– Ми живемо у пору фармацевтичної агресії, подивіться, що робиться, які ціни на ліки. Та й чи всі вони, оці нові ліки, кращі за колишні, які були дешевші, доступніші. Це бізнес на крові…
Про Етичний кодекс лікаря України, законність тестування ліків на людях, шляхи запобігання лікарському хабарництву, а також перспективи та наслідки запровадження в Україні платної медицини читайте у ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET з академіком Національної академії наук України, директором Інституту медицини праці академії медичних наук України Юрієм Кундієвим.
– Пане Юрію, біоетика – поняття нове та малозрозуміле для пересічного українця…
– По-перше, не така вже й молода ця наука. Вся медична етика йде від Гіппократа. Це гарне підґрунтя для розвитку біоетики. Біоетика – це медична етика, до якої додано екоетику (етичне ставлення до екології та довкілля), це більш широке коло проблем, яке стосується етичних аспектів сучасних досягнень в медицині, але все-таки попередником біоетики є медична етика. Про це не варто забувати. Виникла біоетика завдяки праці американського науковця Поттера «Біоетика – міст в майбутнє». У ній зосереджено увагу на проблемах екоетики, розвитку сучасного виробництва, яке завдає неабиякої шкоди довкіллю…
– Як ця наука зародилась і розвивається в Україні?
– Як біоетика розвивалась в Україні? Завдяки ЮНЕСКО. Саме ЮНЕСКО 1998 року звернулася до Національної академії наук України з пропозицією створити Національний комітет з біоетики. Президія НАН України створила такий комітет і призначила мене його головою. Ми почали активно працювати у цьому напрямі. Звичайно, ми залучаємо до цієї роботи тих, хто розумівся на проблемах біоетики і переконаний у її важливості.
Завдяки ентузіастам першої пори 2001 року ми провели Перший національний конгрес з біоетики з широкою міжнародною участю. Він викликав неабиякий резонанс. Це переконало нас у тому, що люди справді прагнуть, щоб наші медичні установи були більш відкритими, щоб медичні працівники враховували у своїй роботі основні принципи, зокрема принцип попередньої інформованої згоди, коли про будь-яке втручання у здоров’я пацієнта його зобов’язані інформувати, і лише на цій підставі він може давати чи не давати згоду на ті чи ті дії лікаря. Нам вдається втілювати ці принципи у життя. За допомогою міжнародних організацій ми маємо розроблені стандартні процедури щодо отримання попередньої інформованої згоди. Є ще один надзвичайно важливий момент, який треба було б не лише сповідувати, але й заново осмислити, – це те, що інтереси окремої людини, пацієнта є важливіші за інтереси суспільства, науки тощо.
Після Першого національного конгресу ми отримали неабиякий доробок, створили робочу групу і підготували Етичний кодекс лікаря України. Тривалий час нам не таланило з його впровадженням, але зараз Міністерство охорони здоров’я і сам міністр гаряче відгукнулися на нашу пропозицію, тобто збіглися інтереси нашого комітету і думки керівництва Міністерства, і зараз ми робимо все можливе, щоб цей Етичний кодекс лікаря прийняла вся медична спільнота.
– Розкажіть докладніше про Етичний кодекс лікаря. Що він дасть українській медицині?
– Перш за все Етичний кодекс лікаря містить розділи про стосунки лікаря та пацієнта, лікаря зі своїми колегами, лікаря у суспільстві. Ми не обходимо і такої болючої теми як матеріальна винагорода лікарю. Це, мабуть, неетичне ставлення держави до лікаря, коли зі своєю заробітною платнею він майже жебрак. У Львові наш проект Етичного кодексу лікаря починають запроваджувати. До речі, саме у Львові ми видавали нашу першу книжку «Антологія біоетики», до цього долучалися проректор Львівського державного медичного університету ім. Данила Галицького Мечислав Гжегоцький, який є членом нашого комітету, сестра Діогена, яка викладає біоетику в цьому ж університеті.
Окрім того, завдяки активності нашого комітету було створено комісії та комітети у структурі Академії медичних наук України. Кожен інститут має свій комітет або комісію з біоетики. Також такі комісії створено у багатьох установах біологічного профілю. Крім того, ми маємо понад 200 місцевих осередків, які займаються на інститутському рівні питаннями біоетики. Це дуже важливо, бо без діяльності цих комітетів неможлива співпраця з профільними установами чи то з Європи, чи то зі Сполучених Штатів Америки, адже кожен медичний чи біологічний проект потребує висновків біоетичної експертизи.
До речі, 2004 року ми провели Другий конгрес з біоетики, 2007-го – Третій, зараз готуємось до проведення Четвертого. Під час конгресів ми не тільки підводимо підсумки нашої роботи, але маємо і конкретні доробки в результаті колективного обговорення актуальних проблем. Скажімо, результатом Третього конгресу став Етичний кодекс вченого України, який нещодавно прийнято на загальних зборах Національної академії наук України. Незабаром він з’явиться на сайті НАНУ. Його обговорювали науковці академічних інститутів упродовж 3-4 місяців. Це надзвичайно важливий документ, адже рухатися далі в науці, не маючи конкретних етичних норм та правил, надзвичайно складно. Ми маємо, на жаль, чимало прикладів, коли ці етичні норми і правила порушують: це і співавторство, і випадки недоречностей під час підготовки дисертацій. Таких проблем безліч. Для молоді цей документ надзвичайно потрібний.
– Яким Ви бачите розвиток біоетики у нашій країні? Чи існує в Україні достатня нормативно-правова база для її розвитку? Які напрями потребують напрацювань? Адже, як мені відомо, Закону України «Про біоетику» прийнято не було…
– Безумовно, закон прийняти треба, нормативна база потрібна. Але суть проблеми в тому, що наше суспільство потребує моралі більше, ніж інвестицій. Мораль втратило суспільство загалом, а не тільки медики чи науковці. Це віддзеркалюється і на професійних групах. Тому, мені здається, основне наше завдання – звертатися до совісті, виховувати моральну молодь. Це складне завдання, адже політики, які своєю діяльністю демонструють аморальність, не в змозі виховати молодого покоління. Потрібні суттєві зміни у суспільстві, має створюватись підґрунтя для того, аби мораль і совість знову панували. А законів у нас безліч, багато гарних, а яка користь? Ви ж самі бачите, чи корисні ці закони для пересічного громадянина. Треба шукати шляхи для того, щоб ми справді всією громадою зрозуміли, що жити так далі не можна, що є те, що суспільство може втратити назавжди, а саме людське обличчя, риси, притаманні людині. Ми маємо шукати шляхи для об’єднання всіх здорових сил, які залишились у суспільстві. Це ті, хто діє у різних галузях науки, медицини, а також Церква. Отут треба шукати спільну мову, щоб виховувати людину, гідну для життя у майбутньому. До такого єднання мають долучатися і засоби масової інформації, адже часто на шпальтах газет і журналів пропагують зовсім не етичні речі…
До речі, діє загальна декларація з біоетики, нещодавно прийнята ЮНЕСКО, є міжнародні документи. Безумовно, вони корисні, і треба брати їх за зразок, але я хочу ще раз наголосити: річ не в законах.
– Чи має Україна достатній потенціал для розвитку біоетики?
– У нас є видатні вчені, які приділяють цій проблемі багато уваги. Перш за все, це академік Академії медичних наук України Любомир Пиріг, член-кореспондент нашої Академії Мечислав Гжегоцький, директор Інституту педіатрії, акушерства та гінекології АМУ, академік Олена Лук’янова та багато людей, які розуміють важливість проблем, що піднімає біоетика, потребу у вихованні молоді у цьому руслі. Ці люди роблять все можливе, щоб у практичній діяльності дотримуватися високих моральних принципів, а не лише принципів фаховості.
– Часто можна почути, що біоетика – для багатих країн та людей, а для України це питання не на часі та не по кишені. Як це прокоментуєте? Чи можна ігнорувати проблеми абортів, евтаназії, пересадки органів, штучного запліднення тощо і чекати «кращих часів»? Як тоді бути з клятвою Гіппократа?
– Пам’ятаю слова академіка Амосова, який колись мені казав, що Україні це зарано, що це для багатих країн, а ми бідні, нам треба почекати. Я запитав його, скільки треба мати грошей, щоб бути моральною людиною. Не завжди економічний рівень відповідає моралі суспільства. Інколи бідні більш моральні, ніж багаті. Це залежить від традицій, виховання, від національної особливості. Ви добре знаєте за інформацією, яка надходить з багатих країн, що там стріляють у школах, вбивають людей, там моралі зовсім небагато, а вони багаті. Можна навести приклад: колись ми були набагато біднішими, але були моральнішими, людянішими. Я категорично проти того, щоб пов’язувати можливості втілення моралі в наше життя, зокрема у фахову діяльність з рівнем економічним. Не треба чекати, поки ми розбагатіємо. От скажіть, будь ласка, яку треба платити лікарю заробітну платню, щоб він не брав хабарів. Ви можете відповісти? Я не можу! Тут висновок один – треба виховувати.
Можу навести вам приклад з далеких часів: колись у Києві був видатний терапевт, його добре знала вся київська громада. Він у багатих гроші брав, а бідним давав на ліки, золоті п’ятірки клав під подушку. Це Феофіл Яновський. Зараз ви можете назвати мені ім’я якогось видатного професора, який би бідному пацієнтові дав гроші на купівлю ліків зі свого гонорару?
– А як щодо нетрадиційної медицини, знахарства?
– На це я можу відповіти вам коротко: блажен, хто вірує. Біоетика виступає категорично проти шахрайства, шаманства у медицині, яке приносить величезну шкоду. Але є такі нетрадиційні методи, які можуть бути сприйняті позитивно. Ми маємо бути свідомі, що це не що інше, як омана людей, заробітчанство. Нещодавно мені розповідали про випадки, коли екстрасенси брали гроші за те, що у хворого знову виросте нога чи відрубаний палець. Ви ж пам’ятаєте добре Кашпіровського та інших «діячів», які грабували людей, приносили їм величезну шкоду, адже потім люди з загостреними формами захворювань ішли до лікарень, а допомогти їм було неможливо. Це складна тема…
– Девізом Першого національного конгресу з біоетики в Україні була фраза: «Наука без совісті спустошує душу». Чи має совість сучасна наука?
– Я запозичив цей вислів у видатного французького філософа та гуманіста Франсуа Рабле. У творі «Гаргантюа і Пантагрюель» він так і сказав: «Іди, сину мій, і навчайся, але пам’ятай, що наука без совісті спустошує душу». Це було сказано 450 років тому. За 450 років наука розвивалася по експоненті, а совість не рідко падала стрімко вниз. Тому зараз це ще більш актуально, ніж у часи Рабле, і настільки, наскільки зросли можливості самої науки. А вони зараз безмежні. І коли цей потужний науковий потенціал у руках людини без совісті, то можна очікувати будь-яких трагедій. Людство це вже випробувало на собі. Це і атомна бомба, і багато інших речей. Є дві сторони медалі: природа завжди мстить людству за кожну перемогу над нею. Це треба завжди мати на увазі.
– Ви зазначили, що однією з основних загроз моральності є особистий інтерес та гроші…
– Лікарі сьогодні в Україні перебувають у надзвичайно скрутному становищі, адже бракує не тільки заробітної платні, але й можливостей на сучасному рівні надавати медичну допомогу всім, хто її потребує. Але запровадити платну медицину – це те ж саме, що відмовити у медичній допомозі переважній більшості населення. Це неетично і призведе до зростання рівня смертності. Та попри складне становище медицини лікар зобов’язаний бути цілителем. Добре слово лікаря інколи може бути цілющим. Розумієте, якщо зараз ви підете у районну поліклініку, то здебільшого побачите цього лікаря роздратованим, бо він розуміє, що надати допомогу він не може, вдома його чекає сім’я, яку він забезпечити матеріально також не в змозі, це все віддзеркалюється на його поведінці…
Є ще одна проблема, про яку варто згадати – клінічні випробовування нових ліків. Зокрема тих, які завозять сюди іноземні компанії. Ми з вами живемо в пору фармацевтичної агресії, подивіться, що робиться, які ціни на ліки. Та й чи всі вони, оці нові ліки, кращі за своїх попередників, які були дешевші, доступніші. Але фармацевтична індустрія пропонує нам щораз нові та дорожчі ліки, і цієї ситуації ніхто не регулює. Це бізнес на крові, я б саме так це назвав.
Перед тим, як проводити клінічні випробування нового препарату, який вже пройшов доклінічні дослідження, у США страхують здоров’я тої людини, на якій його випробовуватимуть, інколи на суму 1 млн доларів США. У нас теж страхують – на тисячу гривень. От вам і різниця. Тому іноземним компаніям у нас вигідно проводити клінічні випробовування ліків. У вас у Львові про це теж добре знають.
– Хто регулює цей процес?
– Це начебто регулює спеціальний фармакологічний центр, який діє при Міністерстві охорони здоров’я, є клінічні бази…
– Чи гуманність та мораль, які пропагує біоетика зможуть досягти консенсусу з релігією?
– Не завжди. Але нам треба з представниками різних релігійних конфесій шукати, як на мене, більшого порозуміння. Наші погляди у багатьох випадках співпадають, в деяких консенсусу ми досягти не можемо, але все одно мета у нас спільна – допомогти людині. Хоча методи та підходи до досягнення цієї мети можуть бути різні. Мета благородна, тому тут не треба шукати розбіжностей між нами, а дивитись туди, де наші інтереси збігаються, де методи будуть однакові. Я вам наведу тільки один приклад. Закон про трансплантологію (пересадку органів) забороняє брати без згоди родичів органи у донора, який загинув від аварії. Такий закон діє у нас, він діє і в Європі. Але у нас згоду на те, щоб забрати органи у померлого, родичі дають тільки в 10-12% випадків. Інші переважно забороняють. Звичайно, без згоди цього робити не можна. Така сама ситуація була в Іспанії. Та коли до цього приєдналася церква і коли з амвону щонеділі лунали заклики до прихожан, що цим вони роблять Божу справу і продовжують життя іншим людям, ситуація докорінно змінилася. Зараз там понад 80% родичів дають згоду на те, щоб органи забрали. Ось вам роль об’єднаних зусиль релігії та медицини.
– Чи таке об’єднання зусиль є реальним зараз в Україні?
– Я не можу з певністю цього сказати. Зараз Міністерство охорони здоров’я України створює громадську раду для зв’язків провідних представників медицини з представниками різних релігійних конфесій. Наразі ця рада ще не збиралася на перше засідання. Мене запрошують для участі у ній. Точно не можу сказати, представники яких саме конфесій там будуть, але зверталися до всіх. Звичайно, кожна конфесія має свої підходи до проблеми абортів, штучного материнства, донорства… Є безліч проблем, які потребують спільного обговорення і пошуку консенсусу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
