Не людині належить вирішувати питання про життя — а тим більше смерть — власної дитини, але суспільство велить жінці сказати «так» або «ні», — каже в інтерв’ю для щомісячника «Жінка, Церква, світ» Туґдуаль Дервіль, засновник спільноти для підтримки жінок, які зробити аборт, гендиректор французької асоціації «Alliance VITA», прес-секретар руху «Manif pour Tous».
— Який вид самотності переживає жінка перед абортом?
— Коли йдеться про аборти, то жінки безсумнівно самотні. Причини — різні: з одного боку, факт, що материнство це жіночий досвід, а з другого — те, що законодавства залишають право рішення за жінками. З юридичного погляду, остаточне рішення належить жінці. Чоловіки не відповідають, бо не знають проблеми, а інколи також і тому, що виключені з цієї проблеми законом або переконанням, ніби це питання, яке стосується тільки самих жінок. Тим часом за кожним абортом стоїть якийсь чоловік. Тому й за кожним таким рішенням стоїть величезна самотність.
Деякі близькі люди, гадаючи, ніби роблять добро, полишають жінок у такій ситуації на самоті, кажучи, наприклад: «Це твоє рішення, ти маєш сама вибрати» — і не беруть до уваги факту, що ми всі взаємопов’язані та співзалежні, і що все людство включене в долю дитини. Жінка, як казав Йоан Павло ІІ, це «стражниця невидимого», а також санктуарій життя, яке є в ній. Ще більше поглиблює самотність невизнання людства, у сенсі того людського, що нас єднає з найслабшими. Колись говорилося: «Спочатку жінки й діти», і це було визнанням природної слабкості жінки, вагітної жінки. Коли їй залишають таке рішення, як аборт, так ніби їй самій належить перервати нитку життя, то виникає ризик, що буде усунуто весь вимір людяності, переказуваний із покоління в покоління, який супроводжує цей досвід слабкості й смерті, яким є вагітність.
Якщо йдеться про дівчат, що вагітніють надто рано, то, з одного боку, з’являється радість, а з іншого — заборона: «Це неможливо», тому вони відчувають загрозу в своєму сімейному та особистому житті. Ті, хто їх оточує, не вважають вагітність чимось можливим, наприклад, в ім’я релігійних або суспільних цінностей. Вони мусять стати перед лицем численних перешкод, зовнішніх і нормативних, які їм не дозволяють піти за голосом свого материнського серця.
— Ізоляція і самотність: із якими труднощами мусить боротися жінка в такій ситуації?
— Найболіснішим для жінки аспектом є факт, що вона мусить зробити неможливий вибір. Бо вибір між життям і смертю дитини, яку вона носить у собі (незалежно від ступеню усвідомлення її існування), переривання цієї людської долі — це нелюдське. І найскладніше. Велике страждання, яке жінка відчуває (ізоляція сюди входить), пов’язане з фактом, що вона мусить зробити неможливий вибір.
Перше питання від гінекологів до жінки, яка очікує дитини: «Воно бажане?» Насмілююся сказати, що це питання вбиває. Фактично кожна вагітність переживається двозначно: там є життя і смерть, слабкість і ляк, і не можна забувати про тиск середовища, яке прийме дитину. А чи її прийме партнер жінки? Це зроджує той стан збурення і психічної мобілізації, що добре описаний психологами. І саме в цей момент великої слабкості й природної неоднозначності (є прагнення, але й страх, радість, але й неспокій) від жінок вимагають радикальної відповіді, що нагадує комп’ютерне «так» чи «ні», тоді як постає історія інтимна, набагато складніша за «так» чи «ні». Тому ці жінки переживають драматичну самотність і їм потрібна підтримка, замість того, щоб залишати їх із нібито-індивідуальним вибором, який не бере до уваги надзвичайної події: постання життя з іншого життя, коли у тілі починає творитися нове тіло.
— Як можна підтримати жінку, яка щойно зробила аборт?
— У нашому осередку «Alliance VITA» я помітив, що безсумнівно з’являється відчуття полегші: бо «проблема» вже «усунута» абортом, хоч і за нелегких умов, а інколи це просто дуже боляче для жінки. Однак пізніше на житті цих жінок тяжіє грізна сімейна таємниця. У Франції на 10 жінок принаймні три зазнають аборту раз на життя. Симптоматичне, однак, те, як рідко вони про це говорять. Деякі створили інтернет-сторінки, де розказують, що почуваються добре і аборт пройшов вдало, і це має заперечити голоси тих, хто стверджує, що після аборту страждав. Уряд провів дослідження, з якого випливає, ніби переривання вагітності на вимогу не викликає психологічних наслідків у дальшій перспективі; однак найбільш очевидною дійсністю є мовчання. А коли мовчання пригнічує жінку, вона робить самоцензуру і виштовхує цей факт в історію, яка належить тільки їй. Коли вона відчуває неспокій, фізичний біль, має кошмари, брак віри у себе — то переживає все це у великому мовчанні, яким її оточує суспільство, що залишило її самотню з її рішенням.
— Які наслідки має те, як суспільство дивиться на тих жінок?
— Суспільство вважає, що допомагає жінкам, зводячи до банальностей переривання вагітності, роблячи з аборту щось, що можна вирішувати без «критерію відчаю», без відповідних роздумів, коштом системи охорони здоров’я. Все це підштовхує жінок залишатися в самотності й мовчанці, які роблять так, що всередині у жінці триває крик: «Чи я нормальна? Чому я страждаю?»
Пам’ятаю жінку, якою я займався. Вона, гірко плачучи, сказала: «Я соромлюся, я соромлюся того, що плачу, бо це я його вбила». Так немовби існують заборонені сльози жінок, які думають, ніби вони «ненормальні», оскільки суспільство представляє їм аборти як щось просте й легке, за що не належить відчувати провини!
Найболісніший аспект самотності тих жінок — враження, що їхнє життя не має цінності, бо їх ніхто не вислухає, а вони не можуть виразити свого болю. Наслідок такої самотності — поширене почуття провини, втрата радості, занижена самооцінка, неспроможність довіряти іншим, а також самим собі.
— І що тут можете зробити ви з «Alliance VITA»?
— Глибоко втішає вже просто те, що їх вислуховують. Жінки самі провадять того, хто їх вислуховує, своїми словами, своїм мовчанням. Усе, що вони виражають, приймається з емпатією та без жодного засудження. Вислухати — це вид близькості, який ми можемо запропонувати людині, що відчуває самоту і дуже сильні емоції, а це дозволяє їй звільнитися від свого тягаря. Загалом же діється так, що ніхто не вислухав страждання й болю цих жінок, ніхто не бажав вислухати те, що викликало їхній внутрішній біль. Отож вислухати — це терапевтична функція, вона навіть «воскрешає», бо дозволяє вивільнитися духовній силі, що відкриває простір діалогу та розблоковує повністю закриту таємницю. Жінка переживає цю самотність у глибині свого нутра, це самотність, яка зроджується з її тіла і з материнства. Можна сказати, що це глибоко духовна рана, понад усіма релігійними визнаннями. Тіло матері певним чином саме є «санктуарієм», а стало спрофановане. Тяжко з цим погодитися людині, яка цього зазнала, інколи не усвідомлюючи. Ми тут маємо справу з невисловленим проханням про повністю доброзичливий погляд.
Жінок у самотності замикає той факт, що вони гадають, ніби скоїли щось непростиме і почуваються приреченими на неминуче страждання, нерозривно пов’язане з тим, що вони пережили. Я не хочу цим сказати, що всі жінки відчувають це страждання або виражають його так; але можу ствердити, вислухавши багатьох із них, що ця проблема існує і заперечити це неможливо. Насправді наслідки цієї нерозв’язаної сімейної таємниці — дуже глибокі, зарівно у житті цих жінок, як і в їхніх стосунках з іншими людьми.
При джерелах цього замикання у самотності лежить переконання, що неможливо було вчинити інакше. А отже, аборт був чимось неминучим, бо не було іншого виходу. Часто вони перебували у тяжких умовах, тому були змушувані до аборту ситуацією слабкості, в якій перебували. Саме тому важливо робити внутрішнє зусилля, аби зрозуміти, в який момент ми стали відповідальні за те, що сталося, — а це має провадити до звільнення із замкнутості, аби нарешті можна було все для себе з’ясувати, не занурюючись у почуття провини. Це шлях визволення, бо нарешті вони зможуть сказати: «Я не була приречена на аборт». Фактично тільки через з’ясування того, що сталося, вони зможуть рухатися вперед, не намагаючись упоратися зі своїм стражданням, а приймаючи його.
— Як реагують чоловіки на самотність жінки, яка зробила аборт?
— Самотність жінок супроводжується самотністю чоловіків. Тому що аборт це «місце», в якому стається розбиття союзу і комплементарності (взаємодоповнюваності). Деякі чоловіки хочуть абортів і отримують їх. У цій ситуації для жінок біль аборту стає простором жертовної самотності: вони підкорилися вищій цінності, якою є любов до партнера, — а потім втратили і дитину, і його любов. Деякі чоловіки після аборту в жінки відчувають своєрідну «розгубленість» і відігруються на ній за скоєний аборт. У такій ситуації чоловіки однаковою мірою є співучасниками, які залишаються назовні ситуації. Пара переживає кризу, бо ненароджене дитя часто стає печаттю смерті для зв’язку.
Аборти охоплюють як жінок, так і чоловіків самотністю, взаємним нерозумінням. Колись завданням чоловіка був захист; сьогодні це завдання не виконане стосовно самотності жінки, яка зробила аборт. У явищі аборту єднаються дві хвороби західного суспільства: самотність матерів і розгубленість батьків.
фінансово.
Щиро дякуємо!
