Ексклюзивно для CREDO о. Микола Петро Лучок, якого 11 листопада 2019 року Папа Франциск призначив єпископом-помічником Мукачівської дієцезії, розповідає про те, чи важко було йому прийняти цю пропозицію, як планує реалізовувати своє нове служіння та як відреагувала мама на звістку, що син стане єпископом:
— Чи важко було погоджуватися на цю пропозицію?
— Мені не важко було погоджуватися. У мене був час на молитву і спілкування з Ісусом. І в мене дуже простий принцип: говорити зазвичай Ісусові «так». Я мав було досить чітке розпізнавання, що ось зараз Ісус мене запрошує іти за Ним. І мені це дало такий мир і бажання послухатися й піти за Ним, що сумнівів майже не було.
— Є якийсь план дій у нового єпископа-помічника Мукачівської дієцезії?
— План простий: зранку ставати навколішки і просити всю потрібну благодать Христову і силу на сьогоднішній день. Включаючи розпізнавання, тому що Ісус вчить дуже просто підходити до турбот, зосереджуючись на сьогоднішньому дні. Згадайте Євангеліє від Матея, шостий розділ, — там у кінці: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. Не журіться, отже, завтрашнім днем; завтрашній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт 6, 33-34). У моєму духовному житті, і цього теж я стараюся навчати людей, велике місце займає довіра до Божого Провидіння. Це потребує відкритості на всю Божу міць і благодать, довіри до Ісуса, і тоді через усе можна перейти. Найпростіший план — тісний зв’язок з Ісусом та зі Святим Духом.
— У кожній дієцезії є якісь свої проблеми, а яка спільна для всіх?
— Є одна основна проблема, спільна для всіх: питання тісних стосунків з Ісусом. Ти формальний християнин, священник, єпископ, — чи реальний? Які твої особисті стосунки з Ісусом? І це наша спільна загальна людська проблема, якщо йдеться про розпізнання того, чи ми не фарисеї, які релігійно правильно поводяться, — чи ми люди, близькі до Того, у Кого віруємо. І я цього навчав і буду продовжувати навчати: насамперед — живі взаємини з Ісусом, глибокі та особисті. Від цього залежить усе інше в нашому житті.
— Кому першому Ви сказали, що погодилися стати єпископом?
— Першим дізнався мій настоятель в Україні, о.Яцек Дудка. Він звісно, знав, що я серед кандидатів, бо коли досліджують, чи кандидат є достойним і гідним на таке служіння, то присилають настоятелям анкету. Потім я сказав мамі. У моєї мами проста філософія: вона зраділа, що я буду вдома, і навіть, як то мама, сподівалася, що я буду жити в неї (сміється.)
— Як довго нунцію довелося чекати на Вашу відповідь?
— Коли я їхав до нунціатури на зустріч, то здогадувався, що вже пролунає пряме запитання. Я вже якийсь час знав, що опинився серед кандидатів, і тому мав час подумати, замислитися. Цей період був часом змагань — фантазія включається, людські слабкості теж приєднуються, ворог мотивується, і був момент боротьби. Але до нунція я вже їхав з відповіддю. І коли він запитав, то я відразу відповів «так».
— Чи Ви вже обрали єпископське гасло та герб?
— У мене є гасло та ескіз герба, але я ще не знаю, до кого з цим усім іти. Залишилося менше місяця до свячень і я завершую одне служіння, починаю нове; а поміж цим у мене вже буде перша участь у засіданні Конференції єпископату наприкінці листопада, кілька днів зосереджень і прощання тут, у Львові; а ще єпископський одяг треба купити. Це не так, як в ордені: вступив до новіціату — і мене одягнули. Тут, виявляється треба самому їздити і все це купувати. Тобто справ багато, а часу мало. І десь поміж тим усім треба буде знайти час на зустріч із фахівцем, який допоможе мені втілити задум із гербом та гаслом. А взагалі мені дуже легко і просто прийшла ідея гасла та гербу. Якесь натхнення прийшло і я навіть довго над цим не журився. Ще поки не буду озвучувати. Нехай час очікування триває. Час приємного очікування, щоб не все одразу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
