Інколи мені подобається переглянути щось таке, «чого не бувало», і я думаю, що тим, хто це «щось таке» робить, теж подобається робити «те, чого не бувало».
Проблема тільки в одному: все нове дуже швидко стає старим. А за наявності інтернету — і поготів. Вийшла на сцену суор Крістіна, вразила «Голоси Італії» тим, що вона черниця, — ну і що. Суор Крістіна продовжує співати, але це більше не сенсація. Голос у неї, до речі, посередній. Весь галас здійнявся саме довкола теми «як так можна, вона ж богопосвячена».
Рок-сестер (ну добре, вони не тільки рок уміють) «Siervas» послухали і, думаю, швидко забули. Чомусь. Як на мене, вони крутіші за сестру Крістіну. Тепер ось по інтернету бігає — звісно, викликаючи різні й дуже різні коментарі — відео про те, як священник танцює з чірлідершами.
Черниці вміють співати (а як би вони інакше співали Бревіарій, хтось подумав?), багато з них уміють і танцювати, і на скейтах кататися, і ще купу всякого робити. Тому що вони — живі люди. А що, це для когось дивина? Інша справа, що вони не роблять цього постійно і не замість молитов. Основна діяльність богопосвячених — молитва і служіння. Якби інтернет завалити записами, як черниці щодня вичитують сім годин із обов’язкового для них Бревіарію (а ще Розарій, Коронка, орденські молитви, адорації…), навряд чи це стало би вірусним відео. А от ролик про те, як о.Рікардо Рівера танцює з групою чірлідерш, став «свіжим вірусом» у Мережі.
Так, це знову Штати (цього разу Флорида). Так, це знову «інакші священники». Може, саме тому реакції такі полярні? Клерикалізм, це таке неприємне слово, а найбільша його неприємність — у двосторонньості явища. Клерикалізм це не тільки коли хтось у парафії (реальна історія) намагається організувати тексти для молитов, щоб «народ Божий» не стояв переважно мовчки, а настоятель каже «не займайтеся дурницями» і робить зневажливий рух рукою: «я тут все вирішую». Клерикалізм це ще й коли люди вимагають (вимагають, у прямому розумінні цього слова), щоби той, хто вдягнув сутану, поводився саме так, як їм, цим людям, хочеться. Ну, як вони вважають за потрібне.
Свою рацію мають всі. Правда тільки одна, і вона в Бога, бо Бог є Правда. А рації є у кожного… більш чи менш обґрунтовані. Якщо той самий «народ Божий» — пишу в лапках, бо це поняття далеке від суті цих слів і відповідає радше сумнозвісній «загальній думці», — якщо цей «народ» ще милостиво пробачить монахиням, які відкрили хіпстерський ресторан, бо це ж таки їдальня… діло милосердя… мну одобряе… якщо ще, навіть зі скрипом, може схвалити священника, який виграв гроші на шоу «Хто хоче стати мільйонером», бо він віддав виграш на католицьку школу… То вже набагато складніше змиритися з тим, що у францисканців є мандрівний монастир (і каплиця!) в поїзді, що священник уділяв Таїнства на реаліті-шоу, а інший священник-байкер освятив мотоцикли перед пробігом, а семінаристи влаштували «битву» сніжками просто на площі св.Петра. «Контрольним пострілом у голову» буде єпископ, який співає караоке, або отець Метт, який уміє танцювати брейк (і теж виступав на шоу).
Ну а тепер ось ще священник, який танцює з чірлідершами. Ой вей. Куди котиться цей світ.
Як на мій особистий погляд, світ котиться, згідно зі Святим Писанням, до свого кінця))))) Так, я оптиміст. І, як оптиміст, я вважаю, що все може бути добрим і все може бути поганим. Саме тому не мають сенсу ні обурені вказівки «священник не повинен такого робити!», ні захват про те, «який же він крутий і молодіжний». Священники є різні. Не тільки тому, що це різні характери, виховання, темпераменти. А ще й тому, що в Бога кожен має власну місію (перепрошую за пряму цитату з нинішнього Папи). Один буде тільки молитися і служити Євхаристію, а інший піде грати з хлопцями в футбол. Тому що якщо той другий не піде грати з хлопцями в футбол, то тому, хто молиться, зрештою не буде для кого служити Євхаристію. Це так, «на пальцях». Для ясності. А скільки ж то сестер-черниць запалюють молодь на зустрічах, провадять спів, танці-банси, вчать радіти і виражати радість також і тілом (ми дуже скуті! ми страшенно заблоковані — хай скажуть ті, хто жив за кордоном, тут люди одне одному усміхнутися бояться!!!). І музичні колективи провадять, і хори, і парафіяльні театри. Бо талантами Бог людей не обділив.
Одна поправка, на мій погляд — визначальна. У музичних чи інших шоу виступають черниці чинних згромаджень, тобто відкритого типу, тобто — за самою своєю суттю скеровані «на вихід», на контакт, на євангелізацію. Кармелітки і бенедиктинки теж уміють співати, я сама чула, але вони це роблять за ґратами клаузури. Це раз. А два — ніколи жоден зі священників-учасників таких шоу не діє всупереч розпорядженню свого єпископа.
Дуже хочеться, щоб люди, які реагують на такі виступи емоційно (в той чи інший бік), прийняли до відома цю строго канонічну, «офіційну» інформацію. Церква не перестає бути Церквою від того, що хтось із її посвячених виступив на сцені. І навіть від того, що в Африці танцюють просто під час Меси… всім зібранням. Хто такого не бачив — буде в шоці.
Церква будується послухом. Сестра Крістіна, перш ніж подати заявку на участь у шоу, питалася в настоятельки про її думку, про дозвіл, а потім ще просила про благословення. І настоятелька, до речі, була присутня в залі, коли суор Крістіна зірвала свої перші аплодисменти. З дозволу свого єпископа виступає на шоу і записує диски «співочий священник» о.Роб Ґаліа з Австралії.
Саме той о.Роб, який, навернувшись, хотів служити Богові музикою і співом, але зовсім не хотів ставати священником, бо священство йому «видавалося страшенно нудним і асоціювалося з похоронами». Я не знаю, як ще можна виразніше показати цвях у домовину Церкви, ніж ці слова. Вони звучать смішно, але по суті — страшні. Те найкраще, що може бути в цілому людстві, — священство, участь у Христовому священстві, — старанні люди перетворили на пугало. Бо «так нізя». Бо священник не може танцювати, а черниця — співати в шоу… Бо їм забороняється бути живими. І що ми маємо в підсумку? Хіба те, що свідчив о.Роб, не наштовхує на фразу про «мертві хоронять своїх мертвих»?
Якщо співочі черниці і священники-неформали зуміють показати сучасним молодим людям, що бути посвяченим Богові не означає бути нудним і наперед мертвим… що присвяченість Богові Живому означає бути живим… це й буде сенсом.
А народ Божий, повільний у реакціях і вимогливий, свої рації має. Його роль — бути «амортизатором». Так, це теж потрібно. Не одного молодого-раннього, навіть уже на моєму не такому довгому віку, «парафіяльні бабці» осадили і привчили до ретельного служіння Меси і вдумливої молитви, щоб була гідна Євхаристія, а не бігом. І все має свою роль і своє значення, — коли співграє. Співдіє. Коли має на меті Бога-Істину, а не ствердження власних поглядів.
Тому, загалом беручи, я думаю, що ні захоплюватися особливо, ні обурюватися особливо сенсу нема. Якщо вам такий священник чи черниця до душі, за вашим темпераментом і за вашими потребами, — моліться за них і йдіть до них у душпастирство, або якось наслідуйте. Якщо не до душі — моліться за них і йдіть до тих, хто вам по душі. Головне одне: моліться за них. А Бог подбає про решту.
Фото з Твіттера о.Роба Ґаліа
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
