Екзорцизм — це практика вигнання з людини нечистого духа або позбавлення її демонічного впливу.
Синоптичні Євангелія неодноразово згадують як демонів, так і практику екзорцизму.
Екзорцизми у Святому Письмі
Євангеліє від Марка зображує Христа як невтомного екзорциста, а Євангелія від Луки та Матея (Мт 12,28-29; Лк 11,20-21) дають зрозуміти, що екзорцизми — це прообрази остаточної перемоги Христа над злом, Другого пришестя і панування Царства Божого.
Демони та екзорцизми настільки важливі для синоптичних Євангелій (що цікаво, у Йоана про них ніде не згадується), що грецьке слово daimonia повторюється у них 53 рази. Два інших подібних вирази на означення злих духів — pneuma ponera (злі духи) та pneuma akatharta (нечисті духи) — також використовуються відносно часто: понад 10 разів.
Екзорцизми у ранній католицькій історії
Від початку раннього Середньовіччя екзорцизми та обряди хрещення були тісно пов’язані між собою. Вже починаючи з ІІІ століття ми знаходимо свідчення про те, що в латинській Церкві Заходу екзорцист був одним із малих чинів і був якимось чином пов’язаний із субдияконатом разом з остіаріями (ключниками), аколітами, та лекторами. В відомому листі Папи Корнелія до Фабія Антіохійського (датованого 252 роком та викладеного у «Церковній Історії» Євсевія) читаємо, що «він (Новаціан) знав, що у цій Церкві (Риму) було 46 пресвітерів, 7 дияконів, 7 субдияконів, 42 аколіти, та 52 екзорцистів, лекторів та ключників».
Statuta Ecclesiæ Antiqua — збірка зі 104 канонів, які колись помилково визначили як канони Четвертого Карфагенського Собору, що відбувся в 397-398 роках. Попри це вони залишаються автентичним викладом думки ранніх африканських соборів. Сьомий канон Statuta включає в себе обряд поставлення екзорциста, який використовували потім аж до раннього ХХ століття: єпископ вручав поставленому клірику книгу, яка містила формули екзорцизму (або стародавню Книгу Екзорцизмів, або Римський Месал), зі словами: «Прийми, запам’ятай та май владу покладання рук на одержимих, як охрещених, так і катехуменів». Ці ранні канони також вимагають, щоб екзорцисти щодня покладали руки на катехуменів. Деякі подібні практики можна знайти в «Містагогічному Катехизмі» Кирила Єрусалимського (IV ст), в документах та кодексах Апостольського Передання і в Канонах Іполіта Римського (IV ст).
Більш детально про застосування цих малих екзорцизмів, молитов та обрядів, які проводилися над дорослими катехуменами, можна знайти у працях святого Августина. Наприклад, у своїй роботі «Про шлюб та пожадливість» він пише, що у Римі під час обряду екзорцизму, який проводили над катехуменами, їм давали трохи екзорцизмованої солі, осіняли знаком хреста, покладали на них руки, а також використовували дві дихальні практики. Перша з них — exsufflatio (що можна перекласти як «видих»), яка символізувала зречення сатани. З огляду на те, що злі духи згадуються у Євангеліях як pneuma ponera/akatharta, а слово pneuma у грецькій мові означає не лише «дух», а й «дихання», така практика цілком мала сенс. Друга з них — insufflatio («вдих»), що означало прийняття у себе Святого Духа.
Екзорцизми святого Ґутлака
Конкретний випадок exsufflatio можна знайти у одній з багатьох історій про демонів та екзорцизми з життя святого Ґутлака з Кроуленда. Згідно з «Житієм Ґутлака», написаним монахом на ім’я Фелікс, цей святий народився в англійському королівстві Мерсія близько 673 року у шляхетній родині, спорідненій з тодішнім королем Етельредом. Він був одним із найбільших святих-відлюдників ранньої англійської Церкви і найбільш шанованим англійським святим донорманського періоду разом зі святим Катбертом. Він також вшановується у православ’ї, де його називають «англійським Антонієм Великим». Так само, як і святий Антоній, святий Ґутлак страждав від постійних нападів злих духів. У «Життії Ґутлака» можна знайти кілька різних уривків, що описують його зустрічі з демонами, які наважувалися проникнути до келії святого.
«Вони були лютими на вигляд і жахливими за формою, з великими головами, довгими шиями, худими обличчями, жовтою шкірою, брудними бородами, волохатими вухами, низькими лобами, злими очима, смердючими ротами, кінськими зубами, горлами, з яких вивергалося полум’я, викривленими щелепами, товстими губами, різкими голосами, обсмаленим волоссям, товстими щоками, голубиними грудьми, вкритими коростою стегнами, вузлуватими колінами, кривими ногами, опухлими щиколотками, розтягнутими ступнями, роззявленими ротами, що хрипко кричали. Їхні голосні вигуки було так страшно чути, що вони ніби заповнювали майже весь простір між небом та землею своїм огидним реготом».
Далі в уривку говориться, що ці демони схопили святого Ґутлака і занурили його в брудну воду сусіднього болота, кинули його в ожинові хащі, били залізними прутами і наказали йому піти з острова, де він жив як відлюдник. Але він не зважав на їхні погрози — він сказав, що зовсім їх не боїться. Перед ним з’явився святий апостол Варфоломій (покровитель святого Ґутлака), дав йому батіг, і демони одразу втекли. Тому святого Ґутлака зображують із батогом у руці, а біля його ніг лежить повержений демон.
Але історія про exsufflatio стосується не батога святого Ґутлака, а його пояса. У ній розповідається про чоловіка на ім’я Екґа, який був одержимий нечистим духом і цілковито перебував під його впливом. Друзі привели його до святого, бо чоловік не міг зрозуміти, що з ним відбувається. Гутлак зняв свого пояса, обмотав його навколо поясниці Екґи і стискав доти, доки демон не вийшов («видихнувся») з його рота.
Переклад CREDO за: Даніель Еспарса, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
