Молитва вголос — це молитва словом або дією. Оскільки людина складається з душі й тіла, вона має використовувати для молитви на славу Божу не лише свій розум, а й тіло і почуття. Ви висловлюєте свої почуття та благоговіння перед Богом чіткими словами або поставою тіла, як-от стоячи навколішках, стоячи, вклоняючись або складаючи руки.
Велика цінність молитви вголос полягає у тому, що вона є засобом, за допомогою якого ви з любов’ю поклоняєтеся Богові. Кожна молитва корисна настільки, наскільки вона підносить розум і волю до Бога.
Молячись уголос, ми використовуємо підготовлене формулювання, або стандартну молитву з молитовника, або молитву, яку склали самі, і ми промовляємо її голосно чи тихо, напам’ять чи з молитовника.
Заклик до святих сприяє молитві уголос
Практика заклику до святих зберігає у нашому розумі втішне вчення про сопричастя святих і про загальне материнство Марії. Ми допомагаємо одне одному тут, на землі, спільною молитвою; ми також молимося за наших померлих і за всі душі в чистилищі; ми благаємо про допомогу святих у їхній славі, просячи заступитися за нас перед Богом. Так ми підтримуємо родинний дух, що об’єднує братів і сестер у Христі під батьківським захистом Бога і материнським заступництвом Пресвятої Богородиці.
Відданість Богоматері — це своєрідне відлуння заклику Господа стати подібними до малих дітей, якщо ми хочемо увійти у Царство Небесне. Пресвята Матір, як і, меншою мірою, святі, входить у схему нашого спасіння.
Зовнішнє поклоніння Богові
Церква наслідує приклад Спасителя, який молився усно і навчав цього ж своїх учнів. Вона надає великого значення колективній молитві вірних, як-от під час Меси, публічних відправ у храмах, під час новенн і благословень.
Публічна молитва має особливу силу і дуже приємна Богові, бо Господь сказав: «Коли двоє з вас згодиться на землі просити що б там не було, воно буде дано їм Моїм Отцем Небесним; бо де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них» (Мт 18, 19-20).
Ісус зі своєю благодаттю перебуває поруч і підтримує такі молитви своїм заступництвом перед Отцем.
Літургія — спільна молитва Церкви
Літургія Церкви складається з молитов, що лунають під час Святої Меси, Літургії Годин та молитов, які використовують під час уділення Таїнств і сакраменталій. Літургія не представляє молитву окремої людини, що молиться від свого імені у своїх власних намірах; вона радше є молитвою всієї Церкви, що звертається до Бога як одне тіло — Містичне Тіло Христа.
Папа Пій ХІІ писав:
«Божественний Відкупитель так захотів, щоб священницьке життя, розпочате з благань і жертв Його смертного тіла, безперервно тривало протягом століть у Його Містичному Тілі, яким є Церква.
У покорі… згідно з бажанням свого Засновника, Церква продовжує священницьку місію Ісуса головним чином через Святу Літургію. Вона робить це, у першу чергу, на вівтарі, де постійно повторюється принесення Хресної Жертви, і де вона оновлюється, з єдиною різницею у способі її принесення. Потім вона робить це за допомогою Таїнств, через які люди стають учасниками надприродного життя. Зрештою, вона робить це, жертвуючи Богові, всеблагому і великому, щоденну данину своєю молитви хвали. “Чи є прекрасніше видовище для Неба і землі, — зауважує наш світлої пам’яті попередник Пій ХІ, — ніж Церква у молитві! Століттями, безперервно, від півночі до півночі, на землі триває божественна псалмодія натхненних пісень; немає жодної години, яка не була б освячена її особливою Літургією; немає жодного етапу людського життя, який би не мав участі у подяці, хвалі, благанні та відшкодуванні через спільну молитву Містичного Тіла Христового!”»
Церква називається Містичним Тілом Христовим, бо її члени — на Небі, на землі та у чистилищі — поєднані надприродними зв’язками між собою та з Христом, її Головою. Таким чином, усі разом вони схожі на частини живого тіла. Ісус же — Світло світу.
Світло кожної особистості — це освячувальна благодать, яка, як світло кожної душі, єднає всіх членів Церкви.
Доктрина про сопричастя святих — союз вірних на землі, благословенних на Небі та душ у чистилищі — запевняє, що ми маємо мільйони друзів, пов’язаних із нами надприродним зв’язком благодаті та милосердя, джерелом яких є Христос.
У своїй енцикліці про Літургію Папа Пій ХІІ писав:
«Разом із Церквою… її божественний Засновник присутній на кожній літургійній відправі; Христос присутній на царській Жертві вівтаря як у особі Його служителя, так і, понад усе, у Євхаристії. Він присутній у Таїнствах, вливаючи у них силу, що перетворює їх на готові знаряддя освячення. Він, зрештою, присутній у молитвах хвали і благання, звернених до Бога, як було написано: “Де двоє або троє зібрані в Моє ім’я, там Я серед них”. Отже, Свята Літургія — це публічне поклоніння, яким наш Відкупитель як Голова Церкви вшановує Отця, а також поклоніння, яким спільнота вірних вшановує свого Засновника, а через Нього — Небесного Отця. Коротко кажучи, це поклоніння, яке Містичне Тіло Христа звершує у повноті з його Головою та членами».
Сімейна молитва
Молитва і Таїнства — звичайні джерела благодаті як для окремої людини, так і для сім’ї. Коли цими джерелами користуються, у домі панує щастя, бо вони є засобами приведення Бога у дім. Глибоко релігійні батьки, переконані у тому, що релігія — це не те, у що потрібно «просто вірити», заохочуватимуть спільні молитви вдома.
Ще у ІІІ столітті святий Кипріан казав, що колективні чи сімейні молитви відповідають духу перших християн: «Ми не кажемо “Отче мій”, і ми просимо не “дай мені”, але “дай нам”; це тому, що Вчитель єдності не бажав, щоб молитва звершувалася приватно і щоб кожен молився сам за себе; Він хотів, щоб один молився за всіх, бо Він, у своїй єдиній Особі, поніс на собі все».
Переклад CREDO за: о. Лоренс Дж. Ловасік, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
