2 лютого Церква святкує Жертвування Господнє (Стрітення), а з цим святом пов’язана традиція стрітенських свічок, які ще називають «громницями». Чим ці свічки особливі?
Свято Стрітення Господнього — одне з найстарших у Церкві. Раніше воно ще звалося святом Очищення Пресвятої Богородиці, що цілком зрозуміло, коли знати Писання і юдейські традиції, якими жило Святе Сімейство.
Марійне чи Господнє свято?
Після пологів жінка вважалася «нечистою» — бо все, пов’язане з кров’ю, перебувало під забороною ритуальної нечистоти: 40 днів після народження хлопчика і 80 днів — після народження дівчинки. Отже, коли Марія принесла своє Дитя до храму, «щоб учинити над Ним, як сказано в Писанні» (див. Лк 2, 22-39), тобто скласти жертву, і там вони «стрілися» з Симеоном та Анною, це було водночас знаком Її очищення після пологів. У православ’ї збереглася традиція «вводин», коли священник читає над породіллею молитву «для очищення» на 40-й день. Із цим пов’язаний також християнський міф про заборону жінкам після пологів заходити до храму. Весь цей народний пласт навколопобожних традицій не має ніякого літургійного чи духовного значення.
Свято Очищення Пресвятої Богородиці потрапило до літургійного календаря християнської Церкви рішенням імператора Карла Великого. Реформа 1960 року надала цьому дню характер свята Господнього, перейменувавши його у Жертвування Ісуса в Храмі. Саме з дособорної літургії виводиться традиція завершення Різдвяних свят аж у день 2 лютого, на Стрітення.
Стрітенські традиції
Стрітення урочисто відзначалося в Римі вже з IV століття, за папи Геласія І. Свічки як історичний факт були відзначені в цьому святкуванні аж у Х столітті. Цього дня запалювали свічки, які потім зберігали, щоб дати в руки помираючим — з молитвою, щоб Матір Божа була при них до останнього подиху і провела їх у щасливу вічність.
Серед традицій — також і позначення житла знаком хреста на стелі, запаливши стрітенську свічку. Зараз цей пожежонебезпечний звичай уже відійшов в історію.
Освячену в храмі стрітенську свічку старалися запаленою донести додому, щоби вже від неї розпалити в хаті вогонь, що мав звіщати згоду і любов у родині. З запаленою громницею обходили все обійстя, щоб «відлякали зло». Для селян стрітенська свічка ще була прибіганням під захист Богородиці проти нападів вовків.
Також колись свічки-громниці мали бути обов’язково виготовлені з чистого воску, так само як свічки для вівтаря. Тепер менше звертається уваги на матеріал, а більше на те, щоб речі для релігійних цілей були освячені й використовувалися з молитвою. Вимога чистого воску для вівтарних свічок збереглася й записана в літургійних нормах. Зрештою, чисто воскова свічка, згоряючи, має дуже приємний запах, ба навіть певні лікувальні властивості.
Освячені свічки, як символ Божого світла, запалювали в тяжкі хвилини: під час грози громницю ставили «проти громів» на вікно; нею хрестили град, щоб ущух і не нищив посіви; язичком цього полум’я і слідами кіптяви громничної свічки креслили хрестики на дверях та вікнах як «запори» проти нещасть і зла. Коли стрітенську свічку запалювали і давали в руки помираючому, це символізувало, що він, як «розумна діва» з євангельської притчі, виходить із запаленим світильником назустріч своєму Нареченому.
Стрітенські свічки зберігали у гідному місці й використовували тільки для релігійних потреб.
Свічка віри
Перша запалена свічка, яку приймає охрещений у своєму християнському житті, це свічка хрестильна. Вона є знаком того, що Господь Ісус огортає нас своїм світлом і своєю міццю. Вдруге ми тримаємо запалену свічку — нерідко ту саму, з хрещення, — під час Першого Причастя. В багатьох сім’ях ще жива традиція зберігати хрестильну свічку до моменту Першого Причастя, а також до шлюбу. Ці свічки також приносять із собою щороку в день Великої Суботи, на Літургію світла, щоб запалювати «полум’я своєї віри» від пасхалу.
Коли можна, і навіть потрібно, запалювати освячені свічки в наших домівках? Щоразу, коли в сім’ї насувається якась гроза, коли град неприємностей вибиває нашу взаємну любов, коли вибухають пожежі заздрості, ревнощів, коли нам загрожує повінь жадібності. Нехай громниці не будуть «побожними цяцянками», які десь там «зберігаються», а радше лежать забуті.
Запалюймо їх також тоді, коли хтось із домашніх тяжко хворий, коли його обікрали, ошукали, принизили, відкинули, побили. І повернімо звичай вкладати її в руки помираючому.
Одна мати розповідала, як безуспішно намагалася вирвати дочку з наркоманії. Кілька років тому вона принесла з храму велику освячену свічку, а донька запитала, для чого це. Тоді, розповідаючи легенду про Божу Матір, яка стереже людські садиби від вовків, жінка запалила принесену громницю і помолилася «Під Твою милість». Закінчивши молитву, вона попросила доньку, щоб дістала з шухляди свічку зі свого хрещення, яку та тримала також під час свого Першого Причастя, і запалила її. При тих двох запалених свічках вони разом ще раз помолилися «Під Твою милість», а потім сховали обидві свічки в комоді. Від того дня настав перелам у житті тієї жінки та її дочки, яка вирішила піти на лікування. Незабаром їй вдалося вийти з залежності.
Якось її запитали, як їй вдалося порвати з наркоманією, і вона відповіла:
— Коли на мене находить слабкість, я запалюю свою громницю, і це дає мені сили.
За матеріалами: Niedziela
фінансово.
Щиро дякуємо!
