Після основних розділів трилогії Дж. Р. Р. Толкіна «Володар перснів» ми можемо детальніше дізнатися про гірко-солодку історію кохання двох її персонажів — Араґорна і його дружини Арвен.
Шанувальники епічної саги Дж. Р. Р. Толкіна знають, що ця пара протягом десятиліть чекала на своє одруження, поки не були виконані більш масштабні завдання, такі як порятунок Середзем’я і відновлення трону Ґондору й Арнору.
Історія кохання та жертовності, яку можна прочитати в одному з додатків до твору, заглиблюється у питання смерті і безсмертя. У своєму довгому і щасливому шлюбі Араґорн і Арвен виявляють, що «любов бо, як смерть сильна» (Пісн 8, 6), але зрештою смерть їх розлучає. Їхній світ — не реальний, але вони не позбавлені реалій старіння і втрат.
Закохані вперше зустрічаються під час прогулянки у лісі. Араґорн — 20-річний спадкоємець королівства смертних, Арвен — безсмертна напівельфа, що прожила вже набагато довше. Але для Араґорна їхні розбіжності не мають значення — він закохується.
Коли батько Арвен дізнається про почуття Араґорна, він спочатку чинить їм спротив — через високе походження його дочки і через те, що вийти заміж за смертного означало би для неї втратити можливість перейти до іншої землі, щоб жити вічно разом зі своїм народом.
Питання їхніх стосунків вирішується лише 30 років потому, після того, як Араґорн досягнув зрілості, живучи як рейнджер серед дикої природи. Відвідуючи країну ельфів, він знову зустрічає Арвен, і пара відновлює своє кохання одне до одного.
Дивлячись на землю, де її родина проведе вічність, Арвен обіцяє відмовитися від свого безсмертя: «Я пристану до тебе, Дунадане, й відвернуся від Сутінків. А все-таки там лежить земля мого народу, там сподіваний дім усіх моїх родичів».
У Псалмі 45 наречену заохочують до подібного рішення — залишити свою сім’ю і вийти заміж за царя з роду Давида: «Слухай, дочко, глянь, прихили твоє вухо і забудь народ твій і дім батька твого. І цар жадатиме краси твоєї, бо він — твій пан, і йому кланяйся» (Пс 45, 11-12).
Читайте також: Як Толкін відмовився публікуватися в нацистській Німеччині
Після відновлення миру у Середзем’ї через поразку Саурона і знищення Єдиного Персня Араґорн стає королем Ґондору й Арнору, і пара нарешті одружується. Але їхню радість пригнічує гіркота постійної розлуки Арвен із батьком.
Араґорн і Арвен благословенні довгим шлюбом, бо королівське походження Араґорна дозволяє йому жити втричі довше, ніж живуть інші чоловіки. Після 120 років спільного життя він відчуває, що наближається до смерті. Стародавня прерогатива дозволяє йому обрати час закінчення свого життя, і він вирішує не чекати, поки смерть прийде по нього.
Араґорн каже збентеженій Арвен: «Порадься з собою, кохана, і запитайся, чи дійсно ти чекатимеш, доки сили залишать мене і впаду я зі свого високого трону, немічний та позбавлений розуму».
Сумнівно, що ревний католик Толкін виступав за самогубство, хоча це міркування і здається узгодженим із міркуваннями прихильників евтаназії. Зрештою, вигаданий світ Середзем’я має свої закони і звичаї. Це, радше, здається «гіркою пігулкою» жінки, яка відмовилася від безсмертя, щоб провести своє життя разом зі смертним. Останні слова Араґорна до Арвен дають надію на загробне життя для смертних Середзем’я: «У смутку ми маємо піти, але не в розпачі. Бо дивись! Не прив’язані ми до кругів цього світу, і поза ними є більше, аніж пам’ять. Прощавай!»
Спустошена смертю Араґорна, Арвен, попрощавшись зі своїми дітьми, повертається до рідної країни, де була колись заручена. Всі ельфи вже зникли, і оскільки вона також втратила чоловіка, заради якого відмовилася від безсмертя, Арвен лягає на той самий пагорб, де колись дуже давно погодилася на власну смерть.
Про її смерть Толкін написав так: «І там її зелена могила, доки не зміниться світ, і не забудуть її люди, що прийдуть потім…».
Хоча Арвен — вигаданий персонаж художнього твору, сумно думати, що майбутні покоління не пам’ятатимуть її любові та жертви. Як говорить Екклезіаст, «живі бо знають, що помруть, а мертві нічогісінько не знають; нема їм більш уже заплати, пам’ять бо про них забулась» (Проп 9, 5).
Крім прекрасного образу самовідданої любові, історія Араґорна й Арвен нагадує нам про мудрість старших у питаннях християнського життя, шлюбу та практично всіх інших речей. Проводячи з ними час і слухаючи їхні історії, ми можемо втішати їх тим, що вони не будуть забуті.
Переклад CREDO за: Сьюзен Клемонд, National Catholic Register
Фото: theartofTK/DeviantArt
фінансово.
Щиро дякуємо!
