Інтерв’ю

«Ми бачимо великі подвиги великих людей». Єпископ Гончарук до роковин вторгнення

24 Лютого 2023, 15:28 1563

Харків, кафедральний собор РКЦ

У Римо-Католицькій Церкві розпочався Великий Піст. А ще сьогодні, 24 лютого, — сумна річниця початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. Ми пережили Великий Піст тривалістю в рік: 24 лютого 2022 року ми теж входили в цей час очікування на воскресіння Христа.

Як ми пережили цей час? Як нам жити далі, як триматися далі, коли не знаєш, скільки триватиме ця війна? Про це — в розмові з єпископом Харківсько-Запорізької дієцезії Павлом Гончаруком.

 


Єпископ Павло Гончарук, Харків, молитва в підземці

 

Харківсько-Запорізька дієцезія — це територія, на якій війна точиться з 2014 року і яка серед перших зустрілася з російським військом 24 лютого 2022 р.

 

Як не втратити віру і зв’язок із Богом у часи випробувань

Господь — присутній завжди, і дуже важливо завжди шукати Його присутності. Це завдання на кожен день і кожну хвилину: триматися Його руки, а Він вестиме. Саме в цьому полягає віра: щодня шукати те, що добре, що правильне, що подобається Богові, й до Нього звертатися з проханням про допомогу, про порятунок, особливо коли перспектива дуже темна, коли по-людськи не знаєш, що робити, як робити, коли втрачаються сили і всі людські прогнози розсипаються, наче картковий будинок. Тому саме в такі моменти потрібно інтенсивніше звертатися до Бога й казати собі, що Він тут присутній, — навіть тоді, коли ніщо не говорить про Його присутність; але казати силою свідомості: Він є тут; звертатися до Нього. Тоді з часом ви побачите: Він правді був і є присутній. Це шлях віри, він непростий і його не виміряєш людськими обрахунками, логікою. Це як в океані: ти знаєш напрямок, але не можеш передбачити жодної хвилі і якої вона буде сили — бачиш її, лише коли вона наближається.

Тому я дякую Богові за той час, який ми пройшли з Ним, — дуже важкий час, і якщо ми витримали, то тільки завдяки Його присутності і Його благодаті.

 

Як почути Бога й відчувати Його присутність, коли навколо стільки жорстокості

Коли літають ракети, руйнуються будинки, коли люди страждають просто у тебе на очах — це справді страшно. Але страх — це нормальна реакція на страшні речі. Важливо перемагати цей страх, намагатися панувати над ним, хоча це й не завжди вдається. Але страх і віра в Бога не суперечать одне одному. І страх не може прогнати чи розвіяти присутність Бога. Страх показує, що є загроза, а ти над цією загрозою не пануєш; те, що відбувається, переростає тебе і робить тебе безсилим, безпорадним; ти розумієш, що твоє життя зараз абсолютно не залежить від тебе. Ти навіть не можеш знайти якесь безпечне місце. Абсолютна безпорадність, коли чуєш вибухи і розумієш, що з наступним може бути кінець: ось-ось може закінчитися твоє життя. Це відчуття абсолютною безпорадності й тотальної загрози життю залишає єдиний спосіб реагування — звернутися до Бога, розуміючи крихкість і скінченність усього. Бо можна зануритись у страх, але там немає нічого, там порожнеча.

Просто звертатися до Бога. І тоді Бог сам починає діяти, дає в серці спокій, надію, впевненість, і ти розумієш, що це не від тебе, це не результат твоїх зусиль чи розуму, — це те, що з’являється, і ти розумієш, Кому цим завдячуєш.

Насправді віра веде до того, що стаєш свідком, і неможливо ним не бути, бо саме віра творить свідків — свідків того, як Господь діє, як Він рятує, втішає, підкріплює, дає сили… Господь діє тут і тепер. Він не є Богом нашої уяви, фантазії, якихось далеких планів. Він Бог реальний, який діє зараз. Шкода, що ми не завжди є «зараз», — ми завжди або в минулому, або десь далеко, в майбутньому. А Бог є зараз і очікує від нас дії та надії зараз.

 

Що найбільше вразило?

Коли я починаю згадувати минулий рік, то складається враження, що його не було. Стільки відбулося різних інтенсивних і важких подій, аж доводиться докладати зусиль, щоби пригадати. Психіка почала все це якось ховати, щоб ці враження не були надто сильними й не руйнували її. Таке враження, що року не було, — біла пляма.

Але коли починаєш згадувати, то перше, те, що найбільше вразило, що запам’ятається і що стоїть перед очима до сьогодні, — це залізничний вокзал, де багато людей, сім’ї, які прощаються; де чоловік прощається зі своєю сім’ю; ці обличчя і ця атмосфера. Це дуже важко, коли бачиш, як розриваються сім’ї. Багато автомобілів, залишених біля залізничного вокзалу, в прилеглих вулицях.

Друге — це похорон військових. Матері, наречені чи дружини, тати… Пам’ятаю момент, коли батько навіть не міг близько підійти до домовини, підходив на два-три метри і знову повертався, відходив і плакав… Наречена 25‑річного хлопця, який загинув, сиділа біля його мами… Також пам’ятаю похорон пілота, Тараса, його дружину — вони нещодавно одружилися, — матір, батька…. Також інші похорони. Похорони залишають дуже сильний відбиток. Коли розумієш, що людина віддала своє життя, але це дуже велика трагедія для рідних.

 

Що може бути дорогим під час війни?

Життя не можна розділяти на чорне й біле, і реальність не є чорна або біла. Шлях віри — це теж не щось солоденьке, коли все добре, всі усміхнені, немає жодних проблем, труднощів, під ритм гітари йдемо вперед. Це не християнське життя. Християнське життя — це життя реальне, реальна боротьба, коли ми стикаємося з різними труднощами, різними болями, але те, що нам дає віра в Бога, і те, що нам дає Господь через свою благодать, — це вміти бути в усьому цьому і не втратити свого лиця, людського лиця. Навпаки, те, що сьогодні відбувається, — це як відточення олівця, щоб він міг краще й чіткіше вимальовувати якісь контури.

Християнське життя сповнене різних випробувань, різних труднощів, щоби проявити своє лице. Саме в таких ситуаціях, у різних труднощах насправді виявляється, хто є хто. Через ситуацію війни вдалося побачити дуже багато прекрасних, гарних людських облич, гарних людських сердець, велику жертовність, готовність служити, підтримку. У перші місяці взагалі було таке враження, що ми тут, у Харкові, хоча й у великому місті, хоча й різні люди, — стали однією великою родиною. Були велика взаємодопомога, взаємопідтримка, взаємоповага, готовність послужити. Коли потрібно було розвантажити ТІR, ми зверталися по допомогу до поліцейських, до інших людей.

Так, завдяки ситуації війни ми побачили дуже-дуже багато гарних людей, зокрема, військових, які нас захищають. Тому насправді дуже-дуже багато добра — хоча не можна сказати, що це «завдяки» війні, бо війна завжди приносить біль, страждання, несправедливість і смерть. Але в цій ситуації, яка постала внаслідок війни, ми побачили дуже багато добра — і в Україні, і за кордоном. Скільки народів, скільки людей нам допомагають! — можна писати товсті книжки.

Тому, з одного боку, є біль, страждання, а з іншого — ми бачимо великі подвиги великих людей. Хоча також часами ми стаємо свідками підлості, несправедливості, хабарництва, наживи, безвідповідальності — це теж присутнє. Війна відкриває справжнє обличчя і справжню ситуацію. А ситуація не біла або чорна, вона — сіра.

 

Світлі люди в темні часи

Особливо мені запам’ятався один випадок — можливо, тому, що це було на самому початку. Коли настоятель парафії Христа Царя на Виставці, з Хмельницького, о Микола, зателефонував мені ввечері і сказав, що вони відправили нам потягом гуманітарну допомогу, я запитав: «А скільки там тих речей, щоб я знав, що з цим робити?» Він відповів, що є два буси гуманітарки. Я подякував і поклав трубку. А потім подумав, що це буде проблема, бо у мене один автомобіль «Шкода», немає до кого звернутися, бо майже всі повиїжджали. Але, думаю, нічого, якось потрохи перевезу. Унікальність ситуації була ще в тому, що потяг прибув на четверту колію, і коли ми з двома священниками прийшли туди, то провідниця сказала, що у нас лише 20 хвилин, бо потяг відправляється далі. Я молився і просив Бога, щоб Він допоміг, бо нам кінець. Ми все ж таки встигли вивантажити все на перон, і тут підходить одна людина: «Вам допомогти?» Потім друга: «Допомогти?», «Маєте чим перевезти?» Буквально за п’ять хвилин знайшлося кому це все повиносити, з’явився ланцюжок людей, знайшлися люди, які могли ці речі перевезти. Це був для мене перший знак, як Бог уміє організувати допомогу. Я цих людей зовсім не знав. Зрештою, це стало початком дружби і ми ще багато чого спільно зробили. Це лише один із яскравих прикладів, який був на самому початку, а загалом розповісти можна багато чого.

Це гарні історії, які не лише надихають, а й дають відчуття спільноти й натхнення, що все можливо. Часто люди бояться щось починати, бо не впевнені, чи знайдуть підтримку; а виявляється, що треба просто зробити перший крок назустріч — і знайдуться ті, хто піде слідом. Тому важливо розповідати про такі речі.

 

Як духовно не розслабитися, звикаючи до війни

Справді, здається, що з ходом війни падає ентузіазм, що спочатку ми молилися інтенсивно, а потім почали забувати. Тут причина, мабуть, у тому, що спершу ми діяли під впливом певних емоцій та почуттів страху і загрози; але якби це тривало весь час, то ми б не витримали і втратили би здоров’я — і психічне, й фізичне. Бог так створив людину, що у неї включаються певні запобіжники, які трохи сповільнюють цю емоційну швидкість, щоб урятувати людину. А віра полягає не в тому, щоб діяти на рейках емоційності, почуттєвості, суперактивності. Віра полягає передусім у вірності, вірності Богу. Як у подружжі: є медовий місяць, а потім приходить реальність. І в цій реальності потрібно бути вірним — вірним Богові, як і одне одному. Ця вірність має різні форми.

Я б не сказав, що ми перестали молитися чи забули. Кожен день є молитва, кожен день ми просимо Бога за військових, просимо про мир; є багато людей, які щодня моляться Розарій чи якісь інші молитви в цьому намірі. На Божій службі в Молитві вірних є заклики-прохання про допомогу Бога. Тобто це перейшло у щоденні, але конкретні акти, в яких ми просимо Бога про перемогу. Чи є тут емоційно-поччуттєва інтенсивність? Я не знаю, чи вона аж так потрібна. Важлива вірність, Бог дивиться на вірність.

 

Про ініціативу безперервної Святої Меси 24 лютого

Щодо цілодобового служіння Святих Мес — це була не моя ініціатива. До мене зателефонувала сестра Ліля, яка працює на КМЦ, і сказала, що є така пропозиція, чи я би підтримав її. Я погодився, бо побачив у цьому дуже добру ідею, дуже добрий знак, і озвучив її, підтримав і заохотив. Тому я дуже вдячний Богові, що Він посилає нам певні засоби, інструменти, висловлює свою волю. Я переконаний, що це Його бажання, щоб ми звернулися до Нього, просячи саме в цей день і саме в таки спосіб — 24 Божі Служби. Зараз цей список уже заповнений, священники зголосилися, відправлятимуть Меси. Але це не означає, що більше не можна долучитися — можна, і було би добре. Бо, звершуючи Святу Месу, ми ввіряємо все те, що переживаємо, Господу й віддаємо під Його панування; цим актом ми показуємо, що ми хочемо — Господи, ми хочемо. Батько, який прийшов до Ісуса Христа, сказав: «Господи, якщо можеш, зціли мою дитину». А Ісус відповів: «Якщо віриш». Чоловік сказав: «Вірю», а потім каже: «Господи, допоможи моєму невірству». Тобто ми віримо і просимо Господа, щоб Він допоміг; ми ввіряємо свою країну і все, що переживаємо, просячи про перемогу Бога. Ця ідея мені дуже сподобалася, я радо до неї долучився і як єпископ благословив, тобто ця ідея є з благословення Церкви і вона є Божою.

 

Повністю розмову з єпископом Павлом Гончаруком дивіться тут.

 

Читайте також:
Важливо, куди дивляться мої очі. Настанови єпископа Гончарука на Великий Піст

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Харків
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books