Серед оздоб середньовічних храмів часто можна було побачити різні химерні речі. До таких належали страусині яйця — практика розвішувати їх у святинях довгий час збивала з пантелику істориків і теологів.
Навіщо люди це робили? Хоча на це питання немає однозначної відповіді, однак є різні теорії, які можуть пролити світло на цей загадковий звичай.
Біблійні витоки
Як не дивно, але згадку про страусині яйця можна знайти у Святому Письмі, конкретно — у Книзі Іова:
«Крило у струся красне, пір’я й пух у нього гарні?
Коли кладе на землі свої яйця і на піску їх вигріває,
він забуває, що нога їх може роздушити, що дикий звір їх може розтоптати.
До власних дітей він жорстокий, мов би вони не його були;
йому байдуже, що праця його марна.
Бо Бог позбавив його глузду, не наділив його розумом» (Іов 39, 13-17).
З огляду на те, що люди у Середньовіччі покладалися на візуальні символи набагато більше, ніж ми, і відповідно вміли краще їх «читати», можна припустити, що страусині яйця у храмах було своєрідним посланням вірним: не будьте забудькуваті, як страуси, що не дбають про свої яйця! Таким чином, нудьгуючи і мимоволі блукаючи поглядами під склепінням храму, люди бачили видимий знак, який закликав їх зосередитися на Месі.
Від земного до небесного
Один англійський бестіарій ХІІІ століття описує страуса наступним чином:
«Є тварина, яка називається ассида, грецькою — “стратокамелеон”, справжня назва якої — страус. Вона має пір’я, але не літає; ноги у неї, як у верблюда. Коли настає час відкладати яйця, страус зводить очі до неба і дивиться, чи не з’явилися зірки, які називаються Плеядами; він не відкладає яєць, доки не з’являться ці зірки. Коли приблизно у червні місяці страус зауважує ці зірки, він риє землю, відкладає яйця і засипає їх піском. Встаючи з цього місця, він одразу забуває про них і вже ніколи не повертається до своїх яєць. Погода гарантує, що літня спека зігріє пісок достатньо, щоб із яєць вивелися пташенята.
Якщо, отже, страус знає свій правильний час і забуває про своє потомство, відкидаючи земне, щоб слідувати небесним шляхом, то наскільки більше, ти, о людино, маєш звертатися до свого дару поклику згори, заради якого Бог був створений людиною, щоб вирвати тебе у сил темряви і поставити тебе серед князів свого народу у царстві Його слави!»
Таким чином, середньовічна людина, побачивши страусине яйце, мала би взяти приклад зі страуса, відвернутися від земних пожадань і полинути душею до свого небесного скарбу.
Символ Церкви
Тверда і міцна шкаралупа страусиного яйця могла бути символом захисної природи віри. Так само, як яєчна шкаралупа створює безпечне середовище для розвитку пташеняти, так і Церква створює середовище для духовного розвитку своєї пастви.
Округла форма яйця — це символ закінченості й єдності. Біблійна цитата про страуса у Старому Завіті перегукується з євангельськими словами Ісуса: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе! Скільки разів хотів я зібрати дітей твоїх, як квочка збирає курчат своїх під крила, — але ви не бажали!» (Мт 23, 37). Святий Августин у своїх проповідях теж звертався до цього образу: «Давайте покладемо наше яйце, нашу надію, під крила цієї курки»; загалом мотив «збирання разом (під крила)» був характерний для моральних поезій ХІІ-ХІІІ століть. Отже, у церковному контексті, яйце — це символ Церкви як зібрання вірних під Божими «крилами».
Перемога над смертю
У християнській теології яйце — це потужний символ Воскресіння. Зламана яєчна шкаралупа — це розкрита гробниця, свідчення воскресіння Ісуса з мертвих і обітниця вічного життя.
Барон-трубадур ХІІІ століття Саварі де Молеон описував дивний звичай, свідком якого він став в абатстві святого Моріса Анжерського під час Великодньої Утрені:
«Після закінчення утрені два капелани займають своє місце за вівтарними завісами. Двоє служителів у далматиках, аміктах і рукавичках на руках виступають перед вівтарем. Капелани співають “Quem quaeritis?” (“Кого шукаєте?”). Служителі, що представляють Марій [біля гробниці], відповідають: “Jesum Nazarenum Crucifixum” (“Ісуса Назарянина Розп’ятого”). Інші відповідають: “Resurrexit, non est hic” (“Воскрес Він, нема вже Його тут”). Тоді служителі беруть з вівтаря два страусині яйця, загорнуті в шовк, і виходять, співаючи: “Alleluia resurrexit Dominus, resurrexit Leo Fortis, Christus, Filius Dei”».
Практичне використання
Страусині яйця, що позначалися в інвентарних списках середньовічних храмових скарбниць як struthio, або як ovum striithionis, були великою рідкістю для Європи, а отже коштували дорого, і зробити такий подарунок храму могли тільки дуже заможні люди. Природно, що такі цінні предмети мали використовуватися чи демонструватися зі справді важливою метою.
Починаючи приблизно з ХІІІ століття майстерні ремісники почали займатися оздобленням страусиних яєць. Іноді вони навіть перетворювали їх на речі для літургійного вжитку. Наприклад, відомо, що у Гальберштадті (Німеччина) з двох яєць зробили дароносиці; відомі також випадки виготовлення з них релікваріїв.
За матеріалами: Medievalists.net
фінансово.
Щиро дякуємо!
