У статті, що вийшла в американському журналі «First Things», професор Карл Трумен різкими словами підсумовує те, що нині відбуваються в багатьох американських університетських кампусах.
Пропалестинські протести студентської молоді, вказує цей християнський теолог та історик Церкви, відкривають щось дуже недобре, що діється з американським суспільством.
Ситуація загалом виглядає до такої міри абсурдною, що неможливо, на перший погляд, навіть пояснити, про що саме студентам ідеться. Однак це не безумство, а радше повний брак розпізнання, політична незрілість, яка просто недостойна людей, що здобувають освіту університетського рівня. Як в’їдливо зауважує професор Трумен, «не так безумці захопили владу в психіатричній лікарні, як дошколята перейняли контроль над дитячим садочком».
Можливо, більшість людей сьогодні занадто переймаються думкою молоді:
«Здається, існує негласне припущення, що до молодих, злих, самовпевнених людей слід ставитися як до важливих. Світові лідери вимагали фотографій із Гретою Тунберг, коли вона вперше стала відомою. Типів Тунберг сьогодні багато як ліворуч, так і праворуч у політичному спектрі. Вони часто поєднують свої неінформовані думки із самовпевненим юнацьким екстремізмом, який потрібно безжально відкидати чи висміювати, а не показувати в новинах».
На жаль, возвеличення молодості має свою ціну: «Це водночас звеличення невігластва та некомпетентності. Ранні заяви про ізраїльську окупацію Гази та постійне безцеремонне використання терміну ‘геноцид’, яке підігрівається людьми в ООН, що вміють користуватися словником, є двома очевидними прикладами першого. Щодо останнього — коли, наприклад, дорослі революціонери оголошували голодування по цілих 12 годин або займали будівлі, а потім вимагали від керівництва університету дати їм їжу та воду?»
Хіба критикувати уряд США не можна? Звісно, можна; але коли ми дивимося на ці конкретні протести — важко зробити висновок, що йдеться про благо Сполучених Штатів чи долю арабів. Як зазначив проф. Трумен,
«якби це було так — Ізраїль не був би єдиною чи навіть головною мішенню. Кількість загиблих унаслідок урядового кровопролиття в Сирії, яке триває понад 10 років, — катастрофічна; але вона не вразила уяву студентських активістів. Бійня триває там донині, хоч можна було би пробачити незнання про це, враховуючи брак інтересу до конфлікту з боку медіа та студентів. Протести в студентському містечку, швидше за все, мотивуються антиєврейською ненавистю. Можна виправдовуватися тим, що в маніфесті ХАМАС від 2017 року йдеться про ворогів-сіоністів, а не євреїв. ХАМАС, однак, вважає, що Ізраїль є результатом єврейської змови. Тому заміна слів ‘євреї’ та ‘юдаїзм’ на ‘сіоністи’ та ‘сіонізм’ є зміною слів, але не зміною напрямку».
Проте йдеться не лише про антисемітизм, але про нігілізм, який криється під його поверхнею. Люди, що підтримують Палестину, часто є тими самими, хто пропагує права ЛГБТ (так наче ці права поважають мусульмани). Коли придивитися до спектру активістів студмістечка, то тим, що їх об’єднує, є «не турбота про життя арабів ані повага до ісламської культури. Єдине, що їх об’єднує, — вони хочуть нищити. Коротше кажучи, ці протести є проявом диявольського духу заперечення або, кажучи релігійними термінами, духу профанації». Тому ці протести не «за щось», а лише «проти чогось», мотивовані ненавистю до євреїв, Ізраїлю, традиційної Америки та всього традиційного загалом.
Професор Карл Трумен також відзначає глибокий парадокс:
«Американці мають право протестувати проти військових дій Ізраїлю та американської підтримки для Ізраїлю. Такі закони є ключовими для здорової демократії. Як часто наголошують, саме це відрізняє такі країни, як Америка, від таких місць, як Іран, де 16‑річних, які знімають свої хіджаби на знак протесту проти культурних обмежень, ґвалтують і вбивають, а не хвалять у пресі». Іншими словами, американські студенти, які протестують на захист арабів, користуються свободами, яких зазвичай не мають у мусульманських країнах. Тому сприймати їхній протест всерйоз важко. За словами професора Трумена, це просто інфантильне.
Більше того: опитування, проведене цими днями, показало, що студентські пропалестинські протести існують «більше у пресі, ніж у реальності»: в них взяли участь близько 8% опитаних студентів, а конфлікт у Святій Землі вони оцінили як найменш важливий із 9 наданих варіантів. Переважна більшість (81%) студентів підтримують притягнення протестувальників до відповідальності й погоджуються, що ті, хто нищив майно, захоплював будівлі, скоював акти вандалізму тощо — повинні за це відповісти.
Загалом по університетських містечках США за останні тижні заарештовано 2000 осіб за участь у протестах проти війни Ізраїлю і ХАМАС. Варто згадати, що схожим чином студентські протести, які відбувалися близько 50 років тому проти війни у В’єтнамі, примусили США вивести звідти війська і припинити фінансування воєнної підтримки, внаслідок чого владу у В’єтнамі остаточно захопили підтримувані росією комуністи.
Що ж до поглядів тих, хто живе безпосередньо на Святій Землі і представляє там християнську (тобто загалом «західну») позицію щодо війни Палестини з Ізраїлем, то о. Франческо Паттон, францисканський Кустош Святої Землі, вважає створення Палестинської держави кроком до миру.
«Ми хочемо, щоб ця війна скінчилася, бо в іншому разі борозна ненависті поглиблюватиметься з дня на день, а потім поскладати все в одне ціле буде справді надзвичайно тяжко», — сказав він в інтерв’ю для американських медіа. На його думку, «терористична атака ХАМАСу 7 жовтня 2023 року та кривава помста ізраїльтян повністю зруйнували крихку рівновагу». Стосунки між ізраїльтянами і палестинцями щораз сильніше напружені та сповнені взаємних підозр. Також це негативно позначається на християнах Святої Землі.
Отець Паттон підкреслює, що як шлях до завершення цього конфлікту в нинішній ситуації пропонується створення двох незалежних держав, і цю позицію вже довгі роки просуває Апостольський Престол.
«Виконання цього постулату напевно тяжче сьогодні, аніж 20 років тому. Водночас також зросло усвідомлення, що палестинське питання має знайти позитивне розв’язання», — каже Кустош Святої Землі. Він підкреслює, що думка про життя в межах однієї держави виглядає нереально.
«Рани залишаються надовго, — каже францисканець. — Щоб їх вилікувати, буде потрібне мудре керівництво з обох сторін, яке знає, як трудитися над примиренням». Отець Паттон наводить приклад Європи, яка пережила у ХХ столітті дві світові війни, але потім її держави зуміли примиритися, маючи спільні культурні та світоглядні погляди, і об’єдналися в Євросоюз. Натомість це неможливо у випадку Ізраїля і Палестини, які таких спільних культурних коренів не мають. «Європа була континентом, який посилався на християнські цінності, а отже — на цінності примирення, миру, співпраці тощо. Тут же ми стоїмо перед лицем культур, які неспроможні провадити діалог».
Для християн, наголошує францисканець, примирення має універсальний вимір, воно стосується всіх. Натомість юдейський і мусульманський світи застосовують прощення тільки для своєї спільноти.
фінансово.
Щиро дякуємо!
