Роздуми над Першим читанням на понеділок ХІІ Звичайного тижня, рік ІІ
Тими днями Салманассар, асирійський цар, рушив проти усього краю, наступив на Самарію і держав її в облозі три роки. На дев’ятому році Осії здобув асирійський цар Самарію й вислав Ізраїль в Асирію й оселив їх у Халаху, при Хаворі, річці в Гозані, та по мідіянських містах. А сталось так тому, що сини Ізраїля грішили перед Господом, Богом своїм, який вивів їх з Єгипетської землі, з-під руки фараона, єгипетського царя, і поклонялися іншим богам, і ходили звичаями народів, яких Господь вигнав з-перед синів Ізраїля, та царів Ізраїля, які чинили так само.
Все ж таки Господь остерігав Ізраїля та Юду через усіх своїх пророків і всіх видющих, кажучи: «Наверніться від ваших лихих доріг та пильнуйте заповіді Мої та установи Мої, згідно з усім законом, який Я заповідав вашим батькам і який послав вам через Моїх слуг, пророків».
Але вони не слухали, вони стали тугошиїми, як і батьки їхні, які не вірили Господу, Богу своєму. Вони відкинули Його установи і Його союз, який Він уклав з їхніми батьками, і перестороги Його, якими остерігав їх. І розгнівався Господь вельми на Ізраїля, і відкинув його від свого обличчя, і не зосталося нікого, тільки коліно Юди.
2 Цар 17,5-8.13-15а.18
Ось так закінчується історія північного царства — Ізраїля. Більша частина Вибраного народу, розвинений регіон Галілеї та Самарії, падають під ударами Ассирії. Вже ніколи не повернеться увесь Ізраїль до єдності та процвітання на власній землі. Деякі гріхи завдають такої серйозної шкоди, що неможливо повернутися до попереднього стану. Така велика свобода у людини.
У так званих історичних книг Старого Завіту необхідно вчитися підходу до історії. Автори цих книг люблять історію, бо віра в Бога Ізраїля не вирвана з історичного контексту, це не вигадка. Історія спасіння сплітається з історією людства. Тому автори вказують часові рамки, географічні координати, відомих людей. І дають своє пояснення подіям. Фактів — чистих фактів — не існує, завжди є якась частка пояснення в кожному описі подій. І ці автори мають свій погляд, свою філософію історії. Дивлячись у минуле свого народу, розуміють їхнє значення і стараються знайти причини. Для єврейської думки не так важливі сухі факти, як їх значення для життя. На мою думку, цього варто вчитися. Щоб історія ставала джерелом не лише теоретичних знань, а й практичності мого сьогодення.