Криза молодого покоління починається з нас — дорослих. Також і в сучасних антицерковних, антижиттєвих демонстраціях саме дорослі втягують підлітків у свій примітивізм, вульгарність і агресію.
Таку думку в розмові з кореспонденткою КАІ Анною Расінською висловив о.Марек Дзєвецький. Цей священник, психолог, автор численних книжок на тему подружжя та сім’ї висловився зокрема про те, яку користь має католицьке бачення свободи і сексуальності.
— Чому католицьке бачення сексуальності, яка виходить із дошлюбної чистоти і взаємної вірності, має сенс? Яку користь це несе для майбутнього подружжя?
— Католицьке бачення сексуальності випливає з католицького бачення людини, створеної на образ і подобу Бога, який нас любить і залишається нам вірний. У царині тіла людина в певних аспектах подібна до тварин. Вона піддається натискові бажань. У тварин ці прагнення регулюються інстинктами. Натомість людина — завдяки духовній сфері — здатна керувати своїми імпульсами, спираючись на свідомість, свободу, любов та відповідальність. Сексуальний контакт — це найінтимніший і найвинятковіший знак близькості, любові, ніжності, довіри. Людина, зріла духовно і психічно, зберігає цей найсильніший знак для найсильнішого зв’язку, тобто для подружньої любові. Вона керується не потягом, а саме любов’ю, вірністю й відповідальністю. Вона знає, що сексуальність благословенна тільки тоді, коли випливає з незмінної любові до дружини або чоловіка, і ні з чого іншого.
Учень Ісуса — це реаліст. Він має очі й бачить. Має вуха й чує. Завдяки уважному спостеріганню за дійсністю він знає, що сексуальність, відірвана від любові, провадить до розпусти, подружніх зрад, еротоманії та венеричних хвороб, до страшних страждань зрадженої дружини чи зрадженого чоловіка, до ще більших страждань їхніх неповинних дітей. Також учень Ісуса знає, що сексуальність, відірвана від батьківства, яке в цю сексуальність просто-таки вписане біологічно, провадить до контрацепції та вбивання власних дітей. Сексуальність це спосіб підтвердження подружньої та батьківської любові — або ж місце вираження насильства: педофілії, зґвалтувань, аж до смерті включно (аборти, вбивство зґвалтованої жертви, зараження «партнера» венеричними захворюваннями).
Я священник уже 42 роки. Розмовляв із тисячами молодих і дорослих людей. Багато хто розповідає мені про свою величезну радість, яка випливає з того, що вони вірно люблять і їх вірно люблять — батьки, наречений/наречена, чоловік/жінка. Своєю чергою, ті, хто розповідає мені про свої драми й життєві геєни, пов’язані з сексуальністю, визнають, що початком їхніх страждань стала нечистота, дошлюбне співжиття, подружні зради, впадіння у порнографію, мастурбацію, еротоманію, аборти.
Прихильниці абортів твердять, що не можна змушувати жінок народжувати дітей. Вони не знають, що говорять точно те саме, що Бог! Сам Творець не бажає, щоб жінка була змушувана бути матір’ю. Бог прагне, щоб жінка вибирала собі чоловіка, який її так полюбить, аж вона сама захоче мати з ним дітей. То Бог уже на початку Книги Буття пояснює, що народження дітей може бути благословенням виключно тоді, коли чоловік так сильно любить — а не жадає! — свою жінку, аж заради неї покидає своїх батьків, і що він стане її другом назавжди, люблячи її як самого себе, як власне тіло. Поза контекстом подружньої любові плідність є прокляттям. Саме тому найкращою перевіркою того, чи наречені (а потім подружжя) насправді одне одного кохають — а не тільки відчувають пожадання або просто в захваті одне від одного, — є те, що вони мріють ділитися взаємною любов’ю з дітьми. Там, де немає прагнення потомства, — там ми не маємо подружжя, а тільки прихований егоїзм удвох. А егоїст здатен виконати лише таку «подружню» присягу, яка звучить: «Я, егоїст, беру тебе за чоловіка/дружину і обіцяю тобі, що в добрій і злій долі піклуватимуся виключно про себе і що я тебе не покину, доки ти будеш мені приносити задоволення».
— Отже, чи може бути для молоді привабливою християнська концепція свободи?
— Вочевидь так — за умови, що ми показуємо підліткам істинне, а не карикатурне бачення свободи, до якої нас визволив Христос. На жаль, значна частина священників, катехетів і батьків говорять про цю свободу до такої міри карикатурно, що молодим людям здається, ніби християнство — це релігія повелінь і заборон, непотрібних зречень і умертвлень, страху перед тілом і перед сексуальністю, що це релігія моралізаторства і страхання пеклом. Тим часом християнство пояснює, що Бог обдарував нас справжньою свободою для того, щоб ми любили і приймали любов — від Бога й від тих людей, які не тільки хочуть, але й уміють любити.
Декалог — це конституція свободи. Десять заповідей це не обмеження, а захист нашої свободи. Пошанування норм Декалогу це не вияв обскурантизму чи наївності, але це відзнака й нагорода. Для мене ж є високою відзнакою і великою нагородою, що Бог пропонує мені мудрий і благословенний спосіб життя на цій землі, на якій стільки людей переживають геєну і навіть власне існування починають трактувати як прокляття. Людина, яка дотримується Десяти заповідей, дієво захищає власну гідність і вільність. Така людина робить те, що приносить задоволення їй усій, а не тільки її тілу чи емоціям, коштом потреб моральних, духовних або соціальних.
Бути вільним це ставитися до самого себе з любов’ю. Це сприймати себе як особу, а не як випадковий зліпок пожадань та емоцій, який дивним чином набув самосвідомість і здатність щось вирішувати. Декалог мені нагадує про те, що я ані тварина, ані Бог, але хтось подібний до Бога. Оскільки я не тварина, то я — а не мої імпульси чи гормони! — вирішую, що зробити скарбом мого життя. А оскільки я не Бог, то я недосконалий і ризикую щось вирішити кепсько. Десять заповідей захищають мене від цього ризику. Я, людина, — істота надто цінна, щоб будувати свою поведінку на методі спроб і помилок. Бути вільним — це не кривдити ні себе, ні інших людей. Бути вільним це використовувати свободу виключно з єдиною метою: для того, щоб любити і приймати любов. Осягнення такої свободи становить нашу мрію з дитинства.
— Як це так, що колись молодь ходила на Святі Меси до визначного священника, який її формував, натомість нині молодь формують соцмережі, закордонні серіали і люди з крайніми лівими поглядами?
— Така ситуація — це насамперед наслідок кризи нас, дорослих. Діти й молодь мають ту саму природу, що їхні попередники. Вони мріють бути щасливими. Мріють про велику любов, про почуття безпеки, про тривалу радість, про щасливе подружжя. Хочуть бути любленими і хочуть вчитися любити. Однак вони щораз сильніше розчаровані нами, дорослими, і з нашої провини щораз більше сумніваються в можливості реалізації своїх найкращих мрій, ідеалів і поривань.
З одного боку, це наслідок щораз сильнішої деморалізації молодого покоління людьми, які самі деморалізовані, вкрай егоїстичні, вульгарні, лукаві. Такі люди у публічній сфері вже не тільки говорять про те, що законодавство повинно легалізувати вбивство неповинних дітей у фазі пренатального розвитку. Вони також публічно постулюють те, щоб так звана «сексуальна освіта» йшла у дитячі садочки і малих дітей приводила до сексуальних дій, тобто щоб до дітей ставилися так, як це роблять педофіли. Значна частина молодих людей безкритично підкорюється деморалізованим «авторитетам» із того очевидного приводу, що ці «авторитети» не ставлять молоді жодних вимог. Навпаки, вони прямо заохочують їх до того, щоб вони робили що хочуть, а зокрема те, чого хочуть їхні інстинкти і пожадання.
З другого боку, загубленість молодих людей випливає з занедбань їхніх батьків та інших вихователів, включно з занедбаннями значної частини священників та богопосвячених. Чимало сучасних батьків вважають, що діти самі виховаються або що за них їх виховає парафія або школа. Значна частина батьків також плутають виховання з розпещенням. Є і такі батьки, що переживають серйозну кризу, впадають у залежності. Вони замучують або деморалізують своїх дітей замість того, щоб їх виховувати. По школах маємо багато вчителів, які не дають собі ради з власним життям. Відповідно, вони неспроможні бути вихователями у контактах з учнями. Також і значна частина священників — пасивна або показує любов Бога і мудрість християнства невдалим чином, так, що молодь це не захоплює. Частина священника замало любить людей. Частина у такій кризі, що самі стають каменями спотикання, або й навіть страшними кривдниками дітей та молоді. Нинішня суспільна ситуація підтверджує, що криза молодого покоління починається з кризи нас, дорослих.
— У такому разі — як розмовляти з молоддю про сексуальність?
— Їй потрібно говорити правду. А правда така, що з сексуальністю не жартують. Сексуальністю не можна забавлятися безкарно, бо наслідки такої «забави» — жорстоко болючі, а наслідки помилок, скоєних у цій сфері, часто бувають невідворотними. Деморалізація, розпущеність, еротоманія, педофілія, зґвалтування, подружні зради, аборти, венеричні хвороби, депресії, самогубчі стани — ось наслідки «розваг» у сексуальності, а точніше кажучи — це наслідки шукання сексуального задоволення за будь-яку ціну і трактування інших людей як знаряддя, яким можна довільно послуговуватися. Саме через ці трагічні наслідки «забавляння» сексуальністю не тільки Церква та відповідальні батьки, але й Карний кодекс усіх країн світу забороняє більшість варіантів можливої сексуальної поведінки.
Потрібно говорити молодим людям правду про те, що сексуальність представляється хворобливо привабливою тим більше, що більше нещасні ці хлопець чи дівчина. У ситуації гострого страждання — завиненого чи безвинного — сексуальність стає спокусливою, як наркотик. Тому що допомагає на мить «забути» про страждання і тяжку життєву ситуацію. Вона допомагає обманути себе, що ось нарешті хтось мене кохає, хтось до мене ніжний, що він уже до смерті мене підтримуватиме, оберігатиме і гарантуватиме мені почуття безпеки. Саме тому нещасливі люди — будь-якого віку! — заради хвилини сексуального задоволення можуть пожертвувати буквально всім: здоров’ям, свободою, подружжям, потомством, ба навіть життям.
Зло найповніше долається добром, і тому найважливіше завдання відповідальних дорослих полягає в допомозі дітям і підліткам, щоб вони зростали у благодаті й мудрості у Бога і в людей. Що більше молоді люди отримають від нас любові та захисту не тільки від деморалізаторів, але також і від їхньої власної слабкості, що більше ми дамо їм нашої любові, присутності, сердечності, — то більше ґлузду вони збережуть у сфері сексуальності й більше буде ясно їм самим, що нікому не вистачить для щастя сексуальності, відірваної від любові, або сексуальності обоженої, тобто поставленої на місце любові.
Благословенням для сучасних підлітків є батьки та інші вихователі, які виховують дітей і молодь у чистоті. Такі дорослі пояснюють, що чоловіка й жінку має єднати любов, бо тільки вона — мудра й вірна, а не імпульс, бо пожадання — сліпе і скороминуще. Любов це не сексуальна гра, не техніки співжиття. Любов — тиха і терпелива, а пожадання — нечисте і нетерпляче. Чистота — це дивитися на себе та іншу людину крізь призму любові, а не крізь призму пожадання чи сексуальної «орієнтації». Людина чистого серця любить іншу людину заради неї самої, заради її гідності й подібності до Бога, а не через власне прагнення чи з огляду на привабливість її тіла. Чистота виражається в чистоті думок, поглядів, прагнень і поведінки. Вона провадить до радості, якої не можуть осягнути люди нечисті. У ставленні до ближніх чистота означає, що людина стає для інших Божим даром і вірним другом. Нечистота робить так, що людина стає злодієм, який хоче вкрасти в іншої людини її гідність і невинність, так само як злодій хоче вкрасти речі, які йому не належать.
Чистота, яка є плодом Божої любові, не випливає зі страху перед тілом, сексуальністю чи задоволенням. Вона випливає зі ставлення особи на перше місце. Чистота оберігає людину від спокуси використати іншу людину як засіб, бо цінність особистості безконечно перевищує цінність сексуального задоволення. Чистота випливає з усвідомлення, що те, що найбільш інтимне і найсильніше пов’язане з любов’ю, можна подарувати тільки комусь одному й тільки від цього когось одного можна це прийняти в дар. Чистота це гарантія любові з найвищим — Божим — знаком якості.
Дошлюбна чистота невимовно полегшує дотримання подружньої чистоти. У чистій подружній любові статевий контакт це тільки вершина айсберга в цілому морі щоденної ніжності, яку виражають через турботу, терпеливість, близькість, сердечність, радість і захват співподругом. Чистота це гарантія того, що подружжя не відділятиме подружню любов від батьківської. Чистота утримає подружжя від співжиття тоді, коли переказування життя не збігалось би з відповідальністю. Чисте співжиття вимагає дотримуватися не тільки принципу взаємної любові подружжя, але також і законів, які визначають ритм плідності та принципи відповідального батьківства. Чоловік чистий і люблячий ніколи не запропонує дружині контрацепцію для того, щоб за рахунок її здоров’я він міг вдовольнити свій статевий потяг.
Людина чиста — це «подвійний реаліст». Це хтось, хто знає, що чистота — безцінна і що вона є умовою святості. Але це також той, хто знає, що життя в чистоті — складне і вимагає чуйності. Спонтанною є тільки нечистота. Хто програє сексуальну чистоту, зазвичай програє і все інше. Саме тому ті цивілізації, в яких люди почали зосереджуватися на сексуальності, а не на любові, ставали (і надалі стають) цивілізаціями смерті. Проявом розпачу є ситуація, в якій хтось заради миті сексуального задоволення жертвує сумлінням, сім’єю, власною гідністю, свободою і святістю. Блаженні ті дорослі, хто допомагає підліткам жити в чистоті. А ще більше блаженні ті підлітки, які цією допомогою користуються.
фінансово.
Щиро дякуємо!
