На початку Тижня молитов за єдність християн у Ватикані оприлюднили листа до католицьких єпископів із проханням запросити місцевих православних і протестантських лідерів до участі у дієцезіяльному етапі Синоду єпископів.
CREDO запитує єпископа-помічника Київсько-Житомирської дієцезії Олександра Язловецького про можливі виклики та плоди цієї ініціативи, про участь інших груп у синодальному процесі та про те, як це відбуватиметься конкретно в Україні.
— Яка практична мета залучення християн-некатоликів до синодального процесу?
— У листі сказано, що синодальний процес — це крокування разом в одному напрямку, так само, як екуменізм — це крокування поруч. З огляду на те, що sensus fidei (чуття віри люду Божого) присутнє не тільки в нашій Церкві, а й в усіх охрещених, що називають себе християнами і є нашими братами, це сприятиме кращим екуменічним відносинам. Тому Ватикан просить запросити, і найкраще — особисто, а не листами, лідерів інших Церков, поінформувати їх про синодальний процес, ознайомити з путівником та підготовчим документом Синоду і запросити їх взяти участь у синодальних дискусіях.
— Чи немає якихось «підводних каменів» у тому, що християни-некатолики певним чином вирішуватимуть долю Католицької Церкви?
— Папа Франциск із самого початку сказав, що хоче, щоб у Синоді взяли участь усі бажаючі: віруючі, невіруючі й навіть представники інших релігій. Очільники синодального процесу навіть просять: коли у дієцезіях писатимуть підсумковий синтез, який має бути оприлюднений на сайтах дієцезій, щоб там також знайшлося місце для коментарів наших братів, щоб їх не оминули увагою. У тому, що цей лист видали з нагоди початку Тижня молитов за єдність християн, є певна логіка. Ми закликаємо Святого Духа і пробуємо дивитися на нашу Церкву: що Господу подобається, що не подобається, на що Він нас надихає і так далі. Але ми дивимося на неї зсередини — це так, якби хтось оцінював стан свого будинку зсередини, тоді як погляд із сусідського двору теж щось означає. Сусід бачить трішки здаля, натомість він має ширший огляд і теж може щось підказати, принаймні з дизайном.
— Що, наприклад, вони можуть підказати нашій Церкві? Певною мірою, це означає, що ми повинні дбати про те, щоб відповідати очікуванням інших?
— Інші християни також мають свої синодальні інструменти, зокрема, протестантські церкви. Звісно, у них своє розуміння синодальності, але вони теж її переживають. Для нашої Церкви синодальність — це також не щось нове. Вона вже реалізувалася й раніше, у Соборах, Синодах та інших процесах: дієцезіяльних і парафіяльних радах, консультаціях тощо. Так само це є і в інших Церквах. Нещодавно ми були на реколекціях із греко-католицькими єпископами і мали там зустріч, присвячену синодальності, де вони розповідали про свій досвід синодальності — досліджують важливі питання, збирають думки вірних тощо. Так само й православні та протестанти можуть поділитися з нами своїм досвідом.
— Чи передбачена якась межа впливу некатолицьких церков на синодальний процес? Тобто чи залишатиметься за Католицькою Церквою першість в ухваленні рішень, щоб не втратити себе і свою сутність?
— На мою думку, з цього приводу варто було би більше хвилюватися через заплановану участь невіруючих у синодальному процесі. Щодо інших християн — то це наші брати, вони дуже близькі нам, вони можуть поділитися з нами своїм досвідом синодального шляху та підказати щось зі свого боку, і це може бути нам корисно.
— Як виглядатиме процес залучення до синодального процесу християн-некатоликів в Україні?
— Рекомендується, щоб відповідальні за Синод члени Конференції єпископів проінформували єпископів дієцезій про необхідність цього залучення. У моєму випадку, я просто сконтактуюся з відповідальними дієцезіяльними координаторами, групами чи особами і доведу цю інформацію до їхнього відома. Можна запросити представників інших Церков, щоб вони брали участь у наших зустрічах, або навіть дозволити їм самим провести дискусії щодо наших синодальних тез — ознайомити їх, показати, розповісти, що це за процес, і попросити принести результати нам на доопрацювання. Є різні способи, тому треба оцінювати на місцях, у кого які відносини і хто як налаштований.
— Чи будуть залучені до синодального процесу представники нехристиянських релігій конкретно у нас в Україні?
— Як ви могли чути, йшлося навіть про те, щоб залучити ЛГБТ-спільноти, навколо чого у світі точаться дискусії. Щодо нас — не знаю, чи це правильно; але щоб не проігнорувати заклик Папи запрошувати до участі у синодальному процесі всіх — я бачив таку практику за кордоном і заохочуватиму до неї наших делегатів: зробити це запрошення, скажімо, через сайт дієцезії. Дати кожній людині можливість відповісти на низку запитань онлайн, можливо, навіть анонімно, без підпису, написати свою думку. Ми планували залучити їх так, не ходити і запрошувати спеціально. Є публічна можливість — пишіть.
— А ЛГБТ-спільноти будете питати, чи все ж ні?
— Ні, як я й говорив, усіх інших ми будемо питати тільки так: зайти на сайт дієцезії і заповнити анкету, з питаннями та місцем для своїх коментарів.
— На які позитивні плоди ви загалом сподіваєтеся від цієї ініціативи тут, в Україні?
— В мене особисто дуже гарний і позитивний досвід взаємодії та співпраці з представниками інших Церков завдяки Раді Церков. Я вважаю, що наші відносини такими й повинні бути: щирими та християнськими. Якщо попросити їх взяти участь, вони можуть внести свою корисну лепту, а християни-некатолики в Україні досить консервативні й не пропонуватимуть нам нічого поганого. Загалом, ця ініціатива двох кардиналів гарна сама по собі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
