Нині в Україні поруч живуть люди різних віросповідань, тому природно, що вони одружуються між собою. Чи впливають на їхні стосунки відмінні релігійні переконання?
Доволі давно знаю одну дівчину, чиї батьки належать до різних конфесій. Мати — свідок Єгови, а батько — греко-католик.
— На початку сімейного життя різниця між конфесіями не дуже проявлялася, — згадує чоловік. — Дружина розповідала про свою віру, про те, чим погляди свідків Єгови відрізняються від наших. Але пізніше почала наполягати, щоб і я дотримувався їхніх норм. Хоч я не дуже релігійний, та всі в моїй родині є греко-католиками, тож не мав бажання щось змінювати. Мені зовсім не заважало те, що дружина має інші релігійні погляди.
Урешті-решт сімейна пара розлучилася. Чи причиною розпаду сім’ї стали релігійні розбіжності, чи інші чинники — цього точно не скаже ніхто. Проте нині часто бачимо такі подружжя.
А ось інша історія молодої пари: дівчина — православна, а хлопець — мусульманин. Жоден із них не хоче відрікатися своєї віри, однак молоді люди мають намір одружитися. Що робити в такій ситуації і як до такої проблеми ставиться Церква? Про це розмовляю зі суддею трибуналу Львівської митрополії УГКЦ, священиком храму св. Миколая в м. Глиняни Золочівського району Львівської області, отцем Миколою Стронянським.
— Отче, в глобалізованому світі все частіше люди різних релігійних переконань мають бажання побратися. Як Церква ставиться до таких шлюбів?
— Кожна людина має право на певний вибір релігії. Він починається з її сім’ї, оскільки є батьки, які сповідують ту чи іншу віру. Вже з лона матері дитина готується вступати в релігійну спільноту. Очевидно, що з плином часу в неї формується певний світогляд. Тому в дорослому віці перед особою може постати вибір: залишитися зі своєю вірою чи обрати іншу. Тут важливо інше: щоб цим релігійним уподобанням людина відповідала протягом усього життя.
Звичайно, Церква не заохочує до одружень між людьми, які сповідують різні релігії. Навіть, навпаки, радить, щоб шлюб відбувався між представниками однієї віри, оскільки це має великий вплив на майбутнє. Ми це вирішуємо не на один день, а на все життя. У подружньому житті людина стає відповідальною не лише за себе, а й за свого супутника.
— Коли такий шлюб відбувся, як бути?
— Кожен християнин після народження приймає святу тайну Хрещення, входячи в християнство та приймаючи всі його обов’язки. Це ж стосується й одруження. Якщо людина впевнена в собі та своїх переконаннях, то повинна відстоювати свої інтереси й бути стійкою. Бувають різні життєві ситуації, незгоди, та не всі вони стосуються релігії. Важливо, щоб людина, яка бажає розпочати подружнє життя, знала, кого обирає, а також була знайома зі сім’єю свого обранця.
— У деяких таких родинах, можливо, навіть через декілька років відбувається так зване переманювання однієї чи іншої сторони до своєї релігії. Як, на Вашу думку, бути подружжю в такій ситуації?
— Господь створив чоловіка й жінку без релігійного поділу. Якщо складаються такі подружжя, то в них уже є природний сенс. Думаю, що Бог не дивиться на переконання, а звертає увагу радше на людський вибір. Звичайно, в такому шлюбі можуть бути проблеми. Перша — пов’язана з релігійними переконаннями, адже кожен хоче підтримки своїх інтересів і думок. А друга — наслідкова, яка полягає в тому, що в шлюбі з часом народжуються діти, і в малечі вже з народження починається роздвоєння. Гадаю, в таких шлюбах питання релігії стає ключовим, через що згодом можуть початися труднощі та конфлікти. Але тут важливо, щоб кожен християнин усвідомлював вибір тайни Хрещення та Миропомазання, який у нього заклали батьки. Також вірянин повинен розуміти: тоді він отримує дари Святого Духа: мудрість, розум, раду, кріпость, знання, побожність, страх Божий — що дають змогу людині утвердитись у своїй вірі. Апостол Павло говорить: людина не може бути літеплою, вона повинна бути або гарячою, або холодною. Тому Церква заохочує, щоб одружувалися представники однієї конфесії чи релігії.
— Чи дає Церква шлюб людям, які сповідують відмінні релігії чи належать до різних конфесій?
— Церква не заохочує, не дораджує до цього, але допускає. В цьому лише потрібно дотримуватись єдиного питання: в якій вірі виховуватимуть дітей. Якщо ж молода пара бажає взяти шлюб у Греко-Католицькій Церкві, то сторона, яка сповідує іншу віру, повинна згодитись і прийняти зобов’язання, щоб народжених у шлюбі дітей не переманювати до своєї віри.
— Як обирати віросповідання дітям у такій ситуації?
— Це питання можна розглядати з різних боків. Якщо дивитися згідно з церковним законодавством Католицької Церкви, то охрещену новонароджену дитину приписують до віри батька. Однак, якщо лише мати — католичка, або обоє батьків, які не є католиками, висловлюють бажання, тоді таку дитину приписують до віри матері. Очевидно, що у свідомому віці, після 14 років, підліток може змінити своє віросповідання й обрати іншу релігію. Такий вибір також шанують, беруть до уваги вподобання молодої людини, її мораль і духовні інтереси, вона має на це право.
— Як Церква ставиться до розлучень у таких сім’ях?
— Христос каже: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає, тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом». Коли двоє з’єднуються в одне тіло, не може бути розлучення. Церква виключає таке поняття, ба більше, ставиться до нього негативно. Звичайно, бувають різні причини, коли можна розглядати подружжя недійсним, але вони точно не релігійні. На момент укладання подружжя молода пара дає добровільну усну й письмову згоду, яка передбачає те, що вона погоджується зі всіма умовами, які передбачає католицьке подружжя. Церковного розлучення в такому випадку бути не може.
Христина Парубій , Львівська газета
фінансово.
Щиро дякуємо!
