«Допомога померлим полягає не в автоматичному повторенні певних практик. Йдеться про духовний дар. Найбільше ми допомагаємо душам, коли самі наближаємося до Бога», — розповідає с.Анна Чайковська зі Згромадження Сестер Помічниць душам у чистилищі в інтерв’ю КАІ.
У допомозі душам не так треба думати про померлого, про те, чого він конкретно потребує, як думати про Бога, — підкреслює черниця. Вона також зазначає, що «по той бік» усе виглядає не так, як по наш, і ми можемо говорити про реальність смерті тільки через певну подібність до того, що знаємо.
— Як ми можемо допомогти душам у чистилищі?
— Молитва, піст, милостиня, відпусти — такі форми радить нам Церква. Але треба пам’ятати, що допомога померлим вимагає від нас справжніх духовних зусиль і глибшого погляду на чистилище у вірі. Йдеться не про автоматичне виконання певних практик. Це не магія. Це не так: якщо я відмовлю Розарій чи замовлю Григоріанську Святу Месу за свого померлого, то він після її відправи автоматично піде до Неба. Євхаристія — це безкінечний, невичерпний дар; але може видаватися, що померлий не може ним скористатися, бо якимось чином на нього закритий. Наприклад, тим, що роками недостойно приймав Святе Причастя, або потребує чогось іншого, можливо — пробачення.
— Як знати, чого потребує померлий?
— Нам не потрібно цього знати. Насамперед ми маємо усвідомлювати, що, говорячи про реальність чистилища, ми лише недосконало говоримо про щось абсолютно невідоме. По той бік усе виглядає зовсім не так, як по наш. Ми уявляємо щось виключно через подібність до реальності, яку знаємо. Маємо численні свідчення святих. Але це лише свідчення, які пройшли через людський розум. Хтось записав свій досвід так, як зміг його зрозуміти і висловити, тому ці свідчення не варто розуміти дослівно.
Ми знаємо, що померлі в чистилищі ще не переживають повної єдності з Богом і страждають від цієї відстані через брак любові в серці. Вони «заробили» на цю відстань тут, на землі. Ми, якщо хочемо їм допомогти — маємо ніби увійти в їхню ситуацію, «взути їхні черевики» і наближатися до Бога, намагатися бути з Ним у єдності. Найбільше допомагає померлим те, що нас самих наближає до Бога. У допомозі душам треба думати не так про самого померлого — треба думати про Бога, думати про те, що Бог зробив для нас у Христі. Це шлях до Неба для нас і для померлих, що страждають у чистилищі.
Тому поспішна, механічна молитва, Свята Меса, яку переживаємо без духовної ревності або на яку йдемо тільки зі страху, щоби не згрішити і виконати недільний обов’язок, — такі дари небагато допомагають померлим, бо і нас самих не дуже наближають до Бога, якщо взагалі не відділяють від Нього. З такого поверхового переживання молитви чи Євхаристії ми самі потребуватимемо очищення після смерті. Це створює перешкоду для повного переживання сопричастя з Богом. А в цьому сопричасті полягає Небо.
— Отже, що ми можемо зробити?
— Провадячи Апостольство допомоги душам у чистилищі, ми заохочуємо до того, що робимо самі: ми жертвуємо Христу через руки Марії все те, що може цього дня допомогти цим душам. Але варто пам’ятати, що ми не розпоряджаємося тим, що жертвуємо душам у чистилищі. Усім цим розпоряджається Боже Милосердя.
Ми можемо охоче прощати образи і пробачати різним людям, які недобре поводилися щодо нас; можемо робити це в намірі допомоги померлим, які потребують пробачення від когось. Можна в цьому намірі вірно виконувати обов’язки свого стану — священницького, чернечого, подружнього або батьківського. Прийняття зачатої дитини з радістю можна пожертвувати за тих померлих, які страждають через те, що не дозволили своїй дитині народитися. Благословення дитини надобраніч може стати даром для матерів чи батьків, які проклинали своїх дітей і погано до них ставилися. Кожний доброзичливий жест, жест любові щодо своїх близьких, сусідів чи потребуючих може бути допомогою душам у чистилищі, якщо робитимемо це з таким наміром. Але цей жест має бути зроблений у єдності з Богом, в стані освячувальної благодаті.
фінансово.
Щиро дякуємо!
