Одна з досить давніх уже традицій Римо-Католицької Церкви — роблення вертепів, свого роду сценки, що представляє народження Ісуса у Віфлеємі.
Маленьке Дитятко, Діва Марія, Йосиф, колоритні пастухи, віл та осел, що увійшли в легенду, як також і вівці цих же симпатичних пастухів. Сучасні вертепи не лише стараються відтворити події та умови Різдва, але й додають якісь нові елементи, що «осучаснюють», актуалізують вертеп, долаючи часову відстань.
Стало вже звичним говорити про перший вертеп, зроблений святим Франциском з Ассізі, від якого далі пішла ця традиція. Спочатку варто прочитати опис цієї події, залишений біографом святого — Томою Челянським — у «Першому житії», що було написане у 1228-1229 роках, відразу після канонізації Бідняка з Ассізі. Текст (із кількома іншими, почерпнутими зі збірки «Францисканські джерела») знаходиться тут.
Аби зрозуміти думку Франциска, варто процитувати текст Напоумлення 1: «Ось кожного дня Він упокорюється, як тоді, коли з царського престолу зійшов у лоно Діви; кожного дня приходить до нас під покірним виглядом; кожного дня сходить з лона Отця на вівтар у руки священика». Для Франциска Євхаристія становить продовження Втілення Божого Слова. Свята Меса знову і знову робить так, що Бог стає досяжним. І все це в покорі, у простоті євхаристійних знаків хліба й вина, коли руки священика та вівтар стають лоном, із якого Христос стає тілесно присутнім для всіх людей.

Фото: парафія св.Анни, Правно
На цьому святий не зупиняється: покора Христа у втіленні та Євхаристії має продовжуватися у вірних. «Нехай ціла людина убоїться, нехай затремтить увесь світ та возрадується небо, коли Христос, Син Бога живого, присутній на вівтарі, в руці священика! О предивна величність і гідна подиву ласкавість! О велична смиренність! О смиренна величність, що Господь всесвіту, Бог і Син Божий, так упокорюється, що приховується для нашого спасіння під малим виглядом хліба! Вважайте, о брати, на Божу покору та виливайте перед ним ваші серця; упокортеся також і ви, аби бути Ним возвишеними. Отож, нічого з вашого не тримайте для себе самих, аби вас цілковито прийняв Той, хто цілковито дає себе вам» (Послання до всього Ордену, 26-29).
Ісус народжується в убогості та покорі у Вифлеємі. Сцена в Ґреччо нагадує про цю подію і пов’язує її з Євхаристією, що є своєрідним продовженням Вифлеєма, і це все підштовхує віруючих наслідувати Ісуса та обрати ті самі ідеали.
Повертаючись до Ґреччо, Франциск просить приготувати місце, додаючи кілька простих елементів: сіно, тварин. Але він не ставить жодних фігурок. Там нема Йосифа та Марії. І, звісно, нема й фігурки самого Дитятка Ісуса. А Євхаристія звершується на яслах, там, де мав би бути маленький Ісус. Але справжнім Ісусом у сьогоденні Франциска була Євхаристія. Франциск намагається не просто відтворити минуле, а організовує зустріч — справжню зустріч, із тайною Божого втілення, тобто з Христом, у Святому Причасті. І це для того, щоб наслідувати Ісуса, Його чесноти, які проявилися вже в такому народженні. Покора, убогість, відречення від всього свого — це те, що Франциск втілював у своє життя і пропонував іншим.
Чи святий Франциск зробив перший вертеп? Як бачимо, не в нашому сучасному розумінні. Але він зумів більше: привести людей не до фігурок, а до живого Ісуса, який і далі вчить покорою свого втілення та Євхаристією. Не лише емоції, а зустріч, що стає катехезою.
Бр. Патрик Оліх OFM

Один із сучасних вертепів містив навіть скульптурки Римських Пап сучасності, які прийшли на поклін до Немовлятка. Вертеп із парафії св.Станіслава Костки (Краків), 2013 р. Фото: Gość Niedzielny