«Хоч я біолог, та мушу визнати, що не розумію, як постало життя. (…) Можливість існування Творця, Бога, становить для мене задовільне розв’язання цієї проблеми».
Ці слова сказав Вернер Абер, генетик і мікробіолог, лауреат Нобелівської премії в галузі медицини. Інший нобелівський лауреат, Френсіс Гаррі Комптон Крік, біохімік і генетик, сказав: «Людина чесна, озброєна повнотою знань, що нині нам доступні, могла би тільки ствердити, що в певному сенсі походження життя видається нам сьогодні майже чудом, — так багато є умов, що мали бути виконані, щоб воно виникло». Багато разів намагаючись пояснити початки існування життя поза фактом Божого творчого акту, цей учений мусив зрештою визнати: «Щоразу, коли я пишу реферат на тему походження життя, — вирішую, що більше ніколи не пишу наступного, бо в цьому питанні забагато спекуляцій і замало фактів».
Проте людська пиха — безмежна, і вона провадить до абсурдної невіри в існування Творця. Бо тільки нею можна пояснити ірраціональні спроби зрозуміти довколишній світ, не беручи до уваги очевидні докази Його діяння й сили. За всієї пошани до наукових титулів професора Річарда Докінза, я не можу визнати науковими його спроби наділити рисами Бога-Творця якийсь сліпий випадок.
Він визнав у своїй книжці «Сліпий годинникар» (The Blind Watchmaker: Why the Evidence of Evolution Reveals a Universe without Design), що ядро кожної рослинної, тваринної чи людської клітини містить більше інформації, ніж 30-томна Британська енциклопедія, одна при цьому силкується доводити, що цю інформацію не ствоив і не закодував розумний Творець. Стосовно цього відомого порівняння Бога з годинникарем, професор Докінз вважає, що безособова і нерозумна випадкова еволюція є таким собі сліпим годинникарем, який творить складний, але чудесний пристрій — живі організми.
Така аргументація перечить людській логіці. Щоб це проілюструвати, візьмемо за приклад малого жука, чий захисний механізм просто ніяк, жодним чином не міг постати випадково, внаслідок сліпих мутацій та змін у розвитку. Це постріл жука-бомбардира (Stenaptinus insignis, жук із родини жужелиць), який вражає нападника струменем гарячого спрею зі вмістом дражливих речовин.
Помилки бути не може
Кожний, хто цікавився хімією і влаштовував удома заняття з «дослідженням» агресивних субстанцій, вибухових і легкозаймистих речовин, прекрасно знає, як складно уникнути того, щоб випадково не обпектися, щоб випадково щось не вибухнуло, щоби щось «саме» не загорілося. Тим часом же малий жучок виробляє у власному тілі вибухові речовини і хімічну зброю, і здатен ефективно її використати проти агресора.
Сучасна наука дуже багато знає про механізми хімічного захисту в жуків: досліджено захисні виділення майже тисячі видів жуків, що належать до близько 400 родів. Учені вже дізналися про склад і властивості речовин, що виробляються в тілах жуків із тридцяти різних сімейств. До прикладу, найпримітивнішого жука-бомбардира (Metrius contractus із сімейства Carabidae latreille) дослідила і описала група американських науковців під керівництвом професора Томаса Ейснера (зокрема, в журналі «The Journal of Experimental Biology», №23/2000).
Залози цього жука виробляють 27 хімічних складових. Зазвичай ці складові зберігаються у спеціальних, окремо облаштованих у тільці жука резервуарах, і тільки в момент загрози вони вприскуються у спеціальну камеру. Один резервуарчик містить гідрохінони і двоокис водню, а другий — суміш ензимів. Коли ці речовини змішуються в камері згоряння, настає моментальне осадження кисню з двоокису водню, кисень окисляє гідрохінони до стану безнохінонів (які становлять «хімічну зброю» бомбардира). Решта кисню викликає самозапалення наявних у суміші легкозаймистих речовин, внаслідок чого різко зростає температура і тиск у камері згоряння і жук вистрілює гарячою (до 100о С) пекучою субстанцією, що має вбити ворога. Отже, постріл настає внаслідок двофазної контрольованої хімічної реакції.
Очевидним чином захист бомбардира був би неефективним, якби не системи визначення ворога, поєднані з системами виконання, що скеровують струмінь у потрібний бік. Тим часом жук здатен дуже точно визначити місцезнаходження нападника і вцілити в нього фактично по всьому тілу, наставляючи кінчик черевця у відповідному напрямку. Навіть якби нападник опинився на спині самого жука, спеціальні щитки дозволяють перенаправити гарячий струмінь пекучої субстанції у відповідне місце.
Є певна проблема з тим, щоб повірити у сліпу еволюцію такого жука шляхом поступових змін. Ми ж маємо справу з тисячею родів, що мають повністю сформовану функціональну систему, здатну за мить виготовити вибухову речовину з готових складників, яка до того ж дозволяє вистрелити суміш речовин у потрібному напрямку. Натомість немає ані одного перехідного виду, від якого бомбардири могли би походити.
Це видно з ілюстрації, що походить зі згаданої публікації професора Ейснера та його групи: немає жодного виду, який би знаходився поміж наявними, а чотири гіпотетичні лінії філогенезу навіть не перетинаються. Просто невідомо, як ці системи, що ідеально співпрацюють, могли би розвинутися з чогось іншого в процесі еволюції, оскільки будь-яка помилка в приготування вибухової суміші та ядучих речовин означала би смерть бідного жучка, а відтак він не був би здатен переказати потомству закодовану в генах інформацію, як цієї помилки можна уникнути.
Великий Розум
Намагаючись пояснити еволюцію жука-бомбардира, С. Осава і З. Су написали книжку на 200 сторінок — «Molecular Phylogeny & Evolution of Carabid Ground Beetles» (Springer Verlag, 2004). Аналізуючи мітохондріальну ДНК понад 2 тисяч жуків 350 видів, автори дійшли висновку, що ці жуки «з’явилися» раптово, оскільки вказати на якогось еволюційного предка вони не змогли. Не бажаючи, однак, визнати Творця, Його велич і мудрість, автори вдалися до поняття «переривчастої еволюції» та «паралельної морфологічної еволюції». На жаль, це очевидним чином не дає відповіді на запитання: з чого і як саме постали самі по собі механізми такої складності, так сильно небезпечні для самого жука в разі найдрібнішої помилки? Стає очевидним, що «сліпий годинникар» просто не дав би ради скласти такого жука, бо мусив би це зробити надточно, одразу і з першої ж спроби…
Британський професор Ендрю Макінтош, видатний фахівець у галузі аеро- і термодинаміки, який займається дослідженнями термодинамічних систем у живих організмах, написав: «Мініатюрні камери згоряння, високої складності, механізми, що контролюють тиск, внутрішня система швидкого перемикання клапанів і точність влучання —- все це провадить до висновку, що ми маємо справу з одним із найкращих приладів для контрольованого спалювання, який є в довколишньому світі! Однак нас не повинна дивувати ця хитромудра, неспрощувана складність у світі живих істот, яка однозначно вказує на великий Розум, що створив її разом з усім Космосом» (Mathematics Today, 38(2), 2002).
Лауреат Нобелівської премії в галузі фізики Дені Ґабор визнає: «Я просто не можу повірити, що все розвинулося через випадкові мутації». Складно не визнати його правоту, зокрема коли навіть малий жук свідчить про могутність Творця. Його існування саме по собі є гучним голосом, що прославляє Бога перед мудрими ученими: «Хвалю тебе, що сотворив мене так дивно; діла твої предивні» (Пс 139,14).
Хай буде слава!
Книга Мудрості каже: «Якщо ж сила та потуга здивувала їх, нехай з того збагнуть, наскільки могутніший той, який витворив їх. Бо з величі та краси створінь | через уподібнення можна дійти до пізнання Творця їх» (Мудр 13, 4-5). Святий Павло застерігає: «Невидиме ж його, після створення світу, роздумуванням над творами, стає видиме: його вічна сила і божество, так що нема їм оправдання. Бо, пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилося їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними» (Рим 1, 20-22).
Отож не будьмо дурними і віддаймо славу Богові-Творцю, маючи перед собою малого, але такого промовистого свідка Його мудрості й могутності. Молімося також за науковців, уражених духовною сліпотою, щоб помітили палець Божий у світі довкола нас, оскільки саме до них Господь Ісус скеровує свої слова: «Були б ви сліпі — не мали б ви гріха. Але що кажете: ми бачимо, — то і гріх ваш зостається» (Йн 9,41).
фінансово.
Щиро дякуємо!
