У передріздвяній промові до Римської Курії Папа нагадав про те, що ми вже не живемо в християнському суспільстві, а також говорив про необхідність душпастирського навернення та про основу автентичного місіонерства.
У промові до Римської Курії, яку Папа Франциск виголосив у суботу 21 грудня, вразили деякі слова, а також і спосіб, в який вони були сказані. Визнаючи очевидність, вже передбачену деякими видатними мужами Церкви ще задовго до Другого Ватиканського Собору, він підкреслив: «Ми вже не живемо в християнському суспільстві. Сьогодні ми вже не є єдиними, хто формує культуру, ані першими, ні тими, до кого найбільше прислухаються». За його словами, «ми вже не живемо в умовах християнського суспільства», оскільки віра в значній частині Заходу «вже не становить очевидної передумови спільного життя», й більше того, навіть заперечується та висміюється.
Тому ми потребуємо, як зауважив Святіший Отець, «переміни душпастирської ментальності, що не означає переходити до релятивістичного душпастирства». Зміни ментальності, відправною точкою якої є констатація того факту, що «християнське життя, в дійсності, є мандрівкою, паломництвом». Очевидно, мандрівкою «не в чисто географічному значенні, але, насамперед, символічному: воно є запрошенням відкрити порив серця, що, як це не парадоксально, потребує вирушити в дорогу, щоб змогти залишитися, змінитися, аби змогти зберегти вірність».
У минулому віра передавалася в родинах з материнським молоком і через приклад батьків, а суспільство черпало натхнення із християнських принципів. Сьогодні це передавання перервалося, а суспільний контекст виглядає якщо не антихристиянським, то, принаймні, неприступним для християнської віри. З цього виникає питання, яке призвело до Другого Ватиканського Собору та звучить протягом останніх понтифікатів: як звіщати Євангеліє там, де його вже не знають або не признають? І не випадково, що Єпископи Риму один за одним з дедалі зростаючою наполегливістю вказували саме на милосердя як на ліки, необхідні для зцілення ран нашого сучасного людства. Милосердя Бога, Який тебе шукає, наближається, обіймає, перш ніж судити. Саме завдяки досвідові цих обіймів визнаємо себе убогими грішниками, що постійно потребують допомоги.
Наприкінці зустрічі Папа Франциск захотів подарувати своїм найближчим співробітникам книгу-інтерв’ю «Без Нього нічого не можемо», написану разом з Джанні Валенте. Він охарактеризував її як «документ», написаний за підсумками надзвичайного місійного місяця. В цій книзі, яка нещодавно побачила світ, Папа пояснює, що місія є ділом Ісуса. «Надаремно метушитись. Не потрібна самоорганізація, не треба кричати. Непотрібними є вигадки та хитрощі», бо це «Христос допомагає Церкві вийти із себе самої. В місії звіщення Євангелія ти рухаєшся вперед, бо тебе підштовхує та провадить Святий Дух. А коли прибуваєш, то усвідомлюєш, що Він прибув туди раніше від тебе й чекає на тебе». Звіщення Євангелія, додає Папа в книзі-інтерв’ю, «не полягає в тому, щоб дошкуляти іншим апологетичними промовами, в тому, щоб викрикувати в обличчя іншим» істини Об’явлення. Ще даремніше «немов камінням кидати в інших доктринальні правди та формулювання», оскільки «буквальне повторювання звіщення саме в собі не є дієвим і може потрапити в порожнечу, якщо люди, до яких воно звернене, не мають нагоди зустріти та якимось способом відчути ніжність Самого Бога до них, Його цілюще милосердя».
За словами теперішнього Наступника святого Петра, характерною ознакою християнської місії є поводитися як «полегшувачі віри, а не її контролери». Спрощувати, тобто, «вчиняти простим, не ставити перешкод Ісусовому прагненню обійняти всіх, оздоровити всіх, спасти всіх». Завжди усвідомлюючи, що «без Нього нічого не можемо».
Андреа Торньєллі, Vatican News
фінансово.
Щиро дякуємо!
