Уривок з інтерв’ю з єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії Олександром Язловецьким, яке відбулося в прямому ефірі CREDO.
Повністю розмову дивіться тут.
— З якими питаннями миряни можуть звертатись до єпископського суду?
— У Церкві є два види процесів: спірні процеси і карні процеси. Коли мова про спірні процеси, то це може бути будь-що, що ви можете собі уявити. Будь-яка ситуація конфлікту з іншим християнином. Це коли якась серйозна ситуація…
Коли кожна людина вважає, шо вона має рацію, коли один священник займе одну сторону, а інший — другу, тоді можна звернутись до церковного суду у будь-яких спірних питаннях. Але фактично спірні процеси обмежуються подружніми справами. Визнання шлюбів недійсними.
Натомість якщо говорити про карні процеси, то покарати можна будь-кого, кого передбачає право. За якісь злочини, що викликають згіршення, навіть якщо вони не передбачені. Але на практиці це обмежується покаранням духовенства.
— Якщо говорити про подружні процеси, то хто придумав причини визнання шлюбу недійсним? І дуже часто доводилось чути таку тезу: «У Православній Церкві все по-чесному. Там чесно дають розлучення. А в нас починають придумувати причини». Їх є дванадцять, так?
— Ні, набагато більше. Це чітко визначених — дванадцять причин.
— Можете їх перерахувати?
— Це дванадцять канонічних причин, які мають походження Боже або церковне. Відсутність необхідного віку, кровне споріднення, правове споріднення, імпотенція, посвоячення і так далі. Але, крім цього, є також дефекти канонічної форми. Канонічна форма — це компетентний священник, якому церковна влада дала можливість уділяти таїнство, тобто — бути присутнім, бути свідком, уповноваженим під час церковних шлюбів. Тобто: священник, двоє наречених, двоє свідків і те, в який спосіб вони виявляють свій намір жити разом до смерті. Потім, можуть бути дефекти подружньої згоди, яких також багато. Наприклад, людина каже: «Я обіцяю тобі…», але може приховувати щось дуже важливе. Наприклад, що живе з кимось у цивільному шлюбі. Або що троє дітей десь має по світі. Це ж нечесно.
— Тобто позашлюбні діти можуть бути причиною визнання шлюбу недійсним?
— Можуть бути. Хто придумав ці причини? — Церква їх придумала. Можна сказати: «Мудрість їх придумала». Я люблю переглядати фільм російського режисера Миколи Досталя «Монах і біс». Там цей монах, Іван Семьонов син, каже, як він сповідається. Він сповідається з гріхів, кажучи: «Каюсь в добротє нєізречьонной, в отсутствіі стяжательства, самопожертвованіі, всепрощеніі і мудрості». Настоятель його питає, а він відповідає: «Мудрость — состояніє ума такоє…» Я жартую, але Церква має цю мудрість. Це ж не так, що вчора зібралася якась комісія і придумала причини, а потім їх перепридумала, перелопатила. Причини можуть доповнюватися. Навіть дослідження психічних хвороб спонукає Церкву уточнювати деякі деталі. Ми йдемо в ногу з наукою, але причини визнання шлюбу недійсним визначила Церква.
Взагалі, церковний шлюб — це контракт між чоловіком і жінкою. Римське право до цього так підходило. І Католицька Церква теж так до цього підходить: це звичайний контракт, який Бог освячує своєю благодаттю. Тобто це домовленість між двома сторонами, але ми запрошуємо Бога як свідка. Бог є гарантом цього контракту, якщо ми ставимось одне до одного щиро, чесно, любимо, присягаємось і так далі. А будь-який контракт закладає, що люди є тими, за кого вони себе видають. Що вони повноцінні, здорові, а не з якою-небудь хворобою. Будуть контракт підписувати, а тут прибіжать санітари і заберуть під час підписання… Це повноцінна людина: людина, яка щось обіцяє і спроможна це виконати. Так само і в Церкві. Отож причини [визнання шлюбу недійсним] тільки говорять, що хтось був неспроможним укласти такий контракт, не міг свідомо відповідати за себе. Тому Церква каже: «Цей контракт, цей шлюб недійсний».
— Де ж тут місце для любові, можна запитати…
— А любов, я втомився повторювати… Приходять двоє людей, у яких шлюб не вдався, переживають кризу, хтось там звертається до священника, каже: «Може, мені звернутися до церковного суду?» Священник — якщо це освічений священник — намагається дізнатися причини. Яка причина? Каже: «Я його не любила». Або: «Я її так насправді не любив». А кого це цікавить, чи ти її любив або чи ти його любила?
— Тобто: не любила чи не любив — не є причиною визнання шлюбу недійсним?
— Так. Шлюб може бути повністю дійсним, якщо, наприклад, залишився вдівець із двома дітьми, і дівчина, сусідка чи знайома, любить цих дітей, бачить, що вони без матері, без догляду, й суто зі співчуття до них вирішує: «Я хочу їх виховати. Я вийду заміж за цього чоловіка». Хоча вона його не любить, він від неї старший. І якщо вона це свідомо вирішує, присягає, — її це зобов’язує. Кого цікавить, чи вона його любить? Звісно, краще, коли є любов. Бо любов — це прекрасно. Але можна і без любові укласти шлюб. А тут перше, що звучить, коли хочуть визнати шлюб недійсним: «Я не любив, я не любила». А кого це цікавить? Які канонічні причини визнати шлюб недійсним? Дивимось: твоя вільна воля, відсутність чи наявність перешкод, було чи не було дотримання канонічної форми — і побачимо.