27 лютого на «Vatican News» була опублікована стаття під заголовком «”Fiducia supplicans”, нелітургійні благословення і Ратцінґерове розрізнення» за авторством редакційного директора Андреа Торньєллі.
Отець Нікола Букс, теолог і колишній консультант Дикастерію віровчення, у колонці для National Catholic Register розкритикував статтю, вказуючи на її серйозні хиби.
Як пише Букс, метою статті було ствердити, що розрізнення між ритуалами, що містяться у літургійних книгах, і пастирськими або спонтанними молитвами — це той критерій, який зараз використовується для визнання можливості благословення неврегульованих пар.
Стаття порівнює нещодавню Декларацію з певними уривками з ватиканської інструкції «Ardens Felicitatis», оприлюдненої кардиналом Йозефом Ратцінґером і Конгрегацією віровчення 14 вересня 2000 року. Цей документ стосувався молитов про Боже зцілення і виник через тогочасну потребу навести лад у плутанині, що стосувалася молитовних зібрань і харизми зцілення.
Однак це порівняння абсолютно хибне.
По-перше, важливо зазначити, що молитва — це наполегливе прохання, на що вказує саме слово, тоді як благословення — це формула схвалення (bene dicere) згори, тобто схвалення Богом.
Інструкція 2000 року пояснює, що мета молитов про зцілення — це заклик до визволення від тілесного та духовного зла, і наголошує, що не можна молитися Богові, щоб підтвердити стан гріха, в якому перебуває людина.
Метою «Ardens Felicitatis» було врегулювання новизни молитовних зібрань, що переживала зростання, враховуючи те, що вони поєднуються з літургійними відправами, спрямованими на благання про Боже зцілення, підкреслюючи літургійний аспект, за яким Церква повинна стежити і який має внормовувати, щоб відповідним чином дисциплінувати ці практики.
Після представлення прагнення зцілення і молитви для його отримання, пояснення того, як Ісус застосовував харизму зцілення, і окреслення харизми зцілення в поточному контексті, Інструкція обговорює дисциплінарні положення.
«Молитви про зцілення, — наголошується в Інструкції, — називаються літургійними, якщо вони містяться в затверджених літургійних книгах», в іншому випадку це — спонтанні молитви. Що стосується останніх, то Інструкція чітко пояснює: вони мають бути відмінними від літургійних молитов, такими, щоб їх не можна було з ними сплутати.
Ці молитви не є благословеннями, і вони не мають ефективності благословень, особливо якщо вірні не хочуть залишати стан гріха. Навіть посилання на «Ordo benedictionis infirmorum» (обряд благословення хворих з Римського ритуалу) стосується «евхологічних текстів», тобто вміщених у них молитов про зцілення, а не формул благословення, які натомість становлять власне сакраменталії.
Насправді в Інструкції ніде немає жодної згадки про благословення, окрім одного посилання на «благословення міцного здоров’я». Таким чином, стаття «Vatican News» допускає кричущу помилку, ставлячи при цьому під сумнів Ратцінґера.
Тут варто пояснити різницю між «літургійними» (з грецької: діяння святого народу) — тобто публічними відправами Церкви, люду Божого, зібраного в Ім’я Трійці, та «нелітургійними» — благочестивими практиками, які окремий віруючий здійснює сам або разом з іншими.
«Позалітургійні» практики не залучають Церкву і вимагають пильності з її боку, щоб не скотитись до «істерії, штукарства, видовищності», як сказано в Інструкції (пор. арт. 5, § 3). Літургія та приватне благочестя впорядковані одне одному, але їх не слід плутати.
Нарешті, варто сказати, що благословення, berakah на івриті, як духовний і священний акт, увічнює та прославляє присутність Бога і просить про заступництво, щоб Його сила спустилася на людину чи предмет і освятила їх. Благословення живить і виражає віру через знак хреста та окроплення святою водою.
Благословення — це розширення сакраментальної благодаті, що вимагає доброї готовності прийняти головний наслідок таїнства, для якого воно призначене (ККЦ, 1667).
Благословення несумісне зі станом гріха: не можна благословляти те, що ламає, поглинає, нищить. До якого, отже, таїнства, закликає благословення «неврегульованої» пари? Це неправда, що благословення нічого не заохочує і не виправдовує, тому що воно імпліцитно заохочує до «безладних дій» і псевдосоюзу.
У тексті «Fiducia Supplicans» вираз «благословення одностатевих пар» явним чином повторюється сім разів. Але коли йдеться про людей однієї статі, «пари» не існує. Вони однієї статі, і тому це двоє людей, але не «пара».
Отже, немає такого поняття, як «нелітургійне благословення», коли воно здійснюється рукоположеним служителем, який виконує munus sanctificandi (святительське служіння) разом зі Святою Літургією та в ній від імені Церкви.
Таким чином, підсумовує отець Букс, стаття «Vatican News» вводить в оману і є безсоромною фальсифікацією, можливо, з наміром «догодити суду».
фінансово.
Щиро дякуємо!
