Тіло — один із найбільших парадоксів нашого часу. Незважаючи на те, що людські стосунки все більше й більше переносяться у «віртуальний світ», багато хто повністю зосереджується на матеріальному вимірі життя.
Надто багато сучасних течій зводять екологічні проблеми до захисту життя як суто матеріального явища. Це ставить рослини й тварин на один рівень із людиною, водночас зневажаючи людський дух.
Церква пропонує протилежний шлях, «теологію тіла». На жаль, ця теологія часто обмежується розмовами про сексуальний вимір людських істот. Іноді це постає у такому світлі, що нашим сучасникам здається, нібито католики не люблять людське тіло або не розуміють його.
Тіло займає центральне місце у християнстві
Однак християнство — це релігія, яка певною мірою цілковито стосується тіла. Будь-яка автентична християнська теологія неодмінно є «теологією тіла», оскільки вона говорить про Ісуса, Бога, який став одним із нас, у тому числі й тілесно.
Те, що Бог, який любить нас, розділив із нами наш людський стан, це демонстрація безмежної божественної любові до нашої тілесної реальності. Втілений Бог не цурається плоті.
Бог — автор життя, яким ми живемо, і Він створив його так, щоби через тілесний досвід ми могли прийти до Нього. Отже, коли Бог поділяє наш тимчасовий і крихкий спосіб існування, Він не відходить від того, ким Він є.
Тілесність — це не випадкова частина буття, а істотна сторона нашого життя. Ми — це тіло, поєднане з душею, і одне не може жити без іншого. Ми є тілом і душею для вічності. Тіло — це не вульгарний «одноразовий контейнер», так само, як і душа — це не єдиний гідний Бога безтілесний і абстрактний вимір нашого єства. Навпаки, саме у єдності обох аспектів ми є повносправними особами та óбразами Бога.
Людська особа — це єдність тіла і душі; це як втілена душа, так і одушевлене тіло. Справа не в тому, що «я» маю тіло чи «я» маю душу, а у тому, що ми одночасно є тілом і душею.
Віра в Ісуса не дає нам обирати між тілом і духом. Вони — це два аспекти однієї істоти. Дух — це активний принцип цієї єдності, але не інша відокремлена сутність.
Тіло, створене для Неба
Наше тіло — не тимчасовий «транспортний засіб» для частини нашого життя. Це місце, де перебуває наша особиста єдність, і це важливо для нашого досвіду небес. У цьому житті це дозволяє нам переживати почуття, емоції та події, які пов’язують нас одне з одним і з самим Богом. На небі буде саме так!
Якщо Церква наважується говорити про «воскресіння тіла», то це тому, що наша віра переконує нас: у небесному блаженстві ми будемо такими самими людьми. Це означає, що наше тіло нас «супроводжуватиме». Тут закінчуються всі визначення й описи; лише віра веде нас, тоді як деталі від нас вислизають.
Отже, оскільки ми житимемо вічно у тілі, нам давно пора жити з ним у мирі!
Звичайно, це може бути причиною страждань, комплексів і гріхів. Бувають дні, коли наше тіло здається нам важким і зайвим, коли ми сприймаємо його як чужинця чи навіть загрозу.
Але завдяки своєму тілу ми також відчуваємо задоволення, відпочинок, любов і радість. За його допомогою ми відчуваємо небесну ностальгію, спраглість Неба і його чудес. Його потреба більшого, його ненаситна гонитва за щастям — це доказ нашого передвизначення до радості, у якій воно братиме участь!
Бог із любов’ю дивиться з Неба на кожного з нас, Його створінь. Він чудується цій істоті, так схожій на Нього самого, бо Він створив її з любові і для любові. Отже, щоби споглядати Бога, не забуваймо споглядати своє тіло. Люблячи те, що любить Він, ми зможемо любити Його трохи краще.
Переклад CREDO за: о. Ґійом де Шає, Aleteia