Щораз більшого числа людей стосується так званий «технострес». Це явище має різні аспекти: він потоку повідомлень-«страшилок», через пресинг посідання найновіших гаджетів, соціальну ізоляцію і цифрове виключення, аж по страх про майбутнє. І буде, імовірно, тільки гірше.
Про це Марек Матач із РАР розмовляє з доктором Конрадом Маєм, керівником Центру суспільних і технологічних інновацій HumanTech, ад’юнкт-професором кафедри психології Варшавського університету соціальних і гуманітарних наук. Доктора цікавлять передусім питання, пов’язані з новими технологіями, зокрема — штучним інтелектом та Метаверсумом (цифровим Всесвітом), їхнім впливом на соціальні та психологічні процеси. У дослідницькій частині своєї роботи д‑р Май займається взаємодією людей і роботів.
— Технології розвиваються щораз швидше. Чи, на Вашу думку, з погляду психічного благополуччя, людям живеться щораз краще — чи це їм на шкоду?
— Настільки однозначно це оцінити неможливо. Вже багато сказано про згубний вплив смартфонів. Але ж вони дають нам постійний доступ до інтернету; багато що ми можемо перевірити і багато справ зробити в один клік. Через те, що в одному місці є широкий доступ до інформації, ми не можемо без нього обійтись. Постійно чекаємо на наступні версії: кращий телефон, кращий телевізор чи автомобіль, — і не дуже замислюємося, чи вони будуть нам насправді потрібні.
— Раніше купували новий телевізор кожні кілка років, потім — новий комп’ютер, а сьогодні треба оновлювати телевізор, комп’ютери, телефони, розумні годинники, окуляри віртуальної реальності… Складно за всім встигати!
— Це найбільше стосується молодих людей, які мають тенденцію порівнювати себе з іншими і часто будують самооцінку на тому, що мають нового або сучасного, чим можуть похвалитися. Все це коштує дорого, отож частина таких людей навіть впадає у борги. При цьому всі такі новинки радують недовго, бо незабаром хтось інший матиме щось новіше й дорожче… Така конкуренція виснажує. До того ж, найновіші моделі різних пристроїв виявляються зовсім не такими й потрібними. Наприклад, стосовно телевізорів — 90% власників постійно користуються тільки їхніми основними функціями. Купування новинок для декого є способом підвищити почуття власної цінності. Частина людей сприймає телерадіомагазини трошки як кабінет психотерапевта: коли погано почуваються — йдуть і купують нову річ. Це легко, а маркетинг активно заохочує до купівлі. Проте це не довгострокове розв’язання.
Бо припущення, що технології дадуть нам щастя, є фальшивим. Це так званий технологічний солюціонізм, про що писав Євгеній Морозов, науковець і письменник, який живе у США, білорус походженням. На його думку, люди надмірно вірять у те, що для кожної проблеми можна знайти технологічне розв’язання. Тому в нас забагато технологій.
Молитва перед входом до Інтернету за заступництвом св. Іcидора
— Оточити себе гаджетами — це, певно, сприяє наступній проблемі: інформаційному потопу.
— Безсумнівно. Ми говоримо про інформаційне перевантаження, аналогічне терміну «міське перевантаження», який сформулював у 1970‑х роках Стенлі Мілгрем. На сьогодні вже інше явище стало головним обтяженням для людської психіки.
Ми перевантажені інформацією та електронними стимулами. Колись люди шукали інформацію, а сьогодні навпаки: інформація шукає людей. Ми щораз менше дивимося телевізор, але крім того — перейшли на малі екрани телефонів. Для мобільних потреб інформація «сконденсована», скорочена і частково підфарбована, щоби притягувати й утримувати увагу.
Смартфон для багатьох людей став синонімом різних справ для вирішення та обов’язків для виконання. Тому він привертає нашу увагу навіть коли вимкнений. За даними досліджень, оновлення люди перевіряють в середньому кожні 6 хвилин, а окрім цього, постійно приходять різні системні повідомлення. Наша увага постійно розсіяна, а це не може приносити хороших результатів. Один простий експеримент це добре показав. Групу добровольців попросили виконати певне інтелектуальне завдання. Частина їх мала робочий телефон у кишені, а частина залишила його в іншій кімнаті. Виявилося, що група, яка працювала без телефонів, мала краще результати.
Отже, наш мозок потребує зосередження, заглиблення в якусь справу, оперування на глибшому рівні. Ми також потребуємо глибших розмов, а також інших природних для нас занять — різних форм руху, танцю чи співу. Однак себе ми годуємо тільки тим, що для нашого тіла неприродне, й через це стаємо втомленими. Забуваємо про здорові способи релаксації, наприклад — замість того, щоб подбати про контакт із природою, переглядаємо фотографії.
— А матеріали в інтернеті є різної якості. Чи має це своє значення?
— Сьогодні майже всі стали у певному розумінні творцями, публікуючи різні матеріали в мережі. І кожен тією чи іншою мірою бореться за читачів чи глядачів. Тож ми порівнюємо себе з іншими, дивлячись, у кого справи кращі, в кого гірші. Це може зроджувати стрес, сум, роздратування. Окрім того, чимало сервісів змагаються за глядачів або читачів, приманюючи їх страхом. Це означає, що ми більше боїмося. До цього додається проблема фальшивих новин, фейк-ньюсів, які часто стають сенсацією. З допомогою штучного інтелекту сьогодні можна створити фактично будь-який контент, і перевірити істинність інформації дедалі складніше. Отож в інтернеті сформувалося дуже стресогенне середовище.
Ми намагаємося якось собі з цим порадити: одні люди взагалі відмовляються від соцмереж (але потім до них повертаються, бо їм бракує доступу до важливої інформації, яку там теж можна знайти), інші обмежують кількість і напрям ресурсів. Ми сьогодні вже не можемо, також і з причин професійних чи промоційних, обійтися без соцмереж. Отож перебуваємо у своєрідній пастці.
Читайте також:
50 років тому Ратцінґер попереджав про небезпеку штучного інтелекту
— Послуговуватися цифровими пристроями треба вміти. Не кожен хоче за це братися, не кожен також почувається на силах — зокрема це стосується людей старшого віку. Така виключеність може породжувати стрес?
— Безсумнівно. Це «друга сторона медалі». Одні мають забагато контакту з технологіями, а інші почуваються зовсім виключеними зі світу технологій. Часто це пов’язане з віком, бо щоразу більше технологічних рішень адресовані людям молодим, і хто старший — той уже просто за всім не встигає. У зв’язку з цим чимало людей можуть відчувати неспокій. Вони можуть дійти до думки, що замало вміють, що вони вже «застаріли». Постійне перебування онлайн для нас — деструктивне; але буття поза цифровим полем — теж. І ця дилема також стає тягарем.
— Велика популярність у мережі може супроводжуватися реальною самотністю, чи не так?
— Люди часто роблять ставку на кількість і колекціонують віртуальні знайомства, бо це показує їхню популярність. Однак обмін інформацією — це тільки видимість контакту. Фальшиве почуття контакту. Здається, що коли знаєш, що у кого діється, то цього досить. Однак навіть 100 контактів за день не замінять одного справжнього. Скорочене спілкування, заповнене емодзі й асинхронічне, коли ми комусь пишемо, а відповідь отримуємо з затримкою в часі, — це невисокої якості контакт.
Дослідження показують, що під час живих зустрічей в організмі людини виділяється багато гормонів — чого бракує навіть при відеоконтактах. Я би сказав, що ми надалі не готові до життя у світі, так сильно заповненому технікою.
Проблема полягає також у тому, що зазвичай ми цього не усвідомлюємо. Це видно щодня: коли майже кожну вільну хвилину люди проводять зі смартфоном у руці, а чи в черзі у магазині, чи в якихось приймальнях, і в туалеті теж. До того ж, екрани щораз частіше заміняють людей — наприклад, у магазинах чи аеропортах. Світ прямує в напрямку безконтактності. Нам починає бракувати емоційних «з’єднань» з іншими людьми, а ми — істоти соціальні й емоційні. Без реальних соціальних контактів неможливо будувати зв’язки; а без цього не вийде зберегти психічне здоров’я.
Все це може мати свою частку в прикрих статистиках щодо самогубств, зокрема серед молоді. Рівень самогубств молодих людей за останні 10 років зріс у 6 разів. Молодь не вчиться здорової комунікації; вони не знають, як звернутися по допомогу в разі накопичення проблем. Водночас соцмережі, відео, ігри — все це дає тільки тимчасові позитивні відчуття; тож людина, яка ними користується, почувається загубленою. Окрім користі, яку безсумнівно приносить техніка, вона ще й дуже часто створює своєрідний бар’єр стосовно іншої людини.
Читайте також:
Як подолати залежність від смартфонів у своїй родині?
— Які небезпеки загрожують людській психіці у зв’язку з зануренням у світ техніки?
— Уже в 1980‑ті роки Елвін Тоффлер говорив про шок майбутнього — стрес, викликаний страхом того, як технології стануть міняти світ. Нашого часу це стосується особливо. Люди в нинішні часи сильного розвитку штучного інтелекту замислюються, наприклад, чи коли вони закінчать навчання, не зникне ще їхня майбутня професія; чого вони повинні навчитися, у що інвестувати, чи матимуть працю, чи зможуть заснувати сім’ю. Це створює напруження. Чи ми маємо просто чекати — а чи щось робити, щоби приготуватися? Складно бодай щось передбачити. Ми живемо в часи великої невпевненості.
— І як у цьому контексті Ви бачите майбутнє? Ви налаштовані оптимістично чи навпаки, песимістично?
— Я би себе назвав поміркованим песимістом. По‑перше, тому, що насправді ми не бачимо виходу з технологічних рамок світу, в якому перебуваємо. Попри те, що певні справи можемо усвідомити, попри те, що постають рухи свободи від соцмереж, попри те, що є люди, які не мають телевізора чи шукають відпочинку на лоні природи — однак у переважної більшості немає свідомості такого типу. Ба навіть більше: ми не маємо часу на роздуми, бо технології нас захоплюють і постійно щось нам обіцяють.
Це справедливо, адже в нас викликає захват людська думка і креативність. На жаль, однак, рідко говориться про негативні наслідки технологічного прогресу. Промовано всілякі інновації і на них надаються величезні кошти. Про загрози не вчать не тільки у школах, але й відповідальні за вироблення рішень люди не читають того, що пишуть науковці чи публіцисти, такі, наприклад, як Рональд Райт, Френсіс Фукуяма чи Ювал Ной Харрарі. Тому я радію можливості такої розмови.
фінансово.
Щиро дякуємо!
