Як не сплутати любов і викривлену сексуальність?

Трагедія первородного гріха не у тому, що Адам і Єва скуштували з забороненого плоду, а що пізнали добро і зло одночасно.

Від того моменту людям важко розрізняти, де є чорне і де — біле. І цим уміло користується сатана, який під виглядом слів милих і невинних сіє свій кукіль у душах та умах сучасного покоління. Адже, копіюючи (хоч і перекручено) Бога в усьому, він теж хоче, щоб його слова втілилися у життя. І де, як не у ґендерній ідеології, можна яскравіше побачити його дію, — адже замість чоловіка і жінки (умовно зазначимо як «чорне» і «біле») з’явилися «п’ятдесят відтінків сірого» невідомого чого.  

Тому, щоб знову настав порядок, варто наслідувати Творця і Словом відділяти ніч від дня, брехню — від істини.

1.«Гомосексуальна любов»

Нещодавно один греко-католицький священик, який вже не раз позитивно висловлювався про ЛГБТ, зробив Церкві закид, що та ставить гомосексуалістів у нерівні права з гетеросексуальними  чоловіками і жінками. Мовляв, останні можуть проявляти свою любов у подружжі та сім’ї, а геї приречені на самотність і сексуальну стриманість, якщо хочуть бути християнами. А, за його словами, вони теж можуть любити і турбуватися один про одного.

Насправді тут проблема не так ЛГБТ, як нашого викривленого розуміння любові. Що тільки не криється за цим словом: і мимовільні захоплення, й емоції, і секс на одну ніч… Стародавні греки визначали, якщо не помиляюся, п’ять або навіть сім видів любові. Там був і пристрасний ерос, і прихильна сторге, а також філія — повага до іншого. Виділяли також людос, або гру в почуття. Манія ж була тяжкою любов’ю, яку складно відрізнити від божевілля. Проте найвищою формою була жертовна і безкорислива любов — агапе. 

Саме такою любов’ю полюбив нас Христос і віддав за нас своє життя. І до такої форми любові покликані чоловік та жінка у подружжі, щоб віддавати себе у дар іншому. На що ніколи не будуть здатні чоловіки і жінки в одностатевих парах. Передусім саме тому, що вони однієї статі. А в дар дається лише те, чого бракує іншому. Що може дати один чоловік іншому, якщо він такий самий і прагне того самого? Те ж саме стосується жінок.

Ви ніколи не задумувалися, чому дівчатам подобаються сильні, мужні, відчайдушні хлопці, а тим, своєю чергою, подобаються тендітні, ніжні й чутливі дівчата? Річ у тім, що нас завжди приваблює і захоплює відмінність. Адже Бог нас так створив, щоб ми не почувалися самодостатніми і постійно шукали відносин. Передусім із нашим Творцем, адже це Бог є «іншим» стосовно нас.

І в цьому проблема гомосексуалістів: «інші» для них — не жінки, а навпаки, самі чоловіки. Вони постійно намагаються втамувати голод власної сексуальності через тілесні відносини з представниками власної статі. Це трохи нагадує каннібалізм, адже у давнину вважали, що, з’ївши частину плоті противника чи навіть родича, вбереш у себе його здібності. Тому пасивних геїв приваблюють активні, й водночас вони з презирством ставляться до собі подібних.

Тому хлопець, зустрічаючи дівчину, намагається їй сподобатися й дати себе як дар (хоча інколи за красивою обгорткою більше нічого й нема). Всі відносини починаються з еросу чи філії, але проблема — коли на цьому рівні вони й зупиняються. Це і є причина розпаду більшості подружжів, адже прагнення емоційно чи фізично використати іншого, щоб отримати власне задоволення, ніколи не зробить нас щасливими і насиченими.

Але якщо у нормальних парах ерос може дозріти до агапе, то гомосексуалізм приречений бути відносинами двох інфантильних осіб однієї статі на еротичному рівні. Адже гомосексуаліст шукає в іншому чоловікові передусім себе, а точніше — того, ким має бути і до чого покликаний. Психотерапевти вказують, що геї йдуть на все, щоб привернути до себе увагу інших представників своєї статі, щоб їх помітили, а отже, і певною мірою визнали. На підсвідомому рівні вони самі розуміють, що з ними не все в порядку, але замість іти у напрямку позитивних змін, вони самі намагаються змусити світ змінити правила.

Їхня поведінка дуже схожа до гри у пазли, коли якась деталь загубилася і її намагаються позичити в інших. Але жодна не підходить, адже вона не твоя. Тому одностатеві пари такі нестабільні, адже рано чи пізно виявляється, що інший чоловік не може дати того, чого сам шукає у гомосексуальних відносинах. Фрази про вірну і одностатеву любов — не більше ніж казка для наївних. Гомосексуалізм — це нескінчений пошук ідеального чоловіка, якого так бракує всередині. Там не йдеться про жертовну любов, яка приносить себе у дар іншому, а лише про використання іншого для заповнення власної екзистенційної пустки.

Тому любов апріорі не може бути гомосексуальною, адже там немає місця на інакшість, а є бракована подібність, яка шукає своєї повноти зовні, замість того, щоб відкривати або розвивати дар своєї статевості усередині свого єства.

2.«Одностатеві сім’ї»

Так, справжня любов завжди плідна. Адже коли чоловік любить дружину понад усе, то хоче від неї дітей. Адже в них він бачитиме кохану жінку. І навпаки: якщо маєш відразу до другої половини, то ця погорда перенесеться й на дітей. Бо важко визнати, що це твоє серце отруєне ненавистю, а не кров твоїх дітей — генами людини, яка тебе скривдила.

Щодо одностатевих пар, то вони можуть у деяких країнах всиновити дітей, а навіть зробити штучне запліднення, але ці діти ніколи не будуть плодом любові. Навіть генетично вони будуть нащадками одного партнера з пари і когось «третього зайвого». Це також буде штучним способом заспокоєння свого прагнення батьківства і материнства, адже як перше, так і друге пізнається у порівнянні.

Кожна людина має право «мати тата й маму» і більше потребує обох батьків, але не завжди так стається. І часто дитину виховують або пара жінок (бабуся і мама), або сам чоловік. Але виняток не може стати правилом, а тим більше прикладом для наслідування. Якщо недосконалість чогось стає нормою, то ідеал втрачає свою цінність і стає однією з багатьох преференцій до вибору.

Психологи стверджують, що людині з неповної сім’ї дуже важко зрозуміти повноту любові, а ще важче навчитися її передавати своїм дітям. Тому діти, вихованні в одностатевих парах, насправді зазнають дискримінації, адже в них забирають щось суттєве для їхнього повноцінного розвитку і становлення: приклад любові та відносин чоловіка й жінки. Вони по суті є напівсиротами, адже їм бракує або матері, або батька. І хоч би що там говорили, жінка ніколи не зможе замінити чоловіка, а він — її. Адже хоча вони й однакового люблять своїх дітей, та роблять це по-різному, і в цьому полягає їхня цінність.  

3.Зміна статі

Це відверта нісенітниця, адже стать змінити неможливо. Можна, звісно, хірургічним втручанням видалити чи модифікувати статеві органи, але все одно набір хромосом залишиться чоловічим (ХY)  або жіночим (ХХ). Недарма 40% осіб, які змінили стать, пізніше пробували накласти на себе руки, адже операція не вирішує проблем — вона створює нові.

Алан Фінч, який колись пішов на такий крок, зізнається: «Ви принципово не можете змінити стать. Для мене це було жахливе нещастя. Це подібно до того, що вам замість ліпосакції пропонують анорексію».

Транссексуалізм — це (умовно) конфлікт із власною статтю, і він долається не втечею від реальності, а навпаки: усвідомленням і прийняттям своєї сексуальності та лікування отриманих душевних ран. Те, що ці люди кажуть, ніби вони почуваються жінками в чоловічому тілі або чоловіками у жіночному, аж ніяк не вказує, що так є насправді. Вони просто з різних причин не усвідомили своєї приналежності до власної статі, й тому тепер почуваються чужими у своєму тілі. Або через певні ситуації відчувають огиду до власної статі, адже, наприклад, мати чи батько постійно критикували протилежну стать через особисті образи або упередження. Можливо, у дитинстві батьки в розмовах часто нагадували, що хотіли хлопчика чи навпаки, дівчинку, «а не тебе». Тому, щоб виправдати їхні очікування, дитина сама починає думати, ніби краще їй бути іншої статі.

Це трохи схоже, як організм починає відторгати власні органи, і виникає думка, що ось від донора він їх прийме. Але якщо своє стає чужим, то настільки чужими буде те, що від іншого? Так само з цією «зміною статі», яка спочатку сприймається як розстановка всього по місцях, але пізніше виявляється, що ці люди ще далі від своєї мети… Адже бути щасливими по-справжньому можна лише закоренившись у своїй статі. Тільки перебуваючи в гармонії з природою, можна віднайти і свій внутрішній мир.

4.«Третя стать»

2017 року Німеччина на офіційному рівні визнала існування «третьої статі» — андрогінів. Справді, існують люди, яких у науці називають гермафродитами, які народилися і з чоловічими, і з жіночими органами, а навіть із деякими відхиленнями у генетиці. Помилка природи чи Бога — думаєте ви. Але дуже часто винна в цьому сама людина, яка використовує гормональні засоби, тобто батьки чи предки гермафродита. 

У науковій літературі пишеться ще, що часто причиною цього явища є кровозмішення близьких родичів, які мають схожий генетичний набір. Але парадокс у тому, що в епоху поширення штучного запліднення (in vitro) можна мати сотні біологічних братів і сестер, ба навіть підозрювати, що одружився з донькою чи сином своїх матері чи батька. А потім це виливається у різноманітні мутації в наступних поколіннях.

У таких випадках лікарі не змінюють стать, а розпізнають симптоми хвороби, щоб визначити, дійсний чи хибний це гермафродитизм. Адже справжній гермафродитизм — досить рідкісне явище, коли збій відбувається на генетичному рівні і в пацієнта є внутрішні статеві органи. Щодо хибного, то у хлопчика (чи навпаки, дівчинки) можуть бути зайві зовнішні органи або виділятися гормони протилежної статі. Але це як небажаний додаток, а не частина біологічного  єства. А потім уже коригують анатомію людини. І роблять це не на власний розсуд, а враховуючи численні медичні й психологічні експертизи.  

Думаю, що для тих людей це насправді великий хрест, адже наша стать — це щось більше, ніж наявність статевих органів і набір хромосом. Це буття дочкою чи сином Отця, створеними чоловіком чи жінкою на подобу Бога. І третього, на щастя, не дано.

5.Гей — не тотожне гомосексуалісту

Всі геї є гомосексуалістами, але звідси не всі гомосексуалісти є геями. Існує переконання, що коли маєш потяг до власної статі, то автоматично стаєш членом ЛГБТ. Або принаймні ти латентний (прихований) гей. Проте це не відповідає дійсності, адже не завжди гомосексуальні акти (які завжди є смертельним гріхом і не можуть бути нічим виправдані) свідчать про ЛГБТ-ідентичність.

Наприклад, учені виділяють ситуативний гомосексуалізм, коли секс між представниками однієї статі є способом заспокоєння сексуальних бажань за відсутності протилежної статі або методом приниження і упокорення. Так, як це відбувається у в’язниці. Як, втім, і в природі, де немає гомосексуальних тварин, але серед них є випадки гомосексуалізму, які мають спорадичний та аж ніяк не вроджений характер, як це намагається підкреслити ґендерна ідеологія. Є значна частина чоловіків і жінок, які, відчуваючи неприродній потяг, намагаються не слідувати за своїми прагненнями і живуть у чистоті й стриманості. І чимало з них після терапії змогли відкрити дар своєї сексуальності та закласти нормальні подружжя і сім’ї.

Є люди, які впадають у гріх нечистоти, але постійно підводяться і не ідентифікують себе як частину гей-культури. Адже прийняти гомосексуалізм як норму —це, по суті, погодитися на гріх.  

І нарешті, ЛГБТ — це ті, кого Папа Франциск називає зіпсутими людьми, які не тільки люблять гріх, але й ототожнюють себе з ним. Адже «гей» і «стриманість» — протилежні за своєю суттю, бо й сама гей-ідентичність базується на сексі між представниками однієї статі. Тому для мене було незрозумілим і навіть обурливим, що у Робочому документі для Синоду про молодь з’явилася фраза «ЛГБТ-католики», адже компроміс із гріхом завжди є зрадою віри. Господь сказав, що не вийде служити двом панам, бо з часом одного з них все одно зненавидиш.