«Самовдосконалення» означає, що щось має робити так, аби ми почувалися ліпше. Однак воно може призвести до відчуття, що ти залишився сам, а в крайніх випадках — і до депресії.
Подумай про те все, що мусиш зробити, аби, за загальною думкою, бути успішним і добре розвиватися.
Треба займатися спортом по кілька разів на тиждень, правильно харчуватися, провадити щоденник, працювати над своїм минулим, планувати майбутнє, інвестувати у пенсію, мати визначені цілі, будувати стосунки… Ага, і при цьому всьому ще й намагатися розслабитись.
Однак навіть виконуючи всі ці правильні завдання, ми можемо почуватися самотніми і більш неспокійними, ніж будь-коли раніше. Ми розмовляємо з друзями. Читаємо книжки. Шукаємо порад в інтернеті. Слухаємо коучів, експертів і тренерів. Результатом є те, що… й надалі почуваєшся нещасливим.
Якщо ти одружений — усе, що ти робиш сам, в остаточному підсумку впливає на твоє подружжя. Твоя діяльність (навіть те, що ти вважаєш позитивним) може мати незаплановані наслідки у подружжі.
Ось три небажані моменти постійного самовдосконалення, яких ми припускаємося через необережність.
1.Самовдосконалення може провадити до егоцентризму
Праця над собою може стати залежністю, яка діятиме дуже деструктивно на подружжя та оточення. Егоцентризм та егоїзм з’являються дуже легко, коли ми ставимо власні потреби на першому місці, відсовуючи на дальший план очікування і прагнення дружини/чоловіка.
Бути самолюбним у шлюбі небажано: шукання самого себе у стосунках, брак здатності служити іншій людині — це дуже серйозні загрози, що випливають із необережного підходу до бажання стати кращим.
2.Зосередженість на собі провадить до самотності
Зосереджуючись на самому собі та бутті щоразу кращим, можна поступово почати замикатися на довколишній світ. Проблеми жінки можуть стати чоловікові байдужими. І навпаки. Самовдосконалення, а отже, щось, що має допомагати нам ставати кращими, парадоксальним чином може привести нас до самотності.
3.Що більше себе — то менше Бога
Постійна гонитва за тим, аби ставати кращим (у чому саме?) може зробити так, що ми поставимо самих себе на місце Бога. Володіти високопрофесійними вміннями, постійно розвивати таланти і досягати успіхів у різних сферах — якщо все це не підкріплене міцною дозою смирення, то може зробити так, що дуже швидко будь-які досягнення ми станемо приписувати виключно собі, забуваючи про Того, хто обдаровує нас талантами.
Й тоді легко може статися «прекрасна катастрофа», тобто ситуація, коли, маючи високі вміння та успіхи, ми починаємо бути з дня на день щоразу менш щасливими. Бо в серці кожної людини є таке місце, якого неспроможні заповнити жодні людські вміння та успіхи цього світу. Це «дірка», розміри якої відповідають тільки одному Богу.
Намагаючись себе знайти, дуже легко себе втратити. Може, саме це мав на увазі Ісус, коли сказав: «Бо хто хоче зберегти свою душу (тобто своє життя), той її втратить, а хто її втратить заради Мене та Євангелія, той її збереже» (Лк 9,24).
Ісус хотів нам переказати просту думку: що тільки зростаючи і стаючи сильнішими «в Ньому», ми можемо насправді ставати кращими. Можна шукати щастя у багатьох місцях світу, можна йти різними стежками, намагаючись стати щоразу ліпшим; але ми ніколи не зробимо цього краще, ніж сходячи з п’єдесталу у власному житті й запрошуючи Ісуса «бути першим».
Самовдосконалення не можна досягнути в порожнечі — тоді дуже легко впасти у погані наслідки. Якщо хочемо їх уникнути — ставаймо щоразу кращими в Ісусовому оточенні.