Дніпро, Харків, Запоріжжя й Одеса — це чотири найпроблемніші регіони за кількістю правопорушень у країні.
Що далі на Захід, то менше злочинів вчиняється. Це залежить не від правоохоронної системи, а від ментальності суспільства, — каже голова Національної поліції, 46-річний Сергій Князєв в інтерв’ю Gazeta.ua.
— Торік було кілька резонансних убивств. Зокрема, Аміни Окуєвої, Максима Шаповала, Олександра Хараберюша, Дениса Вороненкова. Їх можна було попередити?
— Ні. Людей чомусь налаштовують, що війна — це десь далеко. Десь там на лінії розмежування плюс-мінус 100 метрів туди, 100 метрів сюди. На довжину дії 45-міліметрового міномета — 3 кілометри. Насправді у війни немає меж. І ви назвали пов’язані з війною злочини. Більшість із них — теракти. Це реакція наших ворогів. Як їх можна було попередити? Тоді б убили іншу людину. Якщо уявити, що була б охорона іншого рівня, щільніша, можливо, президентського стандарту, — загинули б інші. Противники вибирають жертву і діють — а там як вийде.
— Які злочини зараз найпоширеніші?
Традиційно — крадіжки. Весь спектр: із будинків, із прибудинкової території, квартир. До речі, цей злочин найпоширеніший скрізь, не тільки в нашій країні.
— Які регіональні відмінності між злочинами?
— Вони є. Найменший рівень злочинності — у Донецькій і Луганській областях.
— Звідти виїхали всі злочинці?
— Ні, всі злочинці не можуть виїхати. У більшості випадків правопорушення виникають ситуативно: погано лежить — поцупив. Питання в іншому. На Донбасі дуже багато поліцейських, і правопорушникам некомфортно.
Дніпро, Харків, Запоріжжя й Одеса — це чотири найпроблемніші регіони за кількістю правопорушень.
— Із чим це пов’язано?
— На це впливають економічні й соціальні чинники. Зокрема те, що це — промислові регіони. Але якщо взяти Харківщину, то Харків і область дуже відрізняються. Велика концентрація міського населення збільшує кількість злочинів.
Ідемо в центр України, на захід. Що далі, то менше злочинів вчиняється. Це залежить скоріше не від правоохоронної системи, а від ментальності суспільства. Там люди в неділю ходять у церкву. І що далі на захід — то частіше. Якщо сімейні цінності переважають над іншими, правопорушень менше.
Приїхав на Закарпаття. Черговий доповідає: «Сергію Миколайовичу, за добу зареєстровано стільки-то повідомлень. Аж 12 крадіжок велосипедів. Це якийсь жах». Я не зрозумів. Кажу: «Доповідай по кожному злочину». Він доповів. А тоді знову: «І 12 велосипедів. Це жах». У нього природне нерозуміння. Але мене туди відправили не тому, що велосипеди крали. Різко постало питання після мукачівської стрілянини (в Мукачеві на Закарпатті 11 липня 2015 року сталася стрілянина. Конфлікт виник між учасниками «Правого сектора» й людьми з оточення народного депутата Михайла Ланя. Постраждали 14 осіб, загинули троє. — Gazeta.ua). Тоді за добу з Маріуполя прибув до Ужгорода, дорогою заїхав до Києва отримати інструктаж — і наказ. Тому й відрізняється криміногенна ситуація в державі. Але це не залежить від поліцейської складової. А в нас — коли щось погане, то погані поліцейські, а коли щось хороше — то це вже без них. Це неправильне трактування.
— У січні було кілька випадків травмування поліцейських під час затримання злочинців. В Одесі правоохоронець від травм помер. Це трагічний збіг обставин чи непрофесійність? Які висновки з цих випадків зробили?
— Кожний такий випадок розбираємо по зернині. Шукаємо помилки, розкладаємо ситуацію на молекули — аби цього не сталося з іншими поліцейськими.
Не можна сказати, що це були непрофесійні дії. Від чого треба відштовхуватися? Від стартової ситуації. Коли слухаєш звукозапис повідомлення — з нього ситуація незрозуміла. Той керівник чи черговий діяв правильно. Дав фахові команди, згідно з інструкцією. І працівники поїхали на виклик. Більшість правопорушень — ситуаційні. Їдуть на сімейний скандал — чоловік б’є жінку. Ми змушуємо поліцейських одягнути шолом і бронежилет. Тому що це вже є насильство. Ми не розуміємо, який емоційний стан зараз у порушника. У нас немає 140 тисяч поліцейських, які б посідали перші місця з боксу, боротьби, штанги, а також із бігу одночасно. Це неможливо.
Але щоразу ситуація інша. Наприклад, в одній з областей торік наряд поїхав на звичайне спрацювання банкомата. За ніч таке буває до п’яти разів — хтось вдарить чи ще щось. Вони приїздять — а злочинці їм під ноги кидають гранати. Поліцейські не загинули. Професійно вони діяли чи ні? Як у мирному місті можна попередити кинуту гранату?
— Як змінився захист поліцейських?
— Із початком війни, коли відкрили арсенали, стався сплеск опору працівникам поліції. Встановлюємо цих правопорушників. Розслідуємо. Притягуємо до кримінальної відповідальності.
На жаль, суспільство не протидіє цьому. Це ж чиїсь діти робили. Їхні матері спитали своїх синів: «Чому ти бив поліцейського?» Або: «Ти бачив, як побили поліцейського? Чому просто стояв осторонь і дивився?» Мабуть, не спитали. Доки це не почнуть казати вдома, на роботі, кількість травмованих поліцейських не зменшиться. Торік півтори тисячі постраждали під час служби. Це шалено багато. Травми отримали під час масових заходів.
— Переатестація міліціонерів тривала з листопада 2015-го по вересень 2016 року. Її проходили понад 68 тисяч правоохоронців. Майже 90% пройшли. Але навіть ті, хто зазнав невдачі, згодом нерідко відновлювалися через суди. Чи це вплинуло на кадровий стан поліції?
— Є люди, яких ми не хотіли бачити у своїх рядах. Були й помилки під час атестації. Це життя. Рішення судів оскаржуємо. Однак маємо виконувати — поновлюємо протягом доби громадянина на посаді. Але чекайте: на цій посаді вже є людина. І вона працює рік, півтора. Двоє на одній посаді бути не можуть. Для цього є адміністративні важелі впливу. Ми ухвалили низку профілактичних рішень у правовому полі. Закон передбачає поновленим проходити підвищення кваліфікації в стройовому підрозділі. А стройовий підрозділ у нас — від Ужгорода до Маріуполя. Було вирішено всім поновленим проходити стажування на посаді в умовах підвищеної оперативної обстановки — де щодня стикаєшся з роботою. У Тернополі в котромусь із районів ще треба дочекатися, коли буде скоєно правопорушення. А є місця, де їх удень рахують снопами. Туди виїжджають усі поновлені. Дехто відмовляється. Мають право прийняти таке рішення і звільнитися добровільно.
— Багато потім звільняється?
— Небагато. Дехто поновлюється для свого внутрішнього переконання — що він чесний і порядний, а з ним неправильно вчинили. Декому не вистачає короткого періоду для пенсійного забезпечення. Дехто хоче служити. Так кажуть. А що в кого на душі? Побачимо. Не справлятимуться — подякуємо і попрощаємось.
— Реформу поліції називають найуспішнішою. Проте це стосується лише патрульних. А як з іншими підрозділами? На якому етапі реформа зараз?
— На нашому відомчому сайті викладена моя доповідь минулого тижня. Підбивали підсумки роботи Міністерства внутрішніх справ. А також відбувся мій брифінг наприкінці грудня, де говорили про роботу Національної поліції 2017-го. Там усе сказано — що зробили, що робимо й що плануємо.
Не вважаю, що тільки якась одна частина поліцейської спільноти ефективно реформується. Ви бачите людей у формі. Їх на вулицях майже 15 тисяч. А поліція — це 140 тисяч штатних посад. Тобто на вулицях працює трохи більше 10%.
Реформа зачіпає всіх: і кримінальну поліцію, і слідство, й аналітичні підрозділи. Беремо сучасну європейську практику й адаптуємо її до українського сьогодення.
— На роботу поліції якої країни орієнтуєтеся? Яка модель найбільше пасує Україні?
— У Європі майже в усіх країнах співставний рівень злочинності. Тенденції там спільні, й проблеми — також спільні. А в нас поки що свої особливості. Тому не обмежуємося тим, що бачимо в одній державі. Нам цікава польська поліція, чеська, литовська, американська. Все краще, що є в інших країнах, обговорюємо і впроваджуємо в себе. Від кінної поліції до кримінального аналізу.
— Коли можна буде сказати: реформу завершено?
Ми цього не скажемо. Це скаже суспільство. А досконалості немає меж. Завжди є куди рости.
— Що матимемо на завершальному етапі? Є модель, до якої йдемо?
— Звісно, є. Європейське суспільство повинне мати європейську поліцію. Вчора зустрічався з керівником поліції однієї з країн. Він каже: «Дав команду розстрілювати на місці. Суспільство це сприймає». А ми навіть не можемо собі таке вкласти в голові. Поліція — це невід’ємна частина суспільства. Це не якийсь навмисно створений штучний механізм. 140 тисяч наших працівників є частиною українського суспільства. Вони — громадяни цієї країни. На жаль, мають і всі її пороки. Але ми боремося з ними. Іноді — вдаліше, ніж суспільство.
— Тобто це довга дорога?
— Ні. Український народ рухається вперед семимильними кроками. Поліцейські з інших держав кажуть: «Ви дуже багато зробили за короткий період. Ми до цього йшли значно довше». Вони дивляться професійним поглядом. Називають конкретні факти, питають, радять: «Варто рухатися повільніше. Це занадто різко».
Поліція — це передовий і найбільший загін правоохоронної системи. Ще є адвокатура, прокуратура, суди, пенітенціарна система, виконавча служба. Це один блок. Коли частина цього блоку занадто швидко біжить — це не дуже добре. Бо інші неминуче відстають. А суспільство оцінює за кінцевим результатом. Ну, спіймали ви бандита. А чи покарали його? А чи покарання адекватне до скоєного правопорушення?
— Доводити обвинувачення має прокуратура, а виносити рішення — суд.
— Це не діло, коли починаємо показувати одне на одного. Осінь 2013 року засвідчила, що може статися. Не кажу про лютий 2014-го. 1‑го грудня для дуже багатьох людей настало протверезіння. У моєму розумінні 1 грудня 2013-го було апогеєм обурення. Люди прийшли сказати — так не можна. І система розвалилася. Тоді всі одне на одного спихали. А потім утекли.
— Багато нових поліцейських звільнилися. У деякі відділки тричі оголошували набір. У чому головна проблема: у грошах чи неготовності людей до такої роботи?
— У кожного своє. Хтось надивився рекламних роликів і в пориві подав документи. Пройшов конкурс. А потім настають сірі будні.
Зараз змінили кадрову політику. Кожен поліцейський має прийти в патрульну службу або в споріднений підрозділ. Попрацювати там рівно стільки, щоб до нього придивилися, щоб він зрозумів, чи ту професію обрав. І вже потім приймати рішення — щодо навчання, кар’єрного росту чи, інколи, звільнення.
Давайте подивимося на інші професії. Всі ваші одногрупники працюють за фахом?
— Більшість.
— На щастя, значного відтоку кадрів у Національній поліції нема. А що деякі люди не змогли себе реалізувати — є різні причини. Хтось не здатен встати з ліжка о п’ятій ранку. Хтось не може вийти на нічне чергування, комусь дали по зубах. Не ждуть нас на викликах із квітами. А зустрічають прокльонами, матюками, табуретками, баняками, макогонами — у кого що під руками. Або слізьми — ой, біда. Молодий поліцейський, навіть фізично міцний, морально може зламатися. Поліція, на жаль, змушує вибирати: або сім’я, або робота. Коли підписував наказ про закінчення робочого дня о 17:45, і плакав і сміявся. Це ж нісенітниця. Соромно.
— Це можна змінити. Адже реформа триває.
Давайте змінимо. Але ви ж мене спитаєте — чому не розкрито, чому не розслідувано, чому злочинець не спійманий. Не можна ловити злочинця з 9:00 до 17:45.
— Є багато нарікань на обмеження швидкості транспорту в населених пунктах до 50 кілометрів на годину. Але хто виписуватиме штрафи порушникам, якщо в країні не сертифікований жоден прилад для вимірювання швидкості?
— При українській міліції був «сержант Радаров». Знаєте цей анекдот «з бородою»? Зараз так і лишилося. Тільки «сержант Радаров» не працює. Обмеження запровадили не для того, щоб карати. А щоб водії виконували правила дорожнього руху. Ми показали суспільству, уряду, парламенту — кількість убитих на дорогах і причини. Нас запитують: що зробити, аби це зупинити? Ми запропонували ухвалити загальноєвропейські норми правил: обмеження до 50 кілометрів. Якщо водії зменшать швидкість всього на 10 кілометрів, з урахуванням наших доріг, технічного стану транспорту, то це зменшить аварійність і кількість смертей і травм людей. Але треба не тільки зобов’язати, а ще й контролювати. Потрібно вимірювати швидкість руху транспортного засобу. Коли матимемо цю можливість, ефективно працюватимемо.
— В одному з інтерв’ю ви казали, що зростання злочинності пов’язане з економічною ситуацією в країні. І 2017-го це побороти не вдасться. Яким буде 2018-й?
— Можна мої слова перенести із 2017-го на цей рік. Але ми знизили кількість розбійних нападів. Грабунків на вулицях було менше, зґвалтувань, тілесних ушкоджень — також. Кількість викрадень автотранспорту знизили удвічі.
— Як змінилося суспільство після Майдану?
— Воно продовжує змінюватися. Це дуже помітно. Ми стали більше українцями. У багатьох питаннях спала з очей полуда.
Ірина Патлатюк
фінансово.
Щиро дякуємо!
