Сьогодні турист у Парижі може відвідати площу Нації, транспортний і торговельний центр на правому березі річки Сени, не знаючи про криваві революційні події, що розгорталися на цьому місці.
Площа, на якій стоїть статуя Маріанни, символа Республіки, оточена ресторанами, навколо їздять таксі й автобуси, а місцеві мешканці гуляють у парку зі своїми собаками. Але в останнє спекотне літо епохи терору Французької революції, 17 липня 1794 року, чотирнадцять черниць, три сестри-мирянки і двоє служниць з кармелітського монастиря у Комп’єні загинули за свою католицьку віру.
Що стало приводом їхньої кривавої загибелі під лезом гільйотини наступного дня після свята Божої Матері з гори Кармель?
Відповідь може бути дивною, якщо припустити, що ідеали свободи, рівності й братерства справді узагальнюють дух Французької революції. Після повалення традиційної абсолютної монархії і підйому Національних зборів з конституційною монархією 1789 року держава атакувала Католицьку Церкву, конфіскуючи майно і закриваючи монастирі.
Шляхом тиранії
Лідери Національної асамблеї вирішили, що споглядальні монахи та монахині, що живуть у молитві й тиші, нічим не сприяють загальному благу. Тому вони заборонили чернечі постриги і розпустили монастирі.
Священники та монахи, що вели соціальний спосіб життя, мали ставати на службу державі. Цивільна конституція про духовенство 1790 року посилила кризу серед католицького кліру. Вона вимагала присяги на вірність державі, що суперечила вірності Папі та Єдиній, Святій, Вселенській і Апостольській Церкві. Священників, що відмовилися дати присягу, відправляли у вигнання, ув’язнювали і страчували як зрадників. Революційні лідери проводили кампанію з дехристиянізації Франції, скасовували свята і навіть дотримання неділі як дня відпочинку й поклоніння.
Після падіння конституційної монархії і страти короля Людовіка XVI у 1792 році Максимільєн Робесп’єр винайшов ритуали для нового штучного культу Верховної Істоти, водночас очолюючи Комітет з громадської безпеки, що займався знищенням «ворогів Республіки».
Монахині-кармелітки з Комп’єня були саме такими «ворогами», хоча все, чого вони хотіли, це залишатися вірними своїм обітницям молитися, жити і працювати разом у монастирській громаді. На думку Робесп’єра, ці черниці були контрреволюціонерками.
Кармелітки-«контрреволюціонерки»
Комп’єнь — це місто на північ від Парижа, що має видатну історію: у XV столітті там захопили у полон святу Жанну д’Арк, а у ХХ столітті в Комп’єнському лісі було підписано дві угоди про перемир’я: про капітуляцію Німеччини у 1918 році та про капітуляцію Франції у 1940 році. Протягом XVII-XVIII століть французька королівська сім’я часто відвідувала свій замок у Комп’єні і підтримувала кармеліток місцевого монастиря, які походили здебільшого з бідних сімей та сімей середнього класу.
Після заборони чернецтва офіційні особи відвідали монастир кармеліток у Комп’єні. Вони пропонували свободу та фінансову винагороду тим, хто погодився би залишити орден, але ніхто не прийняв їхньої пропозиції. Натомість сестри склали обітницю мучеництва — акт, очолюваний настоятелькою, сестрою Терезою від святого Августина.
Їх вигнали з монастиря 14 вересня 1792 року, на свято Воздвиження Хреста Господнього. Кидаючи тихий виклик владі, вони продовжували жити невеликими групами, дотримуючись свого звичайного молитовного розпорядку. Коли революційні чиновники відвідали один зі таких нових «монастирів» у Комп’єні, вони знайшли там портрет страченого короля Людовіка XVI і молитву за нього до Пресвятого Серця Ісуса.
Цих доказів, разом із так званою «підривною релігійною діяльністю», було достатньо, щоб заарештувати сестер.
Судовий процес
У червні 1794 року шістнадцятьох членів їхньої громади привезли у Париж для суду. Вони розділили своє ув’язнення з групою бенедиктинок із Камбре — з монастиря, заснованого для англійських релігійних вигнанців після того, як король Генріх VIII придушив англійське чернецтво у XVI столітті.
В очікуванні суду черницям заборонили носити їхнє чернече вбрання. Але оскільки вони випрали свій цивільний одяг безпосередньо перед судом 17 липня, кармелітки з’явилися на суд у своїх габітах. Судилище було швидким, виконання вироку — негайним, і тому черниці померли в одежі, відповідній їхньому стану.
Судові процеси епохи терору були далекими від справедливості, тож черниці терпіли глузування й образи за своє покликання, перш ніж того самого дня їх засудили до смертної кари.
Їхня смерть була впорядкованою, спокійною і святою. Кожна кармелітка підходила до своєї настоятельки і просила дозволу виконати обітницю.
Дорогою до гільйотини вони співали разом гімни «Salve Regina», «Te Deum» і «Veni, Sancte Spiritus», а потім почали співати псалом «Laudate Dominum, omnes gentes» («Хваліть Господа всі народи»). З кожним помахом гільйотини голосів ставало все менше. Останній голос замовк, коли настоятелька піднялася сходами на ешафот, щоб прийняти смерть. Зазвичай галасливий і веселий натовп був надзвичайно мовчазним.
Place du Trône Renversé
До 8 червня 1794 року гільйотина стояла на сьогоднішній площі Згоди. Оскільки Робесп’єр планував запровадити деїстичне святкування на честь Культу Верховної Істоти у неділю П’ятдесятниці, а сморід крові вздовж шляху, яким мала йти процесія, перешкоджав урочистості події, гільйотину перенесли на Place du Trône Renversé (Площу Перевернутого Трону). Раніше це була королівська Тронна площа, якою королі та королеви Франції проходили між двома великими колонами, увінчаними статуями великих королів-хрестоносців, святого Людовика та Філіпа-Августа. Революціонери перейменували її на Площу Перевернутого Трону після страти Людовіка XVI.
Протягом шести тижнів, до закінчення епохи терору, там було обезголовлено 1306 «ворогів держави». У 1880 році це місце перейменували на Площу Націй.
Через 10 днів після мученицької смерті кармеліток самого Робесп’єра і членів його Комітету стратили на тому ж місці. Бенедиктинки з Камбре вийшли на свободу у мирянському одязі кармеліток — вони вважали його реліквіями мучениць. Вони приписували кінець епохи терору мученицькій смерті кармеліток, беатифікованих у 1906 році святим Пієм Х. Сьогодні їхні останки спочивають у спільній могилі на паризькому цвинтарі «Cimitière de Picpus».
фінансово.
Щиро дякуємо!
