переживаємо, і благословляє нас кожного дня.
Іванна Бобиляк, Духовна велич Львова
фінансово.
Щиро дякуємо!
