Недобре чоловікові бути самому (Бут 2, 18).
Останнім часом зростає кількість людей, які будують своє самотнє життя під гаслом «Мені добре і так». За ним вони ховають своє бажання мати сім’ю та дітей, бути поруч із тими, хто не піде після кіноперегляду/пива/прогулянки до своїх сімей, бо вони і є сім’я. Що зробив сучасний поламаний світ із людьми, що вони почали соромитися того, що потребують пари, шлюбу, стабільних моногамних відносин? Я знаю, що психотерапевти мають відповідь на питання, чому чоловіки бояться відповідальності й батьківства, а жінки бояться зізнаватися, що хочуть заміж і дітей. Вони знають — вони розкажуть.
А я собі думаю про наслідки. Самотніми бути важко. Це проти нашої природи. Людина, звісно, може до всього звикнути і пристосуватися до тих обставин, які склалися. Проте не варто нікому дозволяти переконувати себе, що хотіти одруження — це примітивно чи жалюгідно. Мати сумніви, чи впораєшся — нормально. Уникати відповідальності — інфантильність. Лише Богом покликані до священства або чернецтва особи почуваються добре на самоті, бо у них вона наповнена глибоким сенсом і має свою мету. Бути самотнім безцільно суперечить нашому покликанню.
1.
Господь створив нас такими, що потребують іншої людини. Ми суспільні істоти і нічого не можемо з цим вдіяти. Навіть мізантропи та інтроверти потребують когось, хто любив би їх такими, якими вони є, і не відгукувався на «мама». Адже родичів ми любимо, бо це закладено у нас кровними узами, друзів ми любимо, бо маємо із ними спільні інтереси чи погляди, але пару ми обираємо собі, щоб любити за те, що ця людина існує і ми хочемо, аби вона була щаслива. Це парадоксально, але саме тому ми одружуємося. І немає нічого злого у тому, щоб цього прагнути.
2.
Людина створена для того, щоб любити, давати життя й будувати спільноту. Подружжя якраз і є тим майданчиком, де ми можемо втілити все, до чого покликані, і розвинути у собі ще декілька додаткових талантів. Саме так: у щасливому шлюбі люди ростуть і розвиваються. Деградують лише нещасливі пари.
3.
Швидкоплинні романи надихають на шалені вчинки, красиві жести, але все це таке ж недовговічне, як і ці стосунки. Лише сім’я здатна стати стимулом до великих змін і важливих звершень. Людина схильна вкладати більше ресурсів у сім’ю, тому що подружжя це значно надійніший об’єкт для будь-якого типу інвестицій: емоційних, духовних, матеріальних.
4.
Шлюб — це шлях до благодаті. Тернистий і непростий часами шлях, але благословенний Богом. Подружжя, на відміну від «вільних зв’язків», не обмежує нашої близькості з Богом у Євхаристії, не штовхає нас на порушення Заповідей заради короткотривалого заспокоєння своїх потреб, дає натомість відчуття глибокої єдності та довіри.
5.
Одружені люди живуть довше. Вони просто не витрачають свій час та зусилля, а також нерви та почуття на те, щоби знову справити враження на черговий об’єкт свого захоплення. Вони просто приносять (зарплату — викреслено) радість тим, кого вже раз здобули, і тепер підтримують вогонь і зігріваються його теплом.