Фальшивки, перекручення, під’юджування

Владімір Путін на телестудії Russia Today

У сучасній інформаційній війні, нарівні з брехнею і маніпуляціями, дієвим є також ослаблення духа.

У конфронтації Росії з Україною поки що йде стрільба сліпими набоями, тобто фальшивими новинами, які мають впливати на перебіг подій. Роль штурмової групи виконує кремлівська агенція ITAR TASS. Одразу після вибуху кризи в Криму вона поширила інформацію, що кордони обох країн від початку року перейшло 675 тис. осіб. Агенція била на сполох, що Крим стоїть на краю «гуманітарної катастрофи». Новину підкріпило висловлювання голови Ради Федерації Валентини Матвієнко, яка сказала, що в Криму вже були жертви серед росіян. І все це — щоб консолідувати громадську думку довкола діяльності Путіна.

Майже як CNN


За комунізму символом радянської брехні була «Правда». Сьогодні таку ж саму роль виконує телебачення Russia Today. Тільки що RT скерована на провадження інформаційної війни поза кордонами Росії. Вона становить важливу ударну силу, бо провадить «диверсію в тилу ворога» і каламутить людям у головах. Вона робить це, нібито дотримуючись усіх стандартів глобального телемовлення. Сучасна студія, гарні дівчата, більшість нейтральних новин — ну майже як CNN. І все для того, щоби зробити достовірнішими «вброс» і «утечку». Хоч би про те, що українські націоналісти просять про допомогу чеченських терористів, а на Майдані стріляли за розпорядженням опозиції. Елементом просування RT на Заході був виступ ведучої Еббі Мартін, яка «спонтанно», між іншим сказала, що вона думає про інтервенцію Росії в Криму. Однак швидко з’ясувалося, що весь цей спектакль мав добру режисуру. Керівництво каналу відрядило п. Мартін до Криму, аби вона могла дати «свідчення про правду». І, певна річ, поділитися ним із глядачами в усьому світі.

Для підсилення вражень про свободу слова, яка панує у Росії, з глядачами попрощалася колега Еббі — Ліз Вал. Її заяву, що вона не хоче бути «частиною путінської пропаганди», оприлюднив офіційний сервіс RT на YouTube. Цей спектакль був скерований до закордону. Медіа у самій Росії вже не замислюються над питанням, «бути чи не бути», і жорстко підтримують політику Кремля, що було якнайкраще видно на відомій прес-конференції Владіміра Пуіна, де журналісти виступили у ролі корисних статистів. Нічого дивного, що одним із перших рішень властей Кримської автономії після проголошення волі «повернення до батьківщини» було припинення доступу до українського телебачення і заміна його на російське. Ще раніше голова Комісії з питань свободи слова у Верховній Раді Микола Томенко звернувся до кабельних мереж, аби вимкнули російські канали, які закликають до ненависті між українцями та росіянами.

Снайпери, найманці Майдану

Нинішню кризу невпинно стимулюють, надаючи фальшиві інформації, які друга сторона постійно мусить заперечувати. Тільки ось темп подій такий швидкий, що спростування не усувають наслідків неправдивої інформації, свідомо пущеної в обіг. За воєнних умов медіа країни-агресора стають повністю підпорядкованими владі. Вони вже виробляють не тільки інформаційний шум, який ускладнює орієнтування у фактичному перебігові подій, а також служать для диверсій і провокацій. Так було у випадку багатократної появи на минулому тижні інформацій щодо російського ультиматуму стосовно українських частин у Криму чи щодо очікуваного терміну штурму, або про нібито-спробу озброєних людей захопити офіс Міністерства внутрішніх справ АР Крим. Усі ці відомості, найімовірніше, мали на меті спровокувати українську сторону. Більш або менш свідомо медіа використовуються, аби розмножувати і озвучувати сенсаційні «витоки» з дипломатичних переговорів. Russia Today — того самого дня, коли свою заяву про вихід записала Ліз Вал — подала інформацію про підслухану телефонну розмову глави дипломатичної служби ЄС Кетрін Ештон із главою МЗС Естонії Урмасом Петом, давши повідомленню заголовок «Снайпери у Києві були найняті лідерами Майдану». Запис, перехоплений російськими спецслужбами, був перекручений (насправді Пет тільки переказував вислів лікаря Майдану Ольги Богомолець про те, що люди звинувачують нову владу в безпорадності у веденні розслідувань щодо справ убивств). Міністр висловив жаль, що його слова було використано для дискредитації нинішньої української влади.

" За воєнних умов медіа країни-агресора стають повністю підпорядкованими владі. Вони вже виробляють не тільки інформаційний шум, який ускладнює орієнтування у фактичному перебігові подій, а також служать для диверсій і провокацій.

Зробимо полякам другу Катинь

В офіційних медіях створюються факти, а в Мережі під них готують грунт. Справжня лавина фальшивок, підготовлених «витоків» і пекучих коментарів кілька тижнів плине інтернетом. Об’єктом їх особливого посилення стали польські соцмережі та форуми. Заразитися легко, бо кожну «вкинуту» інформацію тут-таки підхоплюють і помножують. Прикладом таких «випадковопочутостей» із розмови Дмитра Яроша, керівника «Правого сектору», і Олега Тягнибока, голови партії «Свобода», є інформація під заголовком «Зробимо полякам другу Катинь». Не випадково фальшивка з’явилася в мережі того самого дня, коли «Rzeczpospolita» опублікувала інтерв’ю з Тягнибоком, у якому він дякував полякам за підтримку і проголошував відкритість у розмовах про темні сторінки нашої спільної історії. У Фейсбуку і Твіттері аж зароїлося від «антимайданних» груп і акаунтів, які атакували «бандерівців». Те ж саме діється на форумах відомих щоденних і тижневих видань. Там стався неприродний приріст агресивних коментарів під текстами про Україну — писаних польською, але (як показують IP-адреси) з різних екзотичних країн світу, аби приховати справжнього замовника. Проте всесвітня мережа сильно (якщо не сильніше) працює на благо вільної України. То саме інтернавти найшвидше виловлюють маніпуляції Кремля. Так було, приміром, у ситуації, коли російське телебачення ілюструвало «сенсацію» про біженців з України до Росії кадрами з переходу кордону в… Медиці. Широка реакція користувачів мережі повністю дискредитувала брехню про «самооборону мешканців», які захопили владу в Криму, бо інтернавти детально проаналізували стрій та озброєння солдатів, які оточили українські військові частини.

Могутню силу мають т. зв. демотиватори, або фотознімки з дотепними  підписами, які висміюють пропаганду Кремля. Розсип демотиваторів ринув в інтернет-простір після того, як Путін ствердив, що війська інтервентів купили свій одяг у магазині. Один із найпопулярніших представляє солдата азіатських рис обличчя з підписом: «Я швед, а мундир купив у супермаркеті».

Смоленські оббріхування

Сьогодні — на щастя — польська громадська думка виглядає більше консолідованою та стійкою щодо російських «вкидань», аніж чотири роки тому. Перед смоленською катастрофою і безпосередньо після неї Москві було набагато легше каламутити воду і розділяти нас. Все ще чекає на глибоке опрацювання «історія манівців», на які збивалися польські медіа навесні та влітку 2010 року. Тоді не було дурниць стосовно обставин трагічного рейсу ТУ-154, яких би не підхоплювали журналісти і публіцисти, найсерйозніші джерела. Достатньо нагадати інформацію про бійку на аеродромі перед стартом, про кілька спроб заходу літака на посадку, про слова пілота: «Як я не сяду, то мене вб’ють» або про останню розмову Леха Качинського з братом… Тих, хто тоді бив на сполох, що ми маємо справу з інформаційною війною і нас дезінтегрують як спільноту, сприймали за прихильників теорії змови. Поняття «смоленська брехня» все ще використовується стосовно спроб відшукати відповідь на питання про причини катастрофи, хоч насправді воно безпосередньо відповідає тому, що творили з польськими медіями російські служби після 10 квітня 2010 року. Бо якщо не вони продукували тодішні сенсаційні «витоки» інформації, після яких поляки один одного за горло хапали, то хто? Професор Анджей Зибертович у розмові з порталом Fronda.pl зауважив: якби у Польщі після смоленської катастрофи контррозвідка відслідкувала очевидно-проросійські голоси у польських медіях і вислала засторогу до їхніх власників, то сьогодні ми б не мали такого числа антиукраїнських коментарів.

" Тих, хто тоді бив на сполох, що ми маємо справу з інформаційною війною і нас дезінтегрують як спільноту, сприймали за прихильників теорії змови.

Вам це оплатиться?

Росіяни володіють чималими активами також і на Заході, щоби влаштовувати диверсії. Чимало журналістів, блогерів і коментаторів цілком свідомо (або за зарплату) підтримують там діяльність Кремля; частина з них — це, за словами В. І. Леніна, «щирі ідіоти». До кінця не ясно, до якої категорії слід зарахувати коментатора «Die Welt», який після захоплення Криму інтервентами написав, що «діяльність Росії демонізується на Заході», а Путін поводиться «як вимотаний до краю невротик», а отже, замість лякати його санкціями, «треба його частіше приголублювати». На щастя, такого штибу поради не переважають у світових медіях, що в переважній більшості справляють враження пробуджених зі сплячки, в яку Кремль їх увів за останні роки. Однак радіти ще зарано, бо у цій війні Путін має нову стратегію. Він уже не вдає демократа. Він відкрито виступає з позиції сили, не приховує, що не вагається її застосовувати. Він навіть не дуже й старається, аби привід для використання сили був такий, щоб світова громадськість його сприйняла. Лінія пропаганди звернена до сердець, голів, а також до гаманців громадян вільного світу — via media, — є простою: перш ніж перешкодити мені, порахуйте, чи вам це оплатиться. У сучасній інформаційній війні, окрім брехні й маніпуляції, не менш дієвим є ослаблення духа. Небезпечнішими від брехні є точні дані про втрати, яких зазнає економіка Польщі, Німеччини чи всього Євросоюзу внаслідок гострого несхвалення курсу Москви. Ось куди скерований головний удар, і саме таке послання сьогодні переказує Путін. Поведінка керівників ЄС тільки заохочує його і далі тиснути в цьому напрямку. І в нього є чималі шанси, щоби — для нейтралізації протестів під російськими посольствами — вивести на вулиці європейських міст людей, які захищатимуть свої робочі місця від втрати внаслідок санкцій проти Москви.

75 років тому ніхто на Заході не мав охоти помирати за Гданськ. Слушним виглядає питання: хто сьогодні буде готовий затягнути пояси, захищаючи Україну?

Пьотр Легутко, wiara.pl