Є медичні заходи, до яких Церква заохочує; але є й такі, щодо яких вона не зобов’язана надавати однозначне рішення.
Наприклад, такі три речі: щеплення, трансплантація та переливання крові. Всі вони вимагають моральної оцінки. Як це виглядає з погляду католицького вчення?
Є люди, які через свої релігійні погляди не погоджуються на переливання крові. Вони стверджують, що їхні аргументи щодо відмови від переливання крові — з Біблії. Чи Католицька Церква також поділяє таку позицію? Про це пише отець Артур Стопка в Aleteia.
Церква і переливання крові
Насправді — навпаки. Католицька Церква не тільки не забороняє віддавати і приймати кров, а вже багато років підтримує донорів крові та заохочує вірних, якщо немає медичних протипоказань, долучатися до цього грона. Зокрема, Папа Франциск не раз закликав до цього молодь. За минулорічною інформацією Vatican News, вираженням підтримки з боку Святого Престолу для добровільної здачі крові були, наприклад, пільгові квитки для донорів у Музеї Ватикану.
Чотири роки тому в межах Року Милосердя відбувся спеціальний Ювілей донорів за участю Папи Франциска. У цьому святі взяли участь десятки тисяч людей. У червні 2020р. Папа сказав: щорічний Всесвітній день донора — це нагода пробудити суспільство до солідарності та чутливості до потребуючих.
«Я висловлюю свою підтримку всім, хто робить цю просту, але дуже важливу справу допомоги ближньому — донорство крові».
Інші наступники св. Петра також підтримували і пропагували некомерційну здачу крові як форму дарування життя ближньому. Святий Йоан Павло ІІ казав: хто віддає свою кров добровільно і безкорисливо, той робить «жест високої моральної та громадянської якості». Святий папа молився, щоб донорів, «яким усі мають дякувати», ставало дедалі більше в усіх країнах світу. А святий Йоан ХХІІІ навіть уклав спеціальну молитву для донорів.
«Кров — це символ життя, братерства і жертовності. «Здати кров — це дати доказ любові й турботи про ближнього», — сказав польський єпископ Віктор Шкворц. Він заохотив не лише мирян, а й священників ставати добрими промоторами донорства крові у парафіяльних спільнотах і самим, наскільки дозволяє здоров’я, долучатися до шерег щедрих донорів крові.
Єпископ Маркіян Трофім’як, тодішній ординарій Луцької дієцезії, який 2012р. очолив І Всеукраїнський Євхаристійний конгрес РКЦ, у зверненні з цієї нагоди закликав християн здавати кров для хворих. «Донорство — один із проявів жертовної любові до ближнього, — зазначив єпископ. — Скільки хворих, серед них немало й дітей, потребують переливання крові чи медичних препаратів на основі крові! Донорська кров не лише підтримує здоров’я, вона рятує життя людей, а її так часто не вистачає… — говорилося у зверненні єпископа. — Тому, щоб цей Євхаристійний Конгрес приніс також плоди для українського суспільства, заохочуємо вас, дорогі брати і сестри, беручи до уваги свій стан здоров’я та відповідні медичні вимоги, здати свою кров на потреби хворих. Даруючи власну кров, ми, християни, дослівно виконуємо заповіт любові Ісуса, який перший пролив за нас свою дорогоцінну Кров. Слово “донорство” походить від латинcького слова “donare” — дарувати; тож просимо зробити це безплатно», — написав тоді у зверненні голова оргкомітету Євхаристійного конгресу.
Церква і трансплантація
«Переливання крові дало початок трансплантації органів: людина знайшла спосіб жертвувати частки себе, своєї крові й тіла, щоб інші могли жити далі». Це речення з доступної в інтернеті статті Йоанни Піцевич показує, що кажуть про трансплантацію документи з царини суспільного вчення Церкви. Видно, як змінився підхід до цієї справи. З якою обережністю Церква до неї ставилася, і ставиться надалі.
Папа Пій ХІ в енцикліці «Casti connubii», виданій 1930р., писав: недопустимо, щоб людська істота могла змінювати природне призначення «людського тіла і його окремих органів». Його наступник, Пій ХІІ, відкидав можливість передачі органів живими донорами, але допускав їх отримання від мертвих. Папа підкреслював, що до тіла померлого треба ставитися по-особливому, з глибокою повагою, адже воно було помешканням душі. Пій ХІІ також зазначав, що на пересадку органів має бути чітка згода родини померлого.
Найбільше уваги питанню трансплантації присвятив Йоан Павло ІІ. Саме він в одній із промов прямо сказав, що технологія трансплантації — це великий крок уперед в історії науки, що служить людині. В енцикліці «Evangelium vitae», в якій ідеться про цінність і недоторканість людського життя, святий папа стверджує:на особливе визнання заслуговує донорство органів, згідно з етичними вимогами, для рятування здоров’я і навіть життя хворих, колись позбавлених надії.
Читайте також: Як ставиться Церква до донорства органів?
Головні принципи, які регулюють донорство органів, містяться в Катехизмі Католицької Церкви (ККЦ 2296). Необхідною є згода донора чи вповноважених ним осіб. Загрози і фізичні та психічні ризики, які несе донор, мають бути пропорційними до «бажаного блага отримувача». Не можна нікого калічити або вбивати для того, щоби продовжити комусь життя.
Йоан Павло ІІ не погоджувався з торгівлею органами. Він особливо підкреслював проблему добровільної згоди на донорство органів.
Папа Франциск на одній з аудієнцій, 13 квітня 2019р., за інформацією Vatican News, підкреслив важливість донорства органів. «Донорство означає скерувати свій погляд та виходити за межі себе самих, поза індивідуальні потреби, та відкритися на більше благо. В цій перспективі донорство органів представляється не лише як акт соціальної відповідальності, але також як вираження загального братерства, що пов’язує між собою всіх людей», — зазначив Святіший Отець. Навіть наша смерть може стати джерелом надії для інших, наголосив він.
У листопаді 2017р. предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав Шевчук у програмі «Відкрита церква» висловив готовність бути донором органів після своєї смерті. За його словами, донорство має бути добровільним та благодійним. За статистикою, 63% українців готові бути донорами.
Церква також не нехтує поточними дискусіями щодо обов’язкової впевненості в смерті, якщо донор органів помер. Церква однозначно не дозволяє брати в терапевтичних цілях тканини людських зародків, отриманих шляхом клонування, а також внаслідок аборту. Натомість погоджується (ще з часів Пія ХІІ) на пересадку органів тварин.
Церква і щеплення
Останніми роками дедалі більше суперечок, зокрема серед католиків, викликає тема щеплення від хвороб. З’являються навіть такі аргументи, як гасло «Ісус не робив щеплень». Чи Церква прихильно ставиться до щеплень, чи ні?
Відповідь не така вже проста. Хоча позиція Церкви щодо донорства крові та органів уже сформована, питання щеплення все ще становить проблему. «Маємо сьогодні справу з конфліктом інтересів між благом особистості та благом суспільства», — сказав майже три роки тому архієпископ Генрик Хосер, який очолював тоді Комісію з біоетики у Конференції єпископату Польщі.
На його думку, Церква не компетентна вирішувати суперечку щодо щеплень, але створює простір для діалогу. Ієрарх зазначив, що головне і непорушне право та обов’язок батьків — це турбота про благо дитини, зокрема, про її здоров’я і безпеку. Але, з іншого боку, кожна держава має обов’язок дбати про здоров’я народу та контролювати епідеміологічну ситуацію в країні.
Можливо, згідно з передбаченням архієпископа Хосера, Церква ніколи — або щонайменше нескоро висловиться стосовно щеплень, бо ця тема породжує забагато питань і хвилювань.
Навіть лікарі офіційно визнають: не можна однозначно стверджувати, що щеплення повністю безпечні. Також, за словами медиків, щеплення може викликати ускладнення та побічні ефекти — як і кожен інший лікарський препарат. У дискусії навколо вакцинації порушується також і питання джерел, із яких беруться інгредієнти: наскільки вони морально прийнятні.
Читайте також: Чи правда, що Церква забороняла вакцинацію?
З іншого боку, немає жодного документа Учительства Церкви, який би свідчив про заборону вакцинації. Що стосується щеплень, то можна звернутися до Словника морального богослов’я випуску 1955 року. У ньому стверджується, що, незважаючи на можливі побічні явища, іноді досить важкі (наприклад, випадки енцефаліту після щеплень проти віспи), медична статистика свідчить про корисність щеплень. Таким чином, говориться у статті богословського словника, «не мають рації лікарі, які заявляють про марність щеплень. За допомогою таких тверджень вони викликають відмови від вакцинації, сприяючи цим поверненню або подальшому розвиткові небезпечних епідемічних вогнищ».
Позитивне судження про програми вакцинації та пошук нових вакцин висловив також папа Бенедикт XVI у промові до міністрів фінансів (2007р).
Але треба також відзначити останні сигнали з Ватикану. «Католицькі батьки мають робити щеплення своїм дітям задля їхнього блага і блага суспільства», — заявила Папська Академія життя. А в травні 2020р., коли весь світ боровся з пандемією COVID-19, Папа Франциск закликав до міжнародної наукової співпраці, щоби відкрили вакцину від коронавірусу. Ба більше, у деяких медичних середовищах світу можна почути, що саме Святий Престол може вплинути на держави щодо порозуміння в питанні рівного доступу всіх країн світу до вакцини від вірусу, який все ще загрожує мільярдам людей на планеті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
