Погляд

Магія і магічне мислення: або ми любимо Бога всім серцем, або тільки вдаємо

11 Квітня 2023, 11:36 5962 Петро Балог ОР

Сьогодні — можливо, під впливом стресу, викликаного ненормальністю того, що відбувається довкола, — деякі люди більше вірять у різні пророцтва, віщування, різним ворожкам і астрологам.

Що на це каже Церква? І що в Біблії написано про різні віщування-ворожіння? Чи може людина, хай би як вона себе називала, знати майбутнє чи те, чого інші не знають? І чи взагалі варто спілкуватися з такими людьми?

Над темою магії та магічного мислення роздумує о. Петро Балог ОР, директор Інституту св. Томи Аквінського в Києві.

 

Що таке «магія», власне кажучи

Поняття «магія» має сьогодні широкий спектр значень: від серйозних спіритичних релігійних практик — до звичайної забави чи гри. Визначити докладно й однозначно, що таке «магія», не виглядає можливим; найчастіше про неї говориться у зв’язку з релігією (на відміну від такого поняття, як «чари»), або ж її пов’язують із релігійним мисленням. Зазвичай магія є елементом локальної культури, яка охоплює релігійні елементи (забобони).

З погляду етнології релігії, це ритуальні дії чи поведінка, за допомогою яких людина намагається вплинути на речі чи події, на які вплинути нормальним і природнім чином, здається, неспроможна. Для цього використовують «магічні предмети» або «магічні слова». Також людина узалежнює дієвість магії від «сили»: чи того, хто цим займається («маг»), чи від формули, яку вживають під час таких ритуалів, чи від «магічності» предметів («оберегів» тощо). Зазвичай для дієвості магії віра не потрібна: магія нібито діє сама, незалежно від віри того, хто її чинить, чи того, хто на її дію сподівається. Потрібна лише віра в магію як таку, щоб певні справи приписати її дії.

 

Святе Письмо про магію

Крім віри в потужну надприродну Істоту, якою є Бог (або боги), люди на сторінках Святого Письма також часто мали віру в різні ритуали, які самі по собі мали надприродну дію. Це виникало з відчуття малості, з небезпек — чи то природніх катаклізмів, чи від диких тварин або інших людей, чи від хвороби, нещастя або невдачі. Для цього застосовувалися різні ворожіння, чари. Читаємо про такі практики, як заклинання (див. Пс 58,6; Єр 8,17), віщування за допомогою вузлів та шнурів (див. Єз 13, 17‑23). Євреї, перебуваючи в Єгипті, зустрічали там чародійні практики та різних віщунів, чародіїв і чаклунів (див. Бут 41,8. 24; Вих 7,11).

Проте не лише у стародавньому Єгипті була присутня магія, але в усіх тодішніх країнах, в Ізраїлі теж. Наприклад, відома історія сталася з першим ізраїльським царем, Саулом, який спочатку вигнав із країни всіх чарівників і віщунів (1 Сам 28,3), але потім сам просив жінку-чарівницю в Ен-Дорі, щоб викликала йому духа померлого пророка Самуїла (див. 1 Сам 28, 6‑25). Також деякі інші царі Ізраїля мали слабкість до магії, як, наприклад Ахаз (див. 2 Цар 16,3) чи Манассія (2 Цар 21,6).

Магія вважалася в Законі Мойсея тяжким переступом і каралася смертю. Про це читаємо у Книзі Вихід (23), у Книзі Левіт (19) та у Книзі Второзаконня (18). Деякі гастрономічні заборони теж були пов’язані з боротьбою з магією. На приклад, хананейці мали магічний обряд, коли варили козеня в молоці його матері. Закон Мойсея забороняє ізраїльтянам робити це, причому забороняє декілька разів (див. Вих 23,19; 34,26; Втор 14,21). Заборонялося також, і досить суворо, приносити в жертву дітей, — що раніше тут і там практикували в Ізраїлі власне з якоюсь магічною метою (див. 1 Цар 16,34).

Книга Второзаконня каже: «Як прийдеш у землю, що її Господь, Бог твій, хоче тобі дати, не вчися наслідувати гидоту тих народів. Щоб не було в тебе нікого, хто призводив би свого сина чи свою дочку переходити через вогонь; нікого, хто ворожить, або кидає жеребом, або заговорює, або волхвує; або нашіптує, або викликає духів, або віщує, або розпитує мерців. Бо огидний для Господа кожен, хто це робить, і саме за ці гидкі звичаї Господь, Бог твій, проганяє ці народи перед тобою» (Втор 18, 9‑12). Також заборона споживання крові, багато разів повторена у П’ятикнижжі, була пов’язана з магічним мисленням язичників, що таке споживання додає життєвої сили, і це прирівнювалося до ідолопоклонства (див. Бут 9, 4; Лев 3, 17; пор. Дії 15, 29).

Щоб показати, що сила Бога Ізраїля перевищує силу магії, на сторінках Святого Письма часто описано, що маги чи чародії були переможені саме за допомогою сили Божої. Це й історія Йосифа у Єгипті (див. Бут 41), і боротьба Мойсея та Аарона з єгипетськими магами (див. Вих 7‑9), і перемога пророка Даниїла над халдейськими придворними чарівниками (див. Дан 2‑5; 14). У Діяннях Апостолів описано історію, коли якийсь Симон, чаклун та ворожбит, звертається до Петра і підкоряється його словам (див. Діян 8, 9‑25).

Думка Святого Письма стосовно магії така, що Божі чуда чи пророцтва спокійно дають собі раду без чаклунства, ворожіння чи будь-яких магічних дій. Це тому, що Божої сили для здійснення чуда чи сповнення пророцтва цілком вистачить; натомість вдаватися до магії означає не довіряти Богу і Його присутності серед свого народу. Зрештою, чари відвертають від служіння істинному Богу. Власне, одним з основних завдань пророків була боротьба з язичницькими ворожбитами чи чаклунами.

У Книзі Ісаї читаємо: «Я обертаю на ніщо знаки віщунів, ворожбитів збиваю з пантелику; я проганяю назад мудрих, в дурноту обертаю їхнє знання» (Іс 44,25). І дещо згодом так сказано про ворожбитство і чари: «Біда впаде на тебе, та ти не зможеш її відвернути. Нещастя несподівано спіткає тебе, а про нього ти й не гадаєш. Залишайся з ворожбитствами твоїми та численними твоїми чарами, що змалку тебе так захоплювали. Може й матимеш якусь користь, може й налякаєш?» (Іс 47, 11‑12). Пророк Єремія так говорить до сусідніх царів: «Тим то не слухайте ваших пророків і ваших віщунів ні ваших сновидців, ні ваших знахурів, ні ваших ворожбитів, що запевняють вас, кажучи: не будете служити вавилонському цареві. Бо вони пророкують вам неправду, щоб вигнати вас із вашої землі; та й я повикидаю вас, і ви загинете» (Єр 27,9). Пророк Єзекиїл так пише: «Меч уже добутий для різанини, вичищений, щоб нищив, щоб блищав, тим часом, як тебе обдурюють видіннями пустими і брехню тобі ворожать, щоб його прикласти до шиї грішників безчесних» (Єз 21, 33‑34).

Навіть Ісусові Христу пропонували робити магічні дії. Спочатку диявол на пустелі пропонував перетворити каміння на хліб чи кинутися з храму вниз, на що Христос відповів: «Написано також: не будеш спокушати Господа, Бога твого» (Мт 4,7). Пізніше, перед самим розп’яттям, цар Ірод хотів побачити якесь чудо-фокус від Ісуса, але Христос лише мовчав на таку пропозицію (див. Лк 23, 8‑9). Натомість Апостол Павло у Посланні до галатів серед цілої когорти «гріхів тіла» поміщає також і чари: «Учинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, зависті, пияцтво, гульня і таке інше» (Гал 5, 19‑21). Автор Книги Об’явлення поміщає всіх таких у «вогняне озеро»: «Боязливих же і безвірних, і мерзких, і убивць, і розпусних, і чарівників, і ідолопоклонників, і всіх лжеців – пай їхній в озері, що горить вогнем і сіркою; то смерть друга» (Одкр 21,8).

Відзначимо, що є правдою — і на це звертають увагу дослідники Святого Письма, — що деякі ритуали, також і магічні, юдеї перейняли від язичників. Однак потім ці ритуали були очищені й підпорядковані культу Єдиного Бога. Зрештою, культурне середовище і звичаї завжди мають вплив на будь-яку релігію. Християнство тут не є винятком. (Наприклад, язичницькі писанки, які стали елементом християнського святкування Воскресіння. — Прим. ред.).

Якщо не вдавалося подолати язичницькі чи магічні елементи ритуалу, перейнятого від поган, то такий ритуал знищували. Так сталося, наприклад, із мідяним змієм, якого Мойсей виготовив у пустелі, — бо потім ізраїльтяни почали з ним практикувати магічні дії: «Єзекія, юдейський цар… зніс узвишшя, розбив кам’яні стовпи, порубав ашери, розторощив мідного змія, що зробив був Мойсей, бо того часу сини Ізраїля кадили йому й звали його Нахуштан» (2 Цар 18, 1.4).

Людина, яка вірить у Бога, отримує від Нього достатньо благодаті (тобто допомоги), щоб саме у цій допомозі покладати надію. Крім того, Бог дарував людині владу і панування над світом (див. Бут 1,28), тому потреба в магії — зайва, а в певному сенсі ображає Бога, бо є проявом недовіри до Нього. Випадки з магією, викладені в Писанні, є спробою людей поєднати істинну релігію з якимось езотеричним знанням — найчастіше таким, що веде на манівці саму людину та знецінює її віру в Бога. Натомість коли людина, яка практикувала магію, навертається до Бога і починає в Нього вірити, вона покидає магічні практики раз і назавжди. Читаємо в Діяннях Апостолів: «Багато з тих, що увірували, приходили і признавались та об’являли свої вчинки. Чимало з тих, що чарували, позносивши докупи книги, палили їх перед усіма» (Діян 19, 18‑19).

 

Магія як релігійний феномен

Передусім належить відрізняти справжню релігійність від магічних дій. Релігійні акти — наприклад у монотеїзмі, — скеровані до Особи; а в язичництві це було звертання до «богів», тобто до надприродних осіб чи сил. Магія не передбачає особових відносин. Якщо ж навіть щось таке відбувається у магічних діях, то лише як несуттєвий додаток. Тому часом можна побачити у ворожок ікони чи молитви поряд із різними «закляттями» чи магічними предметами, яйцями, зіллям, картами тощо.

Магія тут не є чимось позарелігійним, вона належить до релігійної сфери в широкому розумінні. Щоправда, магія ігнорує такі суттєві релігійні акти, як молитва чи жертва, чи навіть протиставляється їм. З другого боку, в магії, як і в релігії, є свій ритуал і своя атмосфера. Релігія запрошує Бога, щоб панував над світом, над життям і долею; натомість магія — це спроба самої людини почати над усім панувати.

З погляду еволюції релігії, поки люди були неписьменні — але вже релігійні, — то магії, присутньої в їхній релігії, було аж занадто. Можна навіть сказати, що їхня релігійність проявлялася магічним чином. Різні магічні символи, ритуали, слова-закляття, магічні дії немовби тимчасово замінювали Слово, яке пізніше Бог об’явить людям і за допомогою якого люди звертатимуться до Бога. Що більш розвиненим ставало суспільство, то менш магічним ставало його релігійне мислення. Принаймні, так мало бути у теорії.

Те, що можна виділити у магічних діях чи магії як такій, так це: 1) магічні предмети чи засоби, 2) магічні слова чи формули, 3) магічний ритуал, 4) людина, яка виконує магічні дії. Щодо особи ворожбита, то її часто зобов’язують різні табу і ритуальні приписи, такі як ритуальна чистота, відповідні вбрання, так, а не інакше оздоблене тіло.

Умовно розрізняється «біла» і «чорна» магія. Перша нібито на користь і добро особи чи суспільства, друга — на шкоду і зло. Також класифікують магію як «позитивну» і «негативну». Мета «позитивної» магії («білої» чи «чорної») — викликати якусь подію. Наприклад, перемогу у війні. Або смерть головного ворога. Відповідно, мета «негативної» магії — запобігти якійсь події, наприклад, смерті, хворобі, пошесті, невдачі тощо. Також можна зустріти таку класифікацію, як «гомеопатична магія» (тобто яка діє через «подібність») і «переносна магія» (діє на підставі відношення чогось до когось). «Гомеопатична» будується на переконанні «подібне є причиною подібного», а тому треба щось символічно подібне зробити, що мало би статись у дійсності. «Переносна» магія натомість «переносить» свою дію на предмет, пов’язаний з особою (місцем, явищем, подією), наприклад — на фото цієї особи чи на якусь її особисту річ.

Хоч магічне мислення і має в собі релігійні елементи, однак, на відміну від релігії, яка старається об’єднати людей і будує спільноту, магія розвиває егоїстичну поставу і для потреб спільноти мало корисна. Магія концентрується передусім на «я» і на моїх потребах (чи на моїх рідних, моїх справах, моєму житті, моїй долі). Релігія постійно має в собі спільнотний елемент, а передусім щось таке як самопожертва, молитва за ворогів, любов ворогів тощо, — тобто елементи, які виходять поза власне его чи егоїзм.

 

Історія Церкви і магія

У християнстві від самих його початків, а конкретно — від історії життя засновника, Ісуса Христа, присутнє щось таке як чудеса. Їх належить виразно відрізнити від магії. Їхньою остаточною метою завжди є спасіння вічне людини, а тим, хто їх чинить, завжди є Бог. Тим не менше, часом до християнських практик потрапляли різні магічні елементи, або принаймні магічне сприйняття деяких із цих практик.

Наприклад, у християнстві від самого початку розвивався культ святих та їхніх реліквій. В основному, завдяки цьому культу, як і чудам, із ним пов’язаним, християнство ширилося середньовічною Європою. Часом такий культ містив елементи дохристиянські, також і магічні, що інколи наявні понині, як на Заході, так і особливо на Сході. Це бралося з того, що важко було розрізнити чудо і магію. Сьогодні, натомість, це береться з легковірства та забобонного мислення.

У часи раннього християнства, коли ще навколо домінувало язичництво, магічні практики часто зустрічалися саме серед цих язичників. Проте деякі спільноти медиків теж часто практикували магічні ритуали. Скоріше за все, робилося це у зв’язку з культом Асклепія — грецького бога здоров’я і покровителя медицини. Тому не раз можна було почути про різні «чудесні зцілення» в асклепіонах (тодішніх лікарнях) за справою бога Асклепія і, відповідно, ритуальної магії, з ним пов’язаної. Причому бог був потрібний лише для зцілення, далі спілкування з ним припинялося. Це суттєво відрізнялося від християнського підходу, де зцілення від Бога часто було початком стосунків із Ним. Нічого дивного, що християнські письменники, такі як Климент Александрійський, Тертуліан, Арнобій та інші гостро противилися цим магічним практикам.

Августин у своєму монументальному творі «Град Божий» пише про магію, що вона є «диявольським обманом», а тому її належить рішуче відкинути. Ганебна практика покладатися на «заклинання чи амулети» повністю суперечить надії на Бога чи заклику імені Христа (див. «Град Божий», X, 9). У Середньовіччі натомість постійно лунали заклики очистити культ святих від магічних практик. Зокрема в часи Реформації ці голоси дійшли до максимуму: в ім’я повної суверенності Бога та унікальності Його дії разом із магічними практиками з християнства були викинуті, як дитина з купіллю, також і культ святих та реліквій.

Розуміння магії зазнало глибокої еволюції в Середні віки: від рівня простого забобону — до рівня однієї з найбільших загроз, з якими мав зіткнутися християнський світ. У часи інквізиції, на самому початку її діяльності, магічні практики майже ніколи не досліджувалися інквізиційними трибуналами, хоча популярність і таємність магії могли цілком виправдати втручання установи, призначеної для цієї мети. У буллі «Accusatus» (1258) папа Александр IV підкреслив, що звернення до надприродних сил у деяких випадках можна вважати єретичною практикою. Своєю чергою, у 1312-1315 роках папа Климент V представив перші форми допиту підозрюваних у магії. Дуже часто тоді магією вважалося щось, що пов’язане з дияволом або з контактом із ним.

 

Католицька Церква і ставлення до магії

Сучасне вчення Католицької Церкви говорить про магію у зв’язку з Першою заповіддю Декалогу: «Я є Господь Бог твій, і нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене». Власне, обговорюючи цю заповідь, Катехизм Католицької Церкви говорить про магію:

«Бог може об’явити майбутнє своїм пророкам чи іншим святим. Однак праведна християнська поведінка полягає в тому, щоб із довірою віддавати себе в руки Божого Провидіння в тому, що стосується майбутнього, й відкидати всяку нездорову цікавість із цього приводу. Необачність може виявитися браком відповідальності» (ККЦ 2115).

«Усі форми ворожбитства треба відкинути: вдавання до сатани чи до демонів, викликання померлих чи інші дії, що помилково передбачають ‘розкриття’ майбутнього (пор. Втор 18,10; Єр 29,8). Звернення до гороскопів, астрології, хіромантії, тлумачення віщувань і долі, явища ясновидіння, вдавання до медіумів містять у собі прагнення до панування над часом, над історією і, зрештою, над людьми, як і бажання увійти в спілку з окультними силами. Вони вступають у суперечність із вшануванням і повагою, які поєднані з любовним страхом, що їх ми зобов’язані віддавати Єдиному Богові» (ККЦ 2116).

«Усяке вдавання до чаклунства або чародійства, за допомогою яких намагаються заволодіти окультними силами, щоб поставити їх собі на службу й отримати надприродну владу над ближнім, — навіть щоб цим забезпечити його здоров’я, — вступає у важку суперечність із чеснотою релігійності. Ці практики засуджуються ще більше, коли вони супроводжуються наміром зашкодити іншому або коли йдеться про втручання демонів. Носіння амулетів також заслуговує осуду. Спіритизм часто містить у собі ворожбитські або чаклунські практики. Тому Церква нагадує вірним остерігатися їх. Звернення до медицини, названої народною, не узаконює ні викликання злих сил, ні використання легковірності іншої людини» (ККЦ 2117).

Загалом, згідно з Катехизмом, магічне мислення і магічні дії є проявом забобонного мислення. Власне, про забобони Катехизм говорить так: «Забобони є відхиленням від релігійного почуття і практик, які воно передбачає. Вони можуть також стосуватися культу, який ми віддаємо правдивому Богові, наприклад, коли приписується якесь магічне значення деяким практикам, навіть законним і необхідним. Пов’язувати успішність молитов або сакраментальних знаків лише з їхнім матеріальним порядком без внутрішніх настроїв, яких вони вимагають, — означає впасти в забобони (пор. Мт 32, 16‑22)» (ККЦ 2111). Коротко кажучи, «забобони є спотворенням шани, яку ми віддаємо правдивому Богові. Вони виявляються в ідолопоклонстві, а також у різних формах ворожбитства і чаклунства» (ККЦ 2138).

Колись відомого польського богослова о. Яцека Салія ОР спитали, що думати про католика, який займається магією. Отець Яцек відповів: «На жаль, він іде в прямо протилежному напрямку, ніж троє мудреців, які прийшли поклонитися Немовляті Ісусу. Святий Ігнатій Антіохійський писав свого часу: ‘Таким чином, усяка магія була переможена, усі пута Лукавого втратили свою силу’ (Послання до ефесян 19,3). З іншого боку, коли християнин, якому Христос приніс звільнення від неволі Лукавого, звертається до магії, — відбувається все навпаки: він залишає свого Визволителя і віддається своєму найбільшому ворогу, який хоче позбавити його вічного життя».

 

*

Магія і магічне мислення повністю суперечать довірі Богу і Його Провидінню. Головна заповідь християнства звучить так: «Слухай, Ізраїлю! Наш Господь Бог — Господь Єдиний, і будеш любити Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю» (Мк 12, 29‑30). Магічне мислення є наслідком невиконання саме цієї заповіді у повноті, власне у тому пункті, де є мова про «всім»: серцем, душею, думкою і силою. Якщо я, віруюча людина, довіряю свою долю комусь іншому, ніж Богу, — то це «всім» перестає існувати, а стає «частково». А отже, я починаю любити Бога «при нагоді», не повністю. Я починаю не довіряти Йому і Його Слову.

Люблячий Бог очікує від нас повної взаємності. Бог, вірний нам завжди, очікує подібної вірності від нас. Магія є зрадою цієї вірності, довіри і любові. Це відвернення від живого Бога у бік сліпих сил; це довіра не Отцю, який нас любить, а мертвим ритуалам. Це відкинення свободи, до якої визволив нас Христос (див. Гал 5,1), щоб ми були «дітьми свободи», і загнання себе у залежність від зірок, карт, гороскопів, речей, заклинань, магічних ритуалів.

Любов до Бога, довіра до Нього, надія на Його Провидіння, віра в Нього — все це абсолютно несумісне з магією чи магічним мисленням.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity z-lib books Pizzeria Palokka on blogi ruoasta, puutarhanhoidosta ja tee-se-itse -projekteista, jossa jaetaan reseptejä, puutarhavinkkejä ja luovia ideoita. kivi-javihertyo.fi Vinkkejä elämiseen, ruokaan ja siivoukseen - kaikki mitä tarvitset mukavuuteen yhdessä paikassa! Source Χρήσιμες συμβουλές και κόλπα για κάθε μέρα Poznejte Dumeto, váš průvodce světem domácího designu a dekorací. Inspirujte se trendy a nápady pro krásnější bydlení!