«Один із найбільших викликів для медій — це якість, а отже, показ добра таким чином, щоб не було нудно», — визнає у розмові з КАІ професор Яцек Домбала з Люблінського католицького університету.
«Краща освіта, професійна покора і відкритість, більше усвідомлення вмінь і якості, а також величезна любов до спілкування з іншими людьми — ось ключ медіального успіху», — каже люблінський медіафахівець.
Ганна Хоніш, КАІ: Чи Бог створив… нудьгу?
Професор Домбала: Бог створив усе.
— Отже, нудьга — це позитивна цінність?
— Звісно. Нудьга це одна з медіа-категорій, яку слід застосовувати, але помірно. Не може бути такого, що ми будуємо медіальний переказ виключно на нудьзі. Просто час від часу, коли «споживач інформації» розохотився, йому треба запропонувати перепочинок. Аби не задовгий.
— А що таке нудьга в медіапереказі?
— Наприклад, пауза в розмові. Ми не засипаємо людину безконечними реченнями, ми не поспішаємо — розмовляємо, у певні моменти змовкаємо, даємо час. Так само і в медіях. Нудьга — категорія дуже небезпечна, якнайбільш загрозлива, бо коли щось нудне — ми його не переглядаємо, радіо вимикаємо, а фільм чи повість не можемо продати. Ба, самі себе не можемо «продати»! У дружньому спілкуванні, коли розмовляємо, то не хочемо нудитися, і вибираємо таких людей, щоб не нудні.
— А як використовувати нудьгу творчо?
— Згідно з критеріями будування інтриги, тобто через дозування та зміну інформації. Попри те, що це звучить достатньо тривіально, — це складно, бо це питання пропорцій, напруженості, кількості елементів, якими ми послуговуємося… Це також вимагає певних медіальних навичок, здібностей, «обкатаності», та ще особистої культури, щоб не перестаратися.
— А як щодо нудьги в Церкві?
— Також можна застосовувати ці самі методи. Дозувати і змінювати. Я б не боявся зміни стилю звершення Літургії. Немає нічого образливого чи поганого в шуканнях шляху в рамках заяложеної схеми, як дістатися слухача. Невелика мудрість — сказати, що як ти нудишся, то це значить, що ти «не годишся» або «не розумієш» Церкви, віри, Літургії. Принцип дружності — це пошуки спільного шляху, порозуміння, розмова. В Африці під час Літургії священик та вірні танцюють, розкачуються. Самій Літургії це нічим не шкодить. Бог створив світ, а також прерізні шляхи шукань.
Фото: Janusz Ryś
— Дбати про деталі й красу Літургії — може бути формою боротьби з нудьгою; однак є такі рівні у релігійному житті, яким перевага форми над змістом може навіть зашкодити. Вже неможливо нічого додати, треба тільки змовкнути…
— Ви це прекрасно виразили. Точно пояснили, в чому полягає небезпека дозування та зміни інформації. Саме в цьому.
— Ну то як дійти до віри зрілої, яка не боїться мовчання і простого перебування з Кимсь, у Кого віриш і Кого любиш?
— На мою думку, одна з найбезпечніших доріг до віри — через розум. Це дуже непопулярна дорога. Більшість людей розуміють неохоче, попри те, що їм здається, ніби вони це роблять. Це заняття змучує, і не кожному стає сил на те, щоби вдатися в певні проблеми. Ми всі — приспані життям. Як дамо комусь шанс розмови, дискусії, то наш розум відкривається, мозок діє. Немає нічого прекраснішого, ніж віра, збудована на розумі! Йоан Павло ІІ говорив про два крила — розуму та віри, на яких має злітати людина. А сьогодні надто часто роблять ставку на емоції, що пов’язане з бездумністю. Це правда, що частина людей на таке чекає. Світ — складний. Наше прокляття — не визнавати складності світу.
— А нудьга у медіях може бути привабливою?
— Мені на думку спадає такий приклад. Нерухомо встановлена камера знімає адорацію Пресвятих Дарів у храмі. Нічого не діється — а однак є люди, які хочуть це дивитися. Ви порушили клопітливу тему про місце нудьги у просторі культури, про що майже взагалі не говориться на конференціях чи в медіях. Журналісти не говорять про нудьгу, бо… мусили би визнати, що були нудні, написали нудну статтю, записали нудну програму на радіо, в телебаченні або інтернеті.
— А що викликає нудьгу в медіях?
— На мій погляд — одноманітність, брак винятковості, оригінальності, слабкі посилання на щось, що насправді цікаве, що чекає на «розшифровку».
— Як це змінити?
— Хороший приклад утечі від нудьги — це дитячі казки. В них застосовується один критерій будування таємниці: антропоморфизація. Ідеться про те, щоби звести всі елементи розповіді до людини та її інтересів. Плюшеві ведмедики розмовляють, дерева танцюють, природа жива, як і ми, стіл може потягнутися і позіхнути, дошка може сказати «добридень»… Діти цим захоплюються, бо мають фантазію. Це — вказівка, в якому напрямку йти. Все можна зробити винятковим. Навіть мова, якою ми послуговуємося, дозволяє нам лексикальну гіпертрофію, тобто словесні перебільшення. Можна сказати на зустрічі з кимсь «люблю», але також можна сказати «я тобою захоплююся» або навіть «я дихаю, лиш коли тебе бачу». Ви можете сміятися, але це саме та лексикальна гіпертрофія, яка бореться з нудьгою!
— Чи можна так говорити про Бога у Церкві?
— Певен, про Бога можна говорити як завгодно, аби з повагою і шанобливо.
— А коли про Бога говорять нудно, це Його ображає?
— Якщо Бог дивиться витвір лінивого журналіста, то може бути роздратованим і напевно так собі думає: «Хлопче, взяв би ти постарався, то і Я би подивився, і люди би дивилися, а так то ніхто!»
— Чи Ви як медіафахівець бачите багато прикладів нудьги, штампів, абиякості?
— Один з найбільших викликів для медій становить якість, а отже — представлення добра у спосіб, позбавлений нудьги. Це справжній виклик! Прошу звернути увагу: в нас безліч медіакомунікаторів, які всього-навсього «правильні». Журналісти не усвідомлюють, що «коректно» не означає добре ані дуже добре. Мені здається, що дуже високий відсоток професійно створених матеріалів — просто «правильні».
Переглядаючи щоденну пресу чи телебачення у галузі публіцистики, також і особистих поглядів, я маю враження, ніби в кожному з тих медій замість рішучого журналіста матеріали редагує якийсь автомат. Повсюди присутня основа, яку хтось визнав професійною і її тримаються чи не всі редактори. Нудним є, наприклад, запрошування тих самих гостей-коментаторів або промування журналістів на цих ролях. Це передбачуване, а отже — нудне.
Професійна пересічність — це тиражування думки, яку ми потім читаємо в різних виданнях. Замало самокритичності, брак зовнішніх аудиторів якості технічного боку і змісту, відкритості на новий (як на мене, необхідний) фах у медіях. Щоб уникнути нудьги, треба переслідувати банальність, навіть коли вона добре схована і гарно запакована.
— Може, ліками від нудьги є пристрасть?
— Вона є чимсь надзвичайно цінним. Пристрасть до всього: виготовлення лавок, до танцю, до журналістики, до перукарства, до готування, до розмов… Якщо я захоплений пристрастю спілкуватися, то насправді не може бути нічого прекраснішого, ніж знайти іншого такого захопленого спілкуванням і дискутувати з ним, це такий смачний обмін думками, розлогі роздуми хоч на цілі години… Справжній бенкет зі слів, а може, навіть сенс життя — зустріч з іншою людиною.
— А боятися нудьги треба?
— Ні, не боятися, а відповідно до неї ставитися. Варто бути чуйним, коли вона з’являється, бо в медіях це означає брак уваги споживачів. Нудьга має стати викликом для медій. «Чи те, що я створив, нудне?» — я пропоную кожному журналістові подеколи запитувати себе про це. Я теж себе про це запитую — вірю, що мені вдається створювати не-нудні речі, хоч і не певний цього…
***
Яцек Домбала, професор, письменник, сценарист, колишній радіотелевізійний журналіст. Керує кафедрою Журналістської майстерності й аксіології в Інституті журналістики і суспільних комунікації ЛКУ. Як експерт, часто коментує й аналізує проблематику, пов’язану з медіями, комунікаціями, фільмами, літературою. Член Польської академії наук, Товариства польських письменників, Польської кіноакадемії та інших.
фінансово.
Щиро дякуємо!
