Сестри-альбертинки, що служать убогим, відновили свою діяльність у Львові 2017 року. Напередодні 125 річниці заснування у Місті Лева осередків допомоги безхатькам та сиротам сюди прибули на служіння три представниці Згромадження св. Брата Альберта.
Сьогодні цих сестер у сіреньких габітах знають чи не всі потребуючі Львова. Сестра Радослава працює на благодійній кухні «Карітас Спес» Львівської архідієцезії, с. Доротея та с. Ієроніма відвідують самотніх осіб похилого віку по їхніх домівках, допомагають із їжею та ліками, годують безхатьків, відвідують лікарні, допомагають вимушеним переселенцям і одночасно займаються проєктом, заради якого і розпочали своє служіння у Львові: будують дім для безпритульних жінок та самотніх матерів у кризовій ситуації.
Ділянку під будівництво дому і наріжний камінь для каплиці освятив у Львові 18 липня 2020 р. кардинал Конрад Краєвський, Папський розподілювач милостині. І відтоді розпочався непростий шлях будівництва притулку: документація, пошуки коштів, пандемія, війна… Та з Божою допомогою і підтримкою добрих людей з усіх куточків світу, станом на червень 2023 року будівництво вийшло на фінішну пряму. Вже скоро дім зможе прийняти під свій дах перших мешканок.
CREDO вдалося побувати на будівельному майданчику, побачити, як виглядатиме притулок, та поспілкуватися з головною рушійною силою цього проєкту — настоятелькою львівських альбертинок с. Ієронімою Кондрацькою.
— Три роки тому тут були бур’яни і хащі. Сьогодні вже стоїть гарний будинок, який стане тимчасовим домом для жінок у складних життєвих обставинах, як ви і мріяли. Як вам це вдалося?
— Цей будинок постає у дуже складний час: спочатку пандемія, а зараз повномасштабна війна; але, попри все, будівництво не зупинилося. Можна сказати, що цей будинок є даром людських сердець і молитов. Адже багато молитовних груп омолюють справу будівництва цього дому, а ми, своєю чергою, теж молимося за наших жертводавців.
— Хто ці люди, що жертвують кошти?
— Хоч би куди я поїхала — зустрічаюся із надзвичайною людською зичливістю. Була навіть така ситуація: один пан із Лодзі почув інтерв’ю, яке я давала для Ватиканського Радіо, і пожертвував нам 16 тонн керамічної плитки, а також харчі та побутову хімію. Багато допомагають мої шкільні й університетські подруги. До допомоги долучаються цілі парафії. Завдяки щедрості всіх цих людей ми вже маємо посуд для 300 осіб: тарілки, чашки, столове приладдя й постільну білизну. Днями приїдуть подушки та ковдри. З Божою поміччю, у вересні це місце має почати служити жінкам у складній життєвій ситуації та самотнім матерям.
— Що ще залишилося зробити?
— Будівля майже готова: поштукатурена, пофарбована, риштування знято, частина території вже викладена бруківкою. Тривають роботи зі впорядкування території. Всередині майже готові два поверхи. Ми намагаємося зробити все, щоб у вересні можна було вселитися і продовжувати роботи.
— Сестри теж тут житимуть?
— Так. Наші кімнати і капличка — на горищі. Це наша харизма: бути з бідними. Тому ми будемо жити в цьому будинку з тими, кого сюди приймемо.
— Зараз ви дбаєте про безхатьків та людей у матеріальній скруті, годуєте людей вулиці. Ви плануєте продовжувати цю діяльність чи зосередитеся на допомозі жінкам у новому домі?
— Тут є всі умови для того, щоб запустити кухню для потребуючих. Їдальня розрахована на 300 осіб. Буде також пральня, щоби потребуючі жінки, які не живуть із нами, могли прийти і випрати свої речі; буде також лазня, щоб вони могли помитися та переодягтися. Плануємо, відповідно, облаштувати світлицю, де вони зможуть побути, відпочити. Буде також невеличкий склад одягу та взуття.
— Чи війна внесла якісь корективи у план функціонування цього притулку?
— Львів наповнений людьми, які через війну втратили все і зараз дуже бідують. Вони приїхали до міста без нічого, і ми намагаємося допомогти їм. Цей дім стане для них місцем нового початку та притулком для багатьох жінок і матерів з дітьми. Ми віримо, що ця війна скоро закінчиться і в Україні настане світанок волі та миру, і що люди зможуть повернутися до своїх домівок; а поки ми будемо їх підтримувати і допомагати стати на ноги.
— Яку мету ви ставите перед собою насамперед?
— Ми хочемо дати цим жінкам промінь надії, видобути з них красу і добро, які вони у собі мають. Я вірю, як і наш засновник св. Брат Альберт, що кожна така людина має в собі перлину, яку потрібно знайти й очистити. У нас є багато ідей, як це зробити. Навколо нас великий новий житловий квартал, якого не було, коли ми починали будівництво. Тож, може, знайдеться якась робота для жінок, що житимуть у нашому домі. Поруч є пекарня, можливо, відкриється кав’ярня, — це все можливості заробити на своє утримання, повернути собі відчуття власної гідності.
— Зараз вас лише троє. Як ви будете давати собі раду з великим притулком?
— Плануємо збільшити кількість сестер у Львові, коли відкриємо дім. Нам потрібна буде допомога. Господь Бог піклується про нас. Він дає нам жертовних людей, які дуже допомагають нам працювати на славу Божу і на благо потребуючих. У нас є волонтери — чудові жінки, надійні, які ходять із нами до бідних, допомагають роздавати їжу безпритульним на вулицях, але також мають кожна свою роботу. І хоча ми не заглядаємо далеко вперед, а зосереджуємося на тому, що маємо зробити сьогодні, та все ж розуміємо, що нам знадобиться допомога наших сестер, щоби дати раду із цим усім.
фінансово.
Щиро дякуємо!
