«Любіть чоловіків. Їм дуже потрібна ваша любов. Навіть якщо вони в цьому ніколи не зізнаються. За кожним видатним чоловіком завжди є жінка, яка в нього вірила. І любила по-справжньому».
Джордж Бернард Шоу
А вам ніколи не було цікаво, хто ж стоїть за видатними, або хоча б успішними в якійсь галузі жінками? За амбітними, сміливими й талановитими бізнес-леді, письменницями, поетесами, художницями, жінками світу науки, культури чи політики? Дуже багато в усі часи говорилося та оспівувалося жінку-натхненницю, жінку-берегиню, жінку, яка на своїх тендітних плечах несе і тримає, а ніжними руками тягне і штовхає чоловіка, який веде цей світ вперед. Адже цей світ завжди більше належав чоловікам. Проте завжди знаходилися жінки, які мали відвагу вийти з тіні чоловіків і показати світові власний потенціал. Саме тому сьогодні жінка може голосувати, ходити вулицями міста без супроводу компаньйонки, тата чи чоловіка, носити джинси, здобувати освіту та обирати професію.
То хто ж стоїть за кожною видатною жінкою, яка хоче мати і кар’єру, і особисте життя? Чия постать вимальовується за тендітною спиною берегині й натхненниці, яка виявила, що має власні амбіції? Якщо ми уважно придивимося, то виявиться, що це… теж жінка. Або навіть декілька жінок, які з любові та приязні (або за платню) допомагають жінці, яка робить кар’єру, охопити все: дітей, дім, готування, купування, прання. Часто це мама, бабуся, сестра, подруга, няня дітей, хатня робітниця… Саме так виглядає зворотній бік життя жінки, яка, щоби чогось досягнути, не відмовляючись від особистого життя, мусить покладатися на інших жінок, — бо її чоловік у цей час також працює. Але, на відміну від жінки, він не мусить думати, куди й кому «присусідити» дітей, коли їде у відрядження; не мусить «відпрошуватись» у дружини на корпоратив, використовуючи всі можливі лайфхаки переговорщиків і дипломатів, щоб вона погодилася посидіти з дітьми; він не мусить перепитувати -надцять разів, чи їй точно буде не «напряжно» забрати дітей зі школи/садка/гуртка; йому не доводиться пояснювати шефу, що так, знову лікарняний, бо діти мають здатність хворіти. Для чого йому це робити? — адже в нього є дружина, мама його дітей, і все вище перелічене належить до її ексклюзивних обов’язків за замовчуванням. Зрештою, ніхто ж не обіцяв, що буде легко! Ну, так, вона теж ходить на роботу, але ж вона — мама. А якщо жінка в декреті, то які взагалі можуть бути питання?
Проте навіть присутність у житті жінки добрих «фей» не ліквідовує хронічного почуття провини, яке активно підгодовується соціумом:
1.Годуєш грудьми? До школи так буде на тобі висіти! Що, грошей на суміш немає? Не годуєш — а як же імунітет, здоров’я дитини для тебе ніщо? Гроші на суміш викидаєш! Марнотратна.
2.Носиш на руках, біжиш на кожний плач — ну-ну, розбалуєш і з рук тобі не злізе. То вже час відівчати від отого-во всього — три тижні дитині вже, потім що, будеш до 11 класу на ручках колисати?
3.Найняла няню — чим тільки думала, пустила чужу людину додому, гроші не маєш куди подіти, хочеш часу для себе — навіщо народжувала. Віддала в садок — у цей розсадник вірусів та інфекцій свою кровиночку, серйозно? Не віддала в садок — потім не відірвеш від спідниці, а як же соціалізація, колектив, зміцнення імунітету садочковими болячками?
4.Вийшла на роботу — дитину хто пильнує? Пішла в кіно — а дитину з ким залишила? Вийшла на базар — а діти де? Не вийшла на роботу — ну ясно, вдома сидить, працювати не хоче. Робить кар’єру — погана мама, не робить кар’єру — домашня квочка.
А ще у цьому маленькому жіночому пеклі під назвою «почуття провини» є ще один пункт: «погана дружина».
1.Забагато часу присвячуєш дитині — погана дружина, бо занедбала чоловіка.
2.Захотіла найняти хатню робітницю — лінива погана дружина.
3.Затрималася на роботі, бо там нікого не цікавить твоє особисте життя, особливо коли вже річенець над головою, — погана дружина (і мама теж погана, це ж очевидно)
4.Пішла на батьківські збори/з подругою на каву/на корпоратив (ранг події і час тривалості не мають значення) — застала після повернення холодні тіла, які за пучком петрушки не знайшли в холодильнику виварки борщу і тазика котлет. Бум-бенґ — ти погана дружина, погана мама, і навіть пес на тебе ображений, просто так — за компанію, а кіт залишив сюрприз у капцях. Бо сама розумієш: інші жінки ж якось встигають, не те що ти!
Ось чому жінки, які хочуть чогось більшого, ніж просто ходити на роботу «від дзвінка до дзвінка», часто змушені покладатися на інших жінок, або платити самотністю за кар’єрне зростання чи творчий успіх, або ставати тінями своїх чоловіків. І потім хтось такий, як Бернард Шоу у поетично-романтичній формі скаже очевидну річ: що світ «заточений» під чоловіків і роль жінок — допомагати чоловікам досягати успіху, або принаймні не заважати. І, може, тоді колись хтось згадає про неї, як тепер згадують про дружину Вінстона Черчілля, як про жінку, без якої кар’єра видатного політика могла б і не відбутися. Звісно, зараз уже прийнято вважати, що ми живемо у світі рівних можливостей; проте всі ми добре знаємо, що навіть якщо умови у чоловіків та жінок на старті однакові, то щоб досягти успіху і прийти до однакової мети, жінка має виконати ще багато додаткових завдань (або подолати значно більше перешкод). Головною з яких є почуття провини за прагнення реалізувати свої таланти і знання поза периметром сімейного вогнища, бо нас навчили, що не можна мати всього.
Жінки просто бояться, що не отримають підтримки, або що не впораються і не зможуть відповідати вимогам соціуму, який тисне, щоб усе було ідеально: зразкова дружина, турботлива матуся, успішна в кар’єрі жінка. І все це — власними силами, щоби ще заробляти на тренінгах «Як встигати все». А все встигати неможливо, і всі ці міфічні ідеальні жінки — їх просто не існує, тому що успіх — це командна робота. І тут вже склад команди залежить від особистих пріоритетів: або це чоловік + дружина, або це дружина + хатня помічниця/няня/бабуся.
Словом, це все ще доволі рідкісне явище, коли за успішною жінкою стоїть чоловік, який любить її, а не те, як він поруч із нею почувається; підтримує, не вбачає загрози для свого еґо і сприяє розвитку та зростанню своєї дружини, коли у неї з’являється шанс чогось досягнути. Тому що для цього потрібно бути не споживачем послуг, а рівноцінним, за рівнем включеності у сімейні обов’язки, партнером. А щоб вони такими були, то хтось (читай: мама з татом) мають їх так виховати — відповідальними чоловіками, готовими до дорослого життя. Тоді у нашому світі буде значно більше не лише успішних, але й щасливих жінок, які не мусять встигати все, бо матимуть із ким розділити обов’язки, що випливають із подружнього життя.
Тому, чоловіки та дружини, любіть одні одних любов’ю, від якої виростають крила, — навіть якщо ви не видатні особистості. Звичайним людям вони теж потрібні.
фінансово.
Щиро дякуємо!
