У Святому Письмі не вказується ні день, ні конкретний рік, коли саме народився Христос. Через це окремі течії в християнстві навіть узагалі відмовлялися від святкування Різдва.
Про дату народження Спасителя розмірковує о. Петро Балог ОР, директор київського домініканського Інституту св. Томи Аквінського.
Що ми знаємо зі Святого Письма про народження Ісуса Христа? Хто з євангелістів описує цю подію? Чому не відома дата народження Спасителя? Чи все з написаного в Біблії про народження Христа потрібно розглядати як історичні факти? Відлік нашої ери пов’язують із Різдвом Христовим — та чи справді Ісус народився у 1‑й рік нашої ери?
Новий Завіт про Різдво
Про народження Дитини Ісуса пишуть двоє з чотирьох євангелістів, а саме Матей і Лука. Прочитати описи народження Ісуса Христа і все, що потім чи перед тим було, можна у св. Матея (розділи 1 і 2), а у св. Луки в розділі 1, від 46 вірша, до 2 розділу 40‑го вірша. Ці описи взаємодоповнюються: один пише про ангелів під час народження та пастухів (Лука), інший — про мудреців зі Сходу та зірку над Віфлеємом (Матей). Одні події більш реалістичні, і біблісти не мають великих застережень щодо них; інші натомість більш катехитичні й подані на кшталт притчі, як-от мудреці й зірка, втеча до Єгипту, вбивство Іродом немовлят віком до 2 років. Про це все, тобто передусім про 2 розділ Євангелія від Матея, можна говорити окремо, пояснюючи, що і як Матей хотів донести читачеві; а коротко можна лише сказати, що історичним подіям, описаним там, надали символічного значення вже Отці Церкви, а сьогоднішні дослідники Святого Письма і поготів.
Добра Новина проголошувалася попервах так, що говорилося передусім про смерть і Воскресіння Ісуса Христа заради нашого спасіння. Тому треба покаятися, прийняти прощення і отримати плоди цих спасительних подій. Це була так звана керигма, тобто урочисте проголошення спасительних дій Бога на землі.
Натомість дещо пізніше почали проповідувати також історію земного шляху Спасителя, з усіма подіями і промовами. Все відтворювалося зі слів свідків цих подій, передусім Апостолів. Ще пізніше це записали євангелісти, кожен — так, на підставі яких свідчень чи документів він працював над своїм Євангелієм. Так з’явилися в Євангеліях розділи, які передували смерті й Воскресінню Христа. У Марка і Йоана ці попередні події починаються від Хрещення Ісуса у Йордані. Натомість Матей і Лука пішли ще далі, і описали історію появи Месії у цьому світі, тобто історію Його народження. А Лука взагалі пішов до самого кінця, чи то до початків, і описав історію Благовіщення.
Рік народження Ісуса Христа
Якщо йдеться про дату Різдва Ісуса Христа, то з того, що наводять євангелісти, вирахувати її важко. Наприклад, Лука пише: «Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квіриній» (Лк 2, 1‑2). З історії відомо, що Квіриній правив у Сирії і проводив перепис; але це правління припадало вже на 6 рік нашої ери, коли відбувся той історично зафіксований перепис, і він уже був «другим», а не — як пише Лука — «першим». Зрештою, пізніше євангеліст згадуватиме цей другий перепис і події, які тоді відбувалися в Юдеї, у Книзі Діянь Апостолів (див. Діян 5,37).
Більшість істориків доходять висновку, що Лука помилково поміщає Квіринія при першому переписі, про який ніхто не згадує; натомість про другий перепис згадує тодішній історик Йосиф Флавій, і він точно відбувся. Інші історики все-таки твердять, що той перший перепис мав місце, просто про нього ніхто з сучасників не згадує, і що він відбувся за часів Ірода Великого. Крім того, деякі археологічні розкопки якось нібито натякають — хоч і не прямо, — що Квіриній міг двічі бути намісником Сирії, і вперше — до нашої ери. Ще дехто тлумачить, що коли Лука пише: «Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Квіриній» (Лк 2,2), то слово «перший», грецькою «prote», можна теж перекласти як «перш ніж», «перед»: тобто хтось інший робив цей перепис, перед намісництвом Квіринія. Зрештою, Тертуліан ще наприкінці ІІ століття твердив, що перепис провів один із попередників Квіринія — Гай Сентій Сатурнін, який був римським намісником Сирії від 9 до 7 або 6 року до н. е. За його часів і був царем Юдеї Ірод Великий, про якого мова у Євангеліях від Матея і Луки.
І ось тут починається цікаве. Ірод Великий був царем Юдеї — призначений Римом — від 37 по 4‑й рік до нашої ери. Про нього згадує Матей у другому розділі свого Євангелія. Згадує про Ірода Великого і Лука в описі історії народження Йоана Хрестителя (див. Лк 1,5). Отже, базуючись на цих даних, Христос напевно не народився у першому році нашої ери, лише раніше, як мінімум на 4 роки до нашої ери, а як кажуть науковці, то навіть щонайменше на 6 років раніше. Тобто 2024 рік нашої ери — це, якби рахувати «від Різдва Христового», був би десь 2030 рік. Звідки ж узялася помилка?
Наша ера і помилка Діонісія Малого
Помилку зробив винахідник «нашої ери» — Діонісій Малий, святий монах із Балкан, що жив у Римі в першій половині VI століття. Він, на замовлення папи Йоана І, опрацював 525 року нові календарні таблиці, подібні до тих, що раніше були опрацьовані в Александрії для потреб пасхалії. У той час християни мали юліанський календар, але датування вели від початку правління імператора Діоклетіана, тобто від 284 року. Зрештою, роки у Римі в часи Діонісія називалися іменами консулів, які тоді правили у Вічному Місті (яке тоді ще входило до складу Остготського королівства). У будь-якому разі, щоб «викинути з календаря» гонителя християнства, Діоклетіана, було вирішено почати літочислення «від Різдва Христового». Діонісій порахував, що Христос народився у 753‑й рік після заснування Рима. І помилися на ті 4‑6 років.
Діонісій узяв із Євангелія від Луки, що Христу на початку Його публічної діяльності було «якихось років тридцять» (див. Лк 3,23). А розіп’яли Христа напередодні юдейської Пасхи за правління імператора Тиберія. Використовуючи місячний і сонячний календарі, Діонісій вирахував тодішню дату Пасхи: 25 березня 31 року «після народження Ісуса». Шляхом складних обчислень монах дійшов висновку, що рік, коли він писав свої таблиці, є 525‑м від Втілення Ісуса Христа (саме втілення, а не народження, тобто за 9 місяців до Різдва!). Александрійські пасхальні таблиці та деякі інші календарі, які Діонісій проігнорував, Втілення Христа поміщали на більш ранню дату. Однак саме таблиці Діонісія поступово набрали популярності, і його Anno Domini Nostri Iesu Christi (скорочено: A.D.), тобто «Рік Господа нашого Ісуса Христа», увійшло як момент початку нашої ери. Якщо Втілення, згідно з Діонісієм, мало місце 25 березня 1‑го року нашої ери, то, відповідно, Різдво Христове припадає на традиційну вже тоді дату — 25 грудня 1 року нашої ери.
Сумніви щодо обчислень Діонісія Малого
Одним із перших, хто піддав сумніву розрахунки Діонісія — а отже, й рік народження Христа, від якого обчислюється рік нашої ери, — був польський єзуїт та історик Лаврентій Суслиґа (1570-1640). Пишучи свою дисертацію 1605 року, Суслиґа вважав більш правдоподібною датою народження Христа 4 рік до нашої ери. Базував він це твердження на аналізі хронології життя царя Ірода і деяких його потомків.
Дещо пізніше німецький астроном Йоганн Кеплер (1571-1630), прочитавши дисертацію Суслиґи, визначив роком смерті царя Ірода Великого 4 рік до нашої ери. Це переконання базувалося на даних Йосифа Флавія, з творів якого вже можна було вивести, що смерть Ірода Великого сталася десь у 4 або 3 році до нашої ери. Кеплер, однак, звернув увагу на інший факт із творів Флавія: що напередодні смерті царя Ірода відбулося місячне затемнення. І астроном Кеплер вирахував цю подію як таку, що відбулася 4 року до нашої ери.
Отже, Ісус не міг народитися пізніше цієї дати, лише до неї. Додаючи факт про перепис, який при народженні Христа не був «другим», а тим попереднім, — маємо 6 або навіть 7 рік до нашої ери як історичний рік Різдва Христового.
Це все, звісно, робочі гіпотези; але вони напевно більш вірогідні, аніж та, що Христос народився 1 року нашої ери.
25 грудня як день народження Ісуса Христа
Різдво Христове більшість християн світу святкують 25 грудня — хоча імовірність, що Христос народився 25 грудня, менша одного відсотка. На цю дату не сильно звертали увагу у перші віки християнства. Приміром, Іриней Ліонський (†202) чи Тертуліан (†бл. 220) взагалі не згадують про це свято у літургії, а тим більше про його дату. Деякі натомість, як-от Ориген (†256), навіть висміювали спроби прив’язати Різдво до якоїсь дати, як це в його часи вже практикували християни Рима, — тому що таємницю народження Бога, на думку Оригена, неможливо зафіксувати, як ми це робимо з нашими днями народження. Для Оригена спроба зафіксувати Різдво в конкретний день — це «язичницька практика».
Проте цей день, 25 грудня, поступово почав закріплюватися, зокрема тому, що ця дата в юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння —найкоротший день у році. Опісля дні починали збільшуватися, ставали світлішими: гарний символ приходу Христа у світ, щоб його «роз’яснити своєю присутністю». Крім того, у римських язичників це був день народження бога — Непереможного Сонця (Dies Natalis Solis Invicti), перейнятий римлянами у ІІІ столітті після Христа зі східного культу бога Мітри. Отож поміщення на цю дату Різдва Христа — Сонця світу було символічним кроком. Але ще до цієї адаптації східного свята Непереможного Сонця римляни-язичники під кінець грудня мали свій язичницький фестиваль, Сатурналії, в яких християни, зрозуміло, відмовлялися брати участь.
Варто додати, що теорія про просте уміщення християнами Різдва Христового на день язичницького свята народження Непереможного Сонця є лише теорією — ані разу про цю заміну не згадується у християнських авторів. Натомість християни, що використовували тоді юліанський календар, знали, що 25 грудня визначене як день зимового сонцестояння, і що потім день починає зростати і світлішати. А тому те, що можна зустріти в проповідях того часу стосовно Різдва і дати 25 грудня, то це не заміна поганського свята, але що Христос — «наше Світло», «наша Ясність», Той, Хто розсіює темряву, тощо. Отож визначення дати Різдва на 25 грудня мало скоріше і насамперед зв’язок з астрономією і календарем, і лише як другорядний наслідок — із заміною язичницьких святкувань у той день.
Властиво, то це не християни перейняли язичницький день і помістили на його місце своє свято, а набагато пізніше почали до вже християнського Різдва, що святкувалося 25 грудня, додаватися язичницькі елементи. Приміром, ялинка, взята від друїдів, з їхніх пізньосередньовічних ритуалів. Або ж українські «коляди», «дідухи» тощо.
І якщо ще у ІІ столітті Різдво Христове деякі християни Римської імперії святкували в другій половині квітня, то вчитель Оригена, Климент Александрійський, який жив на початку ІІІ століття, говорить про 17 листопада як про день Різдва Христа (хтозна на якій підставі). Хоча він також згадує в одному творі «деяких, що святкують Різдво 21 березня, інші — 21 квітня, а ще інші 20 травня». Про 25 грудня взагалі не згадує (див. Климент Александрійський, Стромати, І, 21). Але вже у середині IV століття дата 25 грудня стає переважною, коли йдеться про літургійний спомин Різдва Христового.
До речі, деякі дослідники пов’язують уміщення дати Різдва Христового на 25 грудня з… датою Його смерті. Була традиція, ще з часів Тертуліана або й раніше, що Христос помер того самого дня, коли і прийшов у цей світ. Це була давня юдаїстична традиція, що Сотворіння і Викуплення повинні відбутися того самого дня. У Вавилонському Талмуді, створеному на межі XIII-XIV століть, є мова про цю традицію: двоє рабинів ІІ століття дискутують, і один з них твердить, що «місяця нісана був сотворений світ, у нісані народилися патріархи, на Пасху теж народився Ісаак, у нісані наш народ був викуплений з Єгипту,… і в нісані також наш народ у майбутньому буде остаточно викуплений» (див. Rosh Hashanah 11a).
Власне, Тертуліан близько 200 року пише, що день 14 нісана, тобто п’ятниця розп’яття Христа, — це наше 25 березня. І саме цього дня святкувалося Благовіщення. Відповідно, 9 місяців пізніше маємо народження Христа, тобто 25 грудня. Потім про 25 березня як про день смерті Христа анонімний автор із Північної Африки на початку IV століття писатиме у трактаті «Про сонцестояння і рівнодення» так: «Саме тому наш Господь був зачатий вісім днів перед квітневими календами [25 березня], і це є одночасно день Страстей Господніх і Його Зачаття». На підставі цього автор логічно виводить день Різдва на 25 грудня (див. Трактат De solstitia et aequinoctia conceptionis et nativitatis Domini nostri Iesu Christi et Iohannis Baptistae). Августин в одній із проповідей про Трійцю повторить цю ідею про причину уміщення Різдва на 25 грудня (див. Августин, Проповідь 202).
На Сході подібно вираховували день смерті Христа, виходячи з 14 нісана, — але оскільки там використовували не римський юліанський календар, як це робив Тертуліан, а свій, грецький, то їм виходило 6 квітня. Відповідно, Різдво, пересунуте на 9 місяців пізніше, припадало на 6 січня – разом з Епіфанією (Богоявленням). Так воно й залишилося у вірмен — лише Благовіщення пересунулося на один день, 7 квітня. Підсумовуючи: традиція уміщення Різдва Христового на 25 грудня має радше юдаїстичне коріння, аніж язичницьке.
Якщо говорити конкретно, то 354 року вперше згадується — а потім тут і там у різних авторів повторюється — день 25 грудня як день Різдва Христового (див. Chronographus anni CCCLIIII). У цьому календарі з 354 року його автор, римський каліграф Діонісій Каліграф, посилається на 336 рік: що саме тоді в Римі християни святкували Різдво Христове 25 грудня, і так там пише: «Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. Luna XV», тобто: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8‑й день до січневих календ у п’ятницю 15‑го місяця» (див. Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum, Berolini 1892, IX).
Одним із перших відомих проповідників, хто говорив про 25 грудня як день Різдва, був єпископ Верони Зенон (362-380). Однак, скоріше за все, день 25 грудня, пов’язаний з Різдвом, існував і раніше. Августин в одному з творів, написаному близько 400 року, згадує єретиків-донатистів із Північної Африки, які 312 року «святкували Різдво 25 грудня, але відмовлялися святкувати Епіфанію 6 січня». Тому можна припустити, що дата 25 грудня сягає ще кінця ІІІ століття.
З християнського Заходу ця дата досить швидко перебралася на християнський Схід. 370 року Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії, пише про 25 грудня як про день Різдва Христового. 380 року Григорій Назіянзин, архієпископ Константинополя, також згадує 25 грудня як день Різдва. 386 року Йоан Золотоустий, перебуваючи ще в Антіохії, також говорить про цю дату, пов’язуючи її з Різдвом. В одній із проповідей, виголошеній власне 386 року в Антіохії, каже, що «не минуло ще й 10 років, як цей день став відомим і в нас». Пізніше, 432 року, Кирило Александрійський говоритиме як про щось очевидне, що дня 25 грудня ми, християни, святкуємо Різдво Христове.
В Єрусалимі у IV столітті свято Різдва Христового було ще не відоме як окремий літургійний спомин. Святкувалася тоді лише Епіфанія, тобто Богоявлення або Хрещення в Йордані, що мало місце 6 січня. Проте вже наступного століття, за Єрусалимського патріарха Ювеналія (418-458), починають і тут святкувати Різдво Христове як окреме свято, і теж 25 грудня. Щоправда, наступні патріархи Єрусалиму скасували це свято як «не наше, нетрадиційне», і поєднали його знову з Богоявленням; але у VI столітті воно знову було повернене як самостійне, і вже на постійній основі святкувалося 25 грудня. Вірмени аж до початку XIV століття святкували тільки Епіфанію (згадуючи там і Різдво); проте 1306 року виокремили Різдво Христове у самостійне свято. Сьогодні лише вірмени-католики святкують Різдво окремо від Богоявлення, бо Вірменська Апостольська Церква і далі відзначає лише Епіфанію як окреме свято, а Різдво разом із нею.
Августин в одній зі своїх проповідей з приводу урочистості Різдва Христового, написаній на початку V століття, так обґрунтовує святкування Різдва 25 грудня: «Отже, Він народився в день, який є найкоротшим у земному році, а наступні дні починають тепер збільшуватися. А тому, Він (народжуючись), низько нахилившись, щоб підняти нас, обрав цей найкоротший день; але в цей же день починає бути дедалі більше світла» (Августин, Проповідь 192). І вже у V столітті дата 25 грудня була остаточно затверджена для майже всього християнського світу як день Різдва Христового. Особливо папа Лев Великий (роки понтифікату 440-460) багато виголосив проповідей про Різдво Христове, і про день Різдва — 25 грудня.
Отже, дата 25 грудня, хоч і досить давня й має свою традицію, проте є символічною. Звісно, вона на сьогодні «точніше символічна», аніж інші дати, з огляду на більшу точність григоріанського календаря. Крім того, у цей день переважна більшість християн світу святкують Різдво Христове. Тому ця дата є також у певен спосіб об’єднавчою. Бо, не знаючи точної дати народження Христа, треба вибрати якусь одну, щоб символічно в один день літургійно святкувати цю велику подію і цю велику Таємницю нашої віри.
фінансово.
Щиро дякуємо!
